ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "19" серпня 2006 р.                                                  Справа № 15/170

Господарський суд Чернігівської області у складі:

                    головуючого -  судді Федоренко Ю.В.,

                    при секретарі  - Мельниченко А.М.,

за участю представників сторін:

                    від позивача     –   Зайковська М.В. д. 04-115/974 від 17.05.06 р.

                    від відповідача   – Корнієць В.І. –начальник.

розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу

за ПОЗОВОМ:                Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

                                      14017 м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА:           Щорського міжгосподарського комбінату комунального господарства „Райсількомунгосп”, м. Щорс, вул. Червоноармійська, 143.

Про стягнення 4284 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 4284 грн. штрафних санкцій за нестворення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що є платником єдиного податку і звільнений від сплати внесків до Фонду, не покладенням на нього обов”язку займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог посилаючись і на направлення листа до районного управління соціального захисту населення про створення робочого місця для інваліда та вказав, що у звітах про наявність вільних робочих місць ним не вказувалось про наявне робоче місце інваліда.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Постанова ухвалюється після оголошених перерв у судовому засіданні в порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази: копія звіту за 2005 рік, копії листів № 7 від 24.01.05, №2408 від 07.08.06, копію свідоцтва про сплату єдиного податку в 2005 р., копію фінансового звіту суб”єкта малого підприємництва ( баланс ) за 2005 р., суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне   управління   в  галузі  забезпечення соціальної  захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої   влади   з   питань   праці  та  соціальної  політики, Міністерством  охорони  здоров'я  України  та  органами  місцевого самоврядування.

У відповідності до п. 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє в складі Мінпраці та підпорядковується йому, для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

П. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори  за  зверненням  суб'єкта  владних   повноважень   у випадках, встановлених законом.

П. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування,  їхня посадова чи службова особа,  інший суб'єкт при  здійсненні  ними  владних  управлінських  функцій  на основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих повноважень.

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Розмір відрахувань визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.

Підприємством відповідача подано позивачу звіт по формі 10-П, відповідно до якого позивачем зроблено розрахунок позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, на підприємстві чисельністю 25 штатних працівників 4-х відсотковий норматив щодо працевлаштування інвалідів протягом 2005 року становить 1 робоче місце.

Середньорічна заробітна плата одного працюючого на підприємстві за 2005 рік становить 4284 грн.

24.01.05 відповідачем направлено лист начальнику Щорського районного управління соціального захисту населення в якому повідомлено, що підприємство має змогу працевлаштувати інваліда на вакантну посаду робітник по наданню ритуальних послуг для виконання робіт з виготовлення та оббивки домовини.

Листом від 07.08.06 за № 2408 Щорське управління праці та соціального захисту населення повідомили суд про те, що відповідач надавав управлінню інформацію для працевлаштування інваліда у січні 2005 р. ( лист № 7 від 24.01.05 ). Станом на 01.01.05 в управлінні на обліку для працевлаштування перебувало 6 інвалідів. На запропоновану відповідачем вакансію „Робітник по наданню ритуальних послуг” ( виготовлення та оббивка домовини ), інваліди бажання працевлаштуватися не виявили.

     Пунктами 3, 5, 10-14 Положення  про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю працівників МСЄК, органів держнагллядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда; підприємства інформують центри зайнятості,  державні органи  соціального захисту населення та відділення  Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань  відповідно до висновків МСЕК.

   Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

  Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

         Відповідач   належним чином виконав всі обов’язки, передбачені законом по створенню робочих місць для інвалідів,  належним чином повідомив відповідний орган про створене робоче місце для інваліда шляхом направлення листа в управління соціального захисту населення, а органи, які відповідно до закону працевлаштовують інвалідів, для працевлаштування інвалідів відповідачу не направляли, також не було безпосередньо звернень інвалідів  до відповідача  стосовно працевлаштування.

        Неподання відповідачем звітності про наявні робочі місця для інвалідів не є підставою для стягнення штрафних санкцій, оскільки законом не передбачено в якій формі підприємства повинні повідомляти про створені робочі місця для інвалідів.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

        Разом з тим судом відхиляються і заперечення відповідача позову в частині того, що у 2005 р. він сплачував єдиний податок, оскільки Указ  Президента   України   "Про спрощену  систему  оподаткування,  обліку  та  звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 р. № 727/98 ( 727/98 )  не  звільняє  платника  єдиного податку від сплати штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця.

       Також відсутність прибутку не звільняє від сплати штрафних санкцій враховуючи положення     частини 3 і 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

          Керуючись ст.ст.  94,150,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:          

1.       У позові відмовити повністю.

2.   Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк, встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

          У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява.  Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в  апеляційній скарзі.

          Заява  про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення.

          Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після  подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова підписана 19.08.06

                              Суддя                                                                        Ю.В.Федоренко