Справа 2-319/10

                              Р І Ш Е Н Н Я

                         І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

21 квітня 2010 року                                                                                       м. Ковель

    Ковельський міськрайонний суд     Волинської області

в складі : головуючого-судді                                                         Бондара В.М.

з участю: секретаря                                                                         Рижко О.М.

                 позивача                                                           ОСОБА_1

         представника відповідача                     ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення  боргу за договором позики, -

                          В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. На обгрунтування своїх вимог вказав про те, що у січні 2009 року він позичив ОСОБА_3 17 000.00 гривень для розвитку бізнесу, що стверджується розпискою останнього, гроші останній зобов’язався повернути у вересні-жовтні 2009 року, але під надуманими приводами повернення боргу відтягував. На початку 2010 року дружина відповідача в категоричній формі повідомила, що боргу ніхто віддавати не буде. Просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 в його користь борг за договором позики в сумі 17 000 гривень та витрати по сплаті судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та просить його задовольнити з викладених в позовній заяві підстав та стягнути з відповідача в його користь  зазначену суму боргу і судові витрати. Від укладення мирової угоди відмовляється, оскільки відповідач неодноразово давав обіцянки, яких в подальшому не виконував.

    Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав повністю. Вважає, що позивач повинен піти на поступки та укласти з відповідачем мирову угоду в якій визначити частки суми і строк повернення боргу, оскільки всю суму заборгованості його довіритель повернути не може.

    Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 надав суду розписку від 03.12.2009 року, з якої випливає, що ОСОБА_3   взяв у борг у ОСОБА_1   17 тисяч гривень, із зобов'язанням повернути вказану суму до 01.01.2010 року.  Сторонами вказаний факт не заперечується. Також, сторонами не оспорюються факт передачі грошей позивачем відповідачу, факти порушень зобов’язань щодо строків повернення грошей та факт неповернення грошей на час розгляду справи в суді.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК не підлягають доказуванню.

Згідно ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.  

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачеві розписку про позичені гроші, яка ніким не оспорюється. Така форма надана договору за бажанням сторін.  

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.  

У зв'язку із цим, за правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК, наступають наслідки порушення договору позичальником відповідно до вимог ст. 625 ЦК.

Строк повернення позики - до 01.01.2010 року, що відображено у виданій ОСОБА_3 розписці. Судом встановлено, що до вказаного часу та на час розгляду справи в суді позичальник не повернув позикодавцеві позику.  

Задовольняючи позов, суд виходить із того, що між сторонами фактично виникли договірні правовідносини, згідно з якими ОСОБА_1   передав кошти в сумі 17 тисяч гривень ОСОБА_3,   який в установлений домовленістю сторін строк борг не повернув.

Так, у розписці від 03.12.2009 зазначено, що ОСОБА_3 зобов’язується віддати ОСОБА_1 гроші в сумі сімнадцяти тисяч гривень, які в нього позичав, до 01.01.2010 року. Суд оцінює, що названа розписка є доказом передання грошей від Позикодавця до Позичальника. Таким чином, факт написання ОСОБА_3 розписки є доказом отримання ним від ОСОБА_1   позики в сумі 17 тисяч гривень. Факт написання розписки саме відповідачем підтверджено в судовому засіданні та особистими поясненнями його представника. Суд вважає, що відповідно до вимог ЦК розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.  

    Суд оцінює, що позивачем доведено, а відповідачем фактично не заперечено факт надання позики та невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному поверненню позики до 01.01.2010 року. Судом встановлено, що відповідач отимав зазначену в позові суму позики, однак не виконував взяті на себе зобов’язання, не повернув отриману суму позики, а тому ця заборгованість підлягає до стягнення в примусовому порядку.

    Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права та інтереси інших осіб.

    Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони усі понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно квитанцій 13.01.2010 року позивачем сплачено 170 гривень судового збору та 120 гривень за ІТЗ, які слід стягнути з відповідача в користь позивача.

    На підставі ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України,   С У Д, -

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення  боргу за договором позики задовольнити повністю.

    Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 неповернуту суму позики в розмірі 17 000.00 (сімнадцять тисяч) гривень та 290 (двісті дев’яносто) гривень понесених судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви протягом десяти днів з моменту проголошення рішення, із одночасною подачею копії апеляційної скарги суду апеляційної інстанції.

    Рішення набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження подано не було.    

ГОЛОВУЮЧИЙ:                                                                                              В.М. БОНДАР