Справа №1530     Головуючий у 1 інстанції Трінька О.В.

Категорія 26     Доповідач Лук'янова С.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

16 лютого 2009 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лук'янової С.В. суддів Солодовник О.Ф., Алексєєва А.В..

при секретарі Косюга Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька на рішення Петровського районного суду міста Донецька від 19 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний   суд

встановив:

У жовтні 2008 року позивач звернувся в суд із вказаним позовом, в обгрунтування якого вказав, що з 1974 року протягом більше 29 років він працював на підприємствах вугільної промисловості, де придбав професійне захворювання: хронічний пиловий бронхіт; він звільнений з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпІІ України. У березні 2004 року МСЕК вперше встановила йому втрату професійної працездатності у розмірі 40% через професійне захворювання. Професійне захворювання спричиняє йому моральні і фізичні страждання. Тому у відшкодування моральної шкоди він просив стягнути з відповідача 50 тисяч гривень (а.с.3-4).

Рішенням Петровського районного суду міста Донецька від 19 грудня 2008 року з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 20 тисяч гривень.

Цим рішенням встановлено, що позивач працював на підприємствах вугільної промисловості, де придбав професійне захворювання. 17 березня 2004 року МСЕК вперше встановила втрату позивачем 40% професійної працездатності через професійне захворювання.

Внаслідок пошкодження здоров'я через професійне захворювання позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає в моральних і фізичних стражданнях позивача з приводу пошкодження здоров'я, погіршенні життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд взяв до уваги глибину моральних і фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності (а.с.61-62).

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Петровського районного суду міста Донецька від 19 грудня 2008 року і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального і процесуального права.

Відсутній висновок МСЕК у підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди.

Відділення Фонду виплачує позивачу у відшкодування матеріальної шкоди щомісячні страхові виплати, виплатило одноразову допомогу. Відповідач повністю відшкодував позивачу спричинену шкоду.

На момент розгляду справи були відсутні норми Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон), які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, що також не враховано судом при ухваленні рішення.

Позивач не надав доказів, на підставі яких можна зробити висновок про спричинення йому моральної шкоди. Суд не дав належної оцінки доказам.

Ст.237-1 КЗпП України покладає на власника підприємства відшкодування моральної шкоди.

Суд не дав належної оцінки доводам відповідача і безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20 тисяч гривень (а.с.66-68).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги; представник позивача не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку в частині права позивача на отримання від відповідача суми у відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням позивачу вперше МСЕК була встановлена 17 березня 2004 року у розмірі 40% (а.с.14).

Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону, редакція якого була чинною на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, тобто станом на 17 березня 2004 року, і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що на момент розгляду справи були відсутні норми Закону, які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, і тому суд не мав правових підстав для стягнення з відділення Фонду суми у відшкодування позивачу моральної шкоди через наступне. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло  17 березня 2004 року;

редакція Закону, чинна на час виникнення у позивача права на відшкодування відповідачем моральної шкоди, передбачала обов'язок відповідача зазначену шкоду відшкодувати позивачу.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 40% через професійне захворювання.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням у зв'язку з чим 17 березня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності (а.с.14, 12, 5-8). Вказані обставини спростовують довід апеляційної скарги про відсутність належних доказів в обгрунтування позову в частині права позивача на відшкодування відповідачем моратьної шкоди.

Факти виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, призначення і виплата щомісячних страхових виплат не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата вказаних сум, а також суми у відшкодування моральної шкоди, передбачена Законом, редакція якого була чинною на час виникнення у позивача права на відшкодування шкоди,   у якості самостійних виплат.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року і на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, тобто станом на 17 березня 2004 року, регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу при виконанні трудових обов'язків.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину моральних і фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності. Але суд першої інстанції при визначенні розміру суми у відшкодування моральної шкоди не врахував принципи розумності, виваженості і справедливості. Остання обставина вимагає змінити рішення суду першої інстанції від 19 грудня 2008 року в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування позивачу моральної шкоди. Згідно и.З ч.1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції. Виходячи із викладеного, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням: хронічний пиловий бронхіт, належить стягнути дванадцять тисяч гривень, оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи, а також принципам розумності, виваженості і справедливості.

Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, 316   ЦПК України, апеляційний

Суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька  задовольнити частково.

Рішення Петровського районного суду міста Донецька від 19 грудня 2008 року змінити в частині суми, стягнутої на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, і стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди дванадцять тисяч гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.