Справа № 22ц-724,2009 р.
Категорія:
Головуючий в 1-й інстанції Палькова В.М.
Доповідач - Гаркуша В.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року квітня місяця "14" дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого - Орловської Н.В.
Суддів: Гаркуші В.О., Майданіка В.В.
при секретарі - Шевардіній К.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за заявою осіб, які приєднались до апеляційної скарги ОСОБА_2, представника Першої нотаріальної контори, на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 січня 2009 року по цивільній справі
за позовом.
ОСОБА_3
до
ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
треті особи — Перша державна нотаріальна контора,
ОСОБА_4, ОСОБА_5,
про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2008 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що в листопаді 2007 року їй стало відомо про наявність заповіту від 18.04.1995 року, згідно якого ОСОБА_6 заповідав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 19.02.1997 року, після розлучення з ОСОБА_8, був встановлений порядок користування спірною квартирою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 09 січня 2009 року ОСОБА_7 продовжено строк на прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва на право власності їй було відмовлено у зв’язку з відчуженням частини спірної квартири ОСОБА_1 в 1997 році і в подальшому укладені останньою договору дарування з ОСОБА_2
Вважає оспорювані договори недійсними, оскільки порушені її права в частині отримання нею спадщини за заповітом, а також просила поновити їй строки звернення до суду.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 січня 2009 року поновлений строк звернення до суду ОСОБА_7 з позовом про визнання договору дарування недійсним.
Визнано недійсним договір дарування приміщення 8 площею 11,9кв.м та кладової 2 в квартирі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округа.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Представником Першої нотаріальної контори та ОСОБА_2 подана заява про приєднання до апеляційної скарги.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги по мотивам та підставам вказаним в ній і просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування приміщення 8 площею 11,9 кв.м та кладової 2 в спірній квартирі, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 27.06.1997 року, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні зазначеного договору порушені вимоги п.34 та п.49 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та положень ст. 48 ЦК УРСР (1963р.), якою передбачено визнання спірних угод недійсними у зв’язку з невідповідністю їх не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної влади.
Крім того, за висновком суду, ОСОБА_1 не набула права власності на частину спірної квартири під впливом помилки щодо обставин набуття права власності, яка має суттєве значення.
Проте погодитись з такими висновками суду не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права у зв’язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 11.11.1993 року подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8, отримали свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 18.04.1995 року колений з них склав заповіт, за яким кожний заповідав свою частину спірної квартири ОСОБА_7, доньці ОСОБА_8, позивачці по справі.
Після розірвання шлюбу, 23.02.1996 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про реальний розподіл зазначеної квартири.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 19.02.1997 року встановлений порядок користування квартирою і ОСОБА_6 виділено у користування житлове приміщення площею 11,3 кв.м, кладову літ. 2 площею 0,5 кв.м.
Кухня, коридор, туалет, ванна кімната залишені в загальному користуванні.
27.06.1997 року ОСОБА_6 уклав договір дарування спірної частини квартири, згідно якого подарував приміщення літ. 8 та кладову кімнату літ. 2 своїй доньці ОСОБА_1 – відповідачці по справі, яка 06.02.2008 року подарувала ці приміщення чоловіку - ОСОБА_2.
Таким чином, правильно встановивши, що спірна квартира належала ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності /свідоцтво на право власності на житло від 11.11.1993 року суд не врахував, що зазначене право виникло на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а не зазначеної судом норми закону.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним спірного договору дарування з підстав передбачених ст. 48 ЦК України (1963р.), суд виходив з того, що оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, то ОСОБА_6 не мав права самостійно, без згоди ОСОБА_8 (колишньої дружини - третьої особи по справі) розпорядитися частиною квартири.
Однак, повністю погодитись з таким висновком суду не можна з таких підстав.
П. 3 ст. 2 Закону України «Про власність», який діяв на час укладення договору дарування передбачено, що кожний громадянин має право володіти, користуватися та розпоряджатися майном особисто або сумісно з іншими.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Після розлучення ОСОБА_6, бажаючи провести розподіл квартири, звернувся до суду.
Рішенням суду від 19.02.1997 року було визначено порядок користування спірною квартирою.
Зазначений порядок користування спірною квартирою сторонами дотримувався, з 19.02.1997 року на зазначену квартиру відкрито 2 особових рахунка: на ОСОБА_6 та ОСОБА_8
Вищезазначене рішення було зареєстровано
Херсонським бюро технічної інвентаризації, як правовстановлюючий документ і відповідно до якого за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на кімнату площею 11,4 кв.м, а за ОСОБА_8 на кімнату площею 17,3 кв.м.
Питання про визначення часток у спільній сумісній власності між сторонами не вирішувалось, але ніхто із співвласників не оспорив проведену ВТІ державну реєстрацію.
Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначено умов, за якими один із членів сім’ї матиме більшу або меншу частку у приватизованому житлі, тому частки кожного із співвласників визнаються рівними.
Колегія суддів вважає, що при укладенні договору дарування спірної квартири ОСОБА_6 не порушив права співвласника, так як він розпорядився не всім об’єктом спільної власності, а провів відчуження лише частини квартири, внаслідок чого змінився суб’єктний склад спільної власності, що на момент укладення договору дарування від 27.06.1997 року не порушувало законні інтереси ОСОБА_8, оскільки предметом дарування є не вся квартира, а лише належна ОСОБА_6 частка.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про визнання оспорюваних договорів дарування недійсними виходячи з вимог ст. 48 ЦК УСРС (1963 р.) та п.I ст. 216 ЦК України, оскільки зазначені договори укладені у відповідності до вимог ст. 112 ЦК України (1963р.), ст. 2 Закону України «Про власність», п.п.49,40 Інструкції «Про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. №18/5, яка діяла на момент укладення договору та п.І ст. 216 ЦК України.
Керуючись ст. 303, п.2 ч. 1 ст. 307, ст. 309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 січня 2009 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи - Перша Державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів дарування від 27.06.1997 року, укладеного між; ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідчений Першою Державною нотаріальною конторою та договір дарування від 06.02.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округа, відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з моменту його проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.