Справа1942-2010                                                Суддя 1 інстанції Корчиста О.І.

Категорія  20                                                 Доповідач Новосядла В.М.

Р ІШ Е Н Н Я

І М Е Н Е М               У К Р А Ї Н И

28 квітня 2010 року                                                                              м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: судді Новосядлої В.М.,  

суддів: Троценко Л.І., Алексєєва А.В.,

при секретарі   Крівцові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу автомобілю дійсною і визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

23 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу автомобілю дійсною і визнання права власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 15 жовтня 2008 року він купив у ОСОБА_2 автомобіль марки ВАЗ-210990 20, реєстраційний номер НОМЕР_1 про що був складений договір у простій письмовій формі.

Відповідач ОСОБА_2 мав право розпоряджатись вказаним автомобілем на  підставі довіреності, посвідченої 24 вересня 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4

Вказаний автомобіль був куплений ним за 15 000 гривень, після чого 9 жовтня 2008 року ОСОБА_2 була оформлена на нього довіреність на розпорядження  автомобілем.

Оскільки вказаний договір не був посвідчений нотаріально, позивач позбавлений можливості розпорядитись ним, а тому на підставі статей 655 і 328 ЦК України просив визнати вказану угоду дійсною і визнати за ним право власності на автомобіль.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2009 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду касувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, оскільки судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права і неправильно застосований матеріальний закон, а саме:

-   судом першої інстанції не було враховане те, що згідно із частиною 2 статті 220 ЦК України суд може визнати угоду дійсною якщо сторони домовились відносно всіх істотних умов угоди, що підтверджується письмовими доказами та відбулось повне або часткове виконання угоди, але одна з сторін ухилялась від нотаріального посвідчення договору.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав:

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій вказаний договір підлягає обов*язковому нотаріальному посвідченню, а оскільки вказаний договір не був посвідчений у нотаріальному порядку, то він є неукладеним і у сторін не виникли  права та обов*язки.

Крім того, суд першої інстанції посилався на пункт 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається:

відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки ВАЗ-210990 20, випуску 2006 року, належить ОСОБА_4 (а.с. 6, копія свідоцтва про реєстрацію не завірена).

24 вересня 2008 року згідно із довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 надав право відповідачу ОСОБА_2 у строк до 24 вересня 2009 року розпоряджатись  вказаним автомобілем (а.с. 19, копія не завірена, витяг із реєстру довіреностей відсутній).

Довіреність видана з правом передоручення.

9 жовтня 2008 року ОСОБА_2 надав позивачу довіреність на право розпорядження вказаним автомобілем строком до 24 вересня 2009 року.

15 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобіля за 15 000 гривень, про що сторони уклали договір у простій письмовій формі.

Оскільки вказаний договір не був посвідчений нотаріально, позивач просить визнати вказану угоду дійсною і визнати за ним право власності на автомобіль.

При цьому позивач посилається на статі 655 і 328 ЦК України.

Відповідач позов визнав.

За даними 1 відділення РЕР м. Донецька громадянин ОСОБА_4 був оголошений у розшук 17 липня 2009 року.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Пунктом 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року визначений перелік правочинів, які підлягають обов*язковому нотаріальному посвідченню.

Вказаний пункт Інструкції не містить посилання на обов*язкове нотаріальне  посвідчення договору купівлі-продажу автомобілю.

Аналізуючи вказані норми матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку про те, що висновок суду першої інстанції про обов*язковість нотаріального  посвідчення договору купівлі-продажу автомобілю не ґрунтується на законі, оскільки застосування статті 220 ЦК України можливе лише в разі обов'язкового нотаріального оформлення угоди.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів, вимог матеріального закону, апеляційний суд приходить до висновку про те, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з вказаних підстав зроблений через неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

При  цьому апеляційний суд виходить із того, що як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в апеляційному суді, сторони не навели переконливих доказів щодо неможливості укласти договір купівлі-продажу автомобілю, в період з 9 жовтня 2008 року по 17 липня 2009 року, у порядку встановленому законом.

Крім того, звертає на себе увагу те, що 9 жовтня 2008 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 довіреність на право розпорядження вказаним автомобілем строком до 24 вересня 2009 року ( строк дії основної довіреності) , 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, а 6 червня 2009 року (після укладення письмового договору між сторонами про продаж машини) ОСОБА_2 надав довіреність на користування спірним автомобілем Качуру, про що є відповідна службова відмітка нотаріуса ( а.с. 19 – оборотна сторона ).

Вказані обставини свідчать про те, після укладення договору купівлі - продажу автомобіля станом на 6 червня 2009 року відповідач продовжував розпоряджатись спірним автомобілем, що ставить під сумнів пояснення сторін щодо продажу вказаного автомобіля ОСОБА_2 позивачу.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2009 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу автомобілю дійсною і визнання права власності, відмовити.

Рішення  набирає законної сили негайно і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: