УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого, судді Шестакової Н.В. суддів: Берзіньш B.C. Летягіної О.В. при секретарі Галіч Ю.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду АРК від 21 листопада 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 21 листопада 2008 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення з покладенням на відповідача зобов'язання по видачі їй та членам її сім'ї нового свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло, посилаючись на те, що порушуються її права на користування квартирою.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши апелянта та її представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація спірної квартири проведена за заявою позивачки у 1994 році і з її відома на усіх членів її сім'ї, ця приватизація відповідала волі позивачки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

За матеріалами справи вбачається, що позивачка була наймачем квартири АДРЕСА_1. За заявою позивачки (а.с.8) була оформлена приватизація зазначеної квартири на неї та членів її сім'ї з видачею свідоцтва про право спільної часткової власності позивачки та членів її сім'ї (а.с.7).

Доводи апелянта щодо відсутності її волевиявлення на приватизацію зазначеної квартири у спільну власність її та членів її сім'ї спростовуються матеріалами приватизації, а також змістом апеляційної скарги, у якій позивачка вже зазначила, що бажає, що б свідоцтво було видано на членів її сім'ї на право спільної сумісної, а не часткової власності. По суті позивачка у апеляційній скарзі змінила правові підстави для визнання свідоцтва недійсним, що є порушенням норм процесуального права. На підставі наведеного доводи апеляційної скарги щодо виникнення у членів сім'ї позивачки саме права спільної сумісної власності взагалі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правовими підставами визнання недійсним свідоцтва про право власності була відсутність волевиявлення позивачки щодо виникнення у членів її сім'ї права спільної власності на квартиру.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України встановлений принцип змагальності судового процесу, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обгрунтування своїх доводів та заперечень.

Справа №22-ц-1000/2009 р. Головуючий по 1 інстанції Шумов В.В.

Доповідач Шестакова Н.В.

Крім того, за вимогами ст.11 ЦПК України позивач з урахуванням диспозитівності процесу має право особисто визначати предмет спору, правові підстави позову і надавати докази.

З урахуванням зазначених принципових положень ЦПК України колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не довела наявність правових підстав для задоволення її позову, і що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду щодо необґрунтованості позову. Стосовно доводу апелянта про те, що про порушення своїх прав власника житла вона дізналася тільки у 2008 році, коли отримала копії документів з архіву, колегія суддів вважає, що цей довід не доведений, оскільки позивачка отримала свідоцтво про право власності одразу після приватизації у 1994 році, що вона по суті не оспорювала. Таким чином, позивачкою пропущено строк позовної давності.

Сплив строку позовної давності і відсутність поважних причин для поновлення зазначеного строку, як встановлено у ст.80 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин і на момент спливу трирічного строку, також є підставою для відмови в позові.

З урахуванням зазначених обставин рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307.308 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ялтинського міського суду АРК від 21 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців.