справа №-2-266/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2010 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді……………....Літвин О.О.
при секретарі…………………..Сарган О.А.
з участю : позивача………………………..ОСОБА_3
представника позивача………..ОСОБА_4
представника відповідача…….Виборнової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_3
до відділення № 8 філії Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» Житомирське Регіональне Управління
співвідповідача Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»
про повернення коштів за договором банківського вкладу (депозиту) та відшкодування матеріальної і моральної шкоди , –
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, прийнятих судом під час розгляду справи, просить стягнути з відповідача на його користь 2 000 грн. коштів за договором банківського вкладу (депозиту), 5 625 грн. моральної шкоди та 578 грн. матеріальної шкоди, в яку також входять судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 126 грн. , понесені ним при подачі позову.
В обґрунтування позову зазначає, що відділення № 8 філії ВАТ КБ «Надра» Житомирське РУ (далі – відділення Банку) в порушення умов договору строкового банківського вкладу (депозиту) від 10.06.2008 року не повертає йому вкладені кошти, чим завдає моральної шкоди. Вважає, що посилання відповідача на постанову НБУ № 59 від 10.02.2009 року про призначення тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, як на відмову в поверненні йому вкладу, є нечинною і суперечить чинному законодавству. Неповернення відповідачем йому суми депозитного вкладу призвело до необхідності здійснення ним витрат для відновлення свого порушеного права, зокрема: витрати на відправлення поштових рекомендованих листів, оплати юридичних послуг, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати на транспортні послуги.
В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити, надав суду свої письмові пояснення (а.с.52, 74-75). Додатково пояснив, що відповідач повинен відшкодувати йому упущену вигоду, яка полягає у тому, що свій вклад він міг би вкласти під проценти в інший банк, однак не зміг цього зробити у зв’язку з безпідставною відмовою відповідача у поверненні йому коштів.
Представник відповідача позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні за безпідставністю, надала суду свої письмові заперечення (а.с.59-69). Пояснила, що постановою НБУ від 10.02.2009 року в ВАТ КБ «Надра» (далі – Банк) призначено тимчасову адміністрацію у зв’язку з погіршенням його фінансового стану та було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв’язку з чим позивачу на його вимогу не повертався депозитний вклад. 10.02.2010 року постановою НБУ продовжено строк дії тимчасової адміністрації в Банку до 10.02.2011 року. Вважає, що ситуація, що виникла в Банку, є форс-мажорною обставиною, яка обумовлена пунктом 5.2 договору строкового банківського вкладу (депозиту), і як наслідок звільняє відповідача від виконання своїх зобов’язань на час введення тимчасової адміністрації. Крім того, Банк наразі не в змозі виплатити позивачу його депозит в сумі 2 000 грн., який є доступним для нього лише в електронному вигляді. Жодних дій зі сторони відповідача, які б завдали позивачу матеріальної чи моральної шкоди, вчинено не було, а відтак про її відшкодування мова йти не може.
Заслухавши пояснення учасників судового розгялду, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 1058, 1060 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад) зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
За змістом ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-111, (далі – Закон), банки мають право приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичних осіб.
Як видно з матеріалів справи, згідно договору № 462247 строкового банківського вкладу (депозиту) «Мій вибір» від 10.06.2008 року (далі – Договір) , укладеного між ВАТ КБ «Надра» в особі начальника відділення № 8 філії ВАТ КБ «Надра» Житомирське РУ та ОСОБА_3, на вкладний (депозитний) рахунок позивача внесено 2 000 грн. із нарахуванням 16,9 % річних. За умовами Договору (п.2.2) строк дії Вкладу – 12 місяців розпочинається з дня надходження коштів на вкладний рахунок. Відповідно до умов договору (п.3.4.5) банк зобов’язувався повернути вкладнику вклад за його вимогою в кінці терміну дії вкладу чи у випадку дострокового розірвання договору шляхом перерахування коштів на рахунок. (а.с.5-7).
З квитанції № 1810 вбачається, що кошти в сумі 2 000 грн. 10.06.2008 року перераховані позивачем на депозитний рахунок відділення Банку. (а.с.8).
09.06. та 12.06.2009 року позивач письмово звернувся до Відділення Банку з вимогою про повернення належного йому вкладу у зв’язку з закінченням терміну дії Договору (а.с.9,10). В порушення умов Договору відділення Банку не виконало вимоги позивача і не повернуло належного йому вкладу.
Згідно ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до положень ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Згідно ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать Закону, держава не втручається у здійсненні власником права власності, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Суд вважає, що неповернення відділенням Банку банківського вкладу (депозиту) порушує права власника цих коштів, позивача, які гарантуються Договором та чинним законодавством.
Постанова НБУ від № 59 від 10.02.2009 року про введення тимчасової адміністрації в Банку та запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (а.с.63-64) , а також постанова НБУ від 10.02.2010 року про продовження строку дії тимчасової адміністрації, на які посилається представник позивача, на підтвердження своєї правової позиції по справі, в тому числі і в своїх письмових запереченнях, протирічить вищезазначеним нормам Цивільного кодексу України в частині використання фізичними особами своїх банківських рахунків і повернення банківських вкладів на першу вимогу та листу заступника директора Дирекції з банківського регулювання та нагляду НБУ від 02.07.2009 року, адресованого позивачеві, в якому, зокрема, вказано, що мораторій введено з 11.02.2009 року до 10.08.2009 року і його дія на кредиторські вимоги, строк виконання яких настав після призначення тимчасової адміністрації банку, тобто після 10.02.2009 року, не поширюється, в тому числі і на вимогу позивача (а.с.12).
Крім того, такі посилання Банку не можуть бути взяті судом до уваги. Відповідно до ст. 85 Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України та нарахування штрафних санкцій. Тобто обмеження в період мораторію стосуються зобов’язань, що знаходяться на стадії виконання у компетентних органів. На винесення рішень судом дія мораторію розповсюджуватися не може.
Принагідно слід зазначити, що згідно положень Закону України «Про Національний Банк України» № 679-ХІV від 20.05.1999 року, Національний банк видає нормативно-правові акти, які не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Цивільний Кодекс України є основним актом цивільного законодавства, який має пріоритет перед іншими актами цивільного законодавства, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому суд також приймає до уваги, що НБУ не законодавчий орган, а Постанови Правління НБУ є підзаконними актами і не змінюють Закон, крім того, реєстрацію в Міністерстві юстиції вони не проходять, що є порушенням п.1.3. Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Також судом не можуть братись до уваги посилання представника відповідача в частині того, що вклад позивачу Банк не може повернути через своє тяжке матеріальне становище, оскільки це не звільняє його від обов’язку виконання умов Договору, за яким він зобов’язаний повернути вкладнику вклад за його вимогою в кінці терміну дії вкладу.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що з Банку, оскільки саме він є юридичною особою, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.29), слід стягнути на користь позивача 2 000 грн. зі строкового банківського вкладу (депозиту) «Мій вибір», згідно договору № 462247 від 10.06.2008 року.
Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, то суд вважає, що вона не обґрунтована і не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 22 ЦК України, на яку посилається позивач, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідальність за завдану матеріальну шкоду настає в разі протиправної поведінки /дій чи бездіяльності/, шкідливого результату такої поведінки, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та заподіяннями збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Витрати на відправлення поштових рекомендованих листів, зокрема Міністру юстиції України та Голові НБУ, оплати юридичних послуг, транспортні витрати не є збитками, крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів існування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями Відділення Банку та наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями останнього та наслідками. В даному випадку транспортні витрати, пов’язані з явкою до суду, та на правову допомогу належать до витрат, пов’язаних з розглядом справи (судові витрати ст. 79 ЦПК України). Однак позивачем не надано жодного беззаперечного доказу, підтверджуючого такі витрати. Суд не бере до уваги надані позивачем квитки на проїзд в автобусі, оскільки з них неможливо встановити дату, час та місце проїзду.
Крім того, позивач ставить питання про відшкодування упущеної вигоди, неустойки за порушення відповідачем зобов’язання та відсотків за найвищою банківською ставкою – 25 % річних у гривнях. Доказів, які б підтверджували можливу наявність упущеної вигоди, позивач не надав. Оскільки договором банківського вкладу не передбачено відшкодування неустойки за невиконання зобов’язань та сплату вищезазначених відсотків, то підстав для їх відшкодування немає.
Також суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5 625 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зазначена норма закону регулює правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди, і не поширюється на спірні договірні відносини. Стаття 611 ЦК України, зазначає про те, що у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, тобто позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, не можуть бути задоволені, оскільки укладений договір банківського вкладу не містить положень, які б покладали обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди на Відділення Банку внаслідок його розірвання чи іншого невиконання умов договору. Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат, крім інших, відносяться витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ст. 79 ЦПК України).
З квитанцій від 15 та 19 жовтня 2009 року слідує, що позивач сплатив 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при подачі позову до суду. (а.с.21,22)
Відтак, суд стягує з Банку: на користь позивача понесені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., та в дохід держави – судовий збір в сумі 51 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 212-215, 294 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст. 319, 321, 611, 638, 639, 1058, 1060, 1066, 1074 Цивільного кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. з вкладного (депозитного) рахунку № 462247.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»: на користь позивача ОСОБА_3 – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн., в дохід держави – 51 (п’ятдесят одну) грн.
В задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 223 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається в тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча О.О. Літвин