№ 2-477/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     У К Р А Ї Н И

07 травня  2010  року

                                Бахмацький районний суд Чернігівської області

в складі :  головуючого – судді Костенко О.Ф.

                  при секретарі – Пирог В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмач справу за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі про нарахування  і виплату допомоги до  пенсії,  як дитині  війни, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є дитиною війни відповідно до посвідчення, виданого 09 березня  2004 року Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмацької райдержадміністрації. Проживає у АДРЕСА_1

13 квітня 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить поновити пропущений строк для  звернення до суду з позовом про стягнення доплати  до пенсії за 2007-2008 роки,   зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі нарахувати на його користь доплату до пенсії, як дитині  війни, в розмірі 30 % від мінімальної пенсії  за віком, встановленої в 2007-2009 роках.

 Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” він  належить до соціальної групи „діти війни” і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але в  порушення вимог даного закону протягом  2007 - 2009 років відповідачем позивачу така доплата не проводилась, в результаті чого утворилася заборгованість за 2007-2009 рр. в сумі 5066 грн. 00 коп . Просить поновити пропущений строк для звернення до суду.

В судове засідання позивач не з’явилася, але в своїй заяві просить справу розглянути в його  відсутність і позовні вимоги задовільнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. В своїх запереченнях, поданих до суду через канцелярію, відповідач зазначив, що дійсно, відповідно до ст.  6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитини війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”. Застосування ж ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” не має законодавчого підґрунтя, поскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Зазначають, що на  даний час також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважають, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач відповідно до ст. 1 ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” є дитиною війни. Зазначене підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення.

Відповідачем даний факт не заперечується, а тому, згідно із ч. І ст.61 ЦПК України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.

Виходячи з того, що позивач є „дитиною війни” в розумінні ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” суд вважає, що на нього повністю поширюються пільги  та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст. 7 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітей війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити,  припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв’язку з чим Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися  на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань.

Відповідно до ст. 22 Конституції України „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути  скасовані. При прийнятті нових або внесення змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

    Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V  "Про  Державний  бюджет  України на 2007 рік",  зокрема пунктом 12 статті 71,  було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону  України
"Про  соціальний  захист  дітей  війни"  та статтею 111 установлено,  що у 2007 році підвищення до пенсії або  щомісячного довічного  грошового  утримання  чи державної соціальної допомоги,
яка виплачується замість пенсії,  відповідно до  статті  6  Закону України   "Про   соціальний   захист  дітей  війни"   виплачується  особам,  які  є  інвалідами  (крім  тих,   на   яких поширюється  дія  Закону  України  "Про  статус  ветеранів  війни, гарантії їх  соціального  захисту"),   у   розмірі  50 відсотків  від  розміру  надбавки,  встановленої  для учасників війни.  Однак Рішенням Конституційного Суду України  від  9  липня 2007  року  N  6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення  пункту  12 статті 71   Закону   України  "Про  Державний  бюджет  України  на 2007 рік"  щодо зупинення  дії  на  2007  рік  статті  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .

          Таким чином,  із  1  січня  по  9  липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали  приписи  статті  111  Закону України  від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний
бюджет України на 2007 рік" як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв'язку з    чим   мали   пріоритет порівняно   зі   спеціальною нормою - статтею 6 Закону України  "Про  соціальний  захист  дітей
війни".

          Після прийняття   Конституційним   Судом   України  вказаного Рішення  знову  почали  діяти  положення  статті  6 Закону  України  "Про  соціальний захист дітей війни", тобто з часу прийняття цього Рішення     відновлено право  на  підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
          Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI «Про  Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України
"Про  соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону  викладено в такій редакції:  "Дітям війни (крім тих,  на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної
допомоги,  що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  у  розмірі надбавки,  встановленої для учасників війни.  Ветеранам війни,  які мають право на  отримання  підвищення  до  пенсії  або
щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги,  що виплачується замість  пенсії,  відповідно  до  цього Закону  та Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального  захисту"  таке  підвищення провадиться  за  їх вибором згідно з одним із законів".  Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.

    Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22  травня 2008  року  N  10-рп/2008  (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет  України)  зміни  щодо  розміру
пенсії дітям війни визнано такими,  що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

          Таким чином,  із 1 січня по 22 травня 2008 року  застосуванню до  спірних  правовідносин  підлягали  приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2008  рік  та  про  внесення  змін  до
деяких законодавчих актів України".

          Ураховуючи положення  Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі,  положення статті  6  Закону України  "Про  соціальний  захист  дітей війни",  у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV,  поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

          Отже, з  цієї  дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за  віком  пенсії або   щомісячного   грошового  довічного  утримання  чи  державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

 Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачу у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”  в період з 09.07.2007 року  по 31.12.07 і з 22.05.2008 по 31.12.2009 року  і  виплаті надбавки, відповідач порушив його права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає перерахуванню і виплаті, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

 З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області було виплачено позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з січня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме, ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” встановлений прожитковий мінімум для непрацездатних осіб у розмірі з 01.04.2008 року 481 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 10 коп.; з 01.07.2008 року прожитковий мінімум  склав 482 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 20 коп.; з 01.10.2008 року прожитковий мінімум  склав 498 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 49 грн. 80 коп. Тому, зазначені підвищення підлягають виключенню з суми, яка підлягає стягненню.

Вимоги  позивача підлягають задоволенню в період з 09 липня 2007 року  по 31 грудня і 2007 року і  в період  з 22 травня 2008 року  по 31 грудня 2009  року.

Керуючись ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, ст. ст. 15, 60, 79, 81, 88, 212 -215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області про  нарахування і виплату допомоги до  пенсії,  як дитині  війни  - задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року  по 31 грудня  2007 року і  в період  з 22 травня 2008 року  по 31 грудня 2009 року неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її  розміру як дитині  війни на  30 %  мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни»  з 09 липня 2007 року  по 31 грудня і 2007 року та  в період  з 22 травня 2008 року  по 31 грудня 2009 року і здійснити відповідні виплати на користь  позивача за виключенням виплаченого підвищення  до  пенсії за  вказаний період.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області на користь ОСОБА_1  витрати на ІТЗ  в сумі 37 грн.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

            Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :