Справа №2-98/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

13 травня 2010 року  Миколаївський районний суд Львівської області  

в  складі: головуючого  - судді   Карбовніка І.М.

при  секретарі  Данилів О.І.

з участю прокурора Турчина І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора львівської області  в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус  Миколаївського районного округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування  недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Миколаївський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 в порядку ст..20 Закону України „Про прокуратуру” та ст.45 ЦПК України  до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, в якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, укладений 03 липня 2006року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3

В поданій до суду заяві позивач вказує на те, що ОСОБА_1 доводиться племінницею відповідачам і онучкою  дарувальника ОСОБА_5

 Так, в АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, який належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії САА №679857, виданого 19.12.2005року Пісочнянською сільською радою на підставі рішення виконкому тієї ж ради від 30.11.2005року №76.

У провадженні  Миколаївського районного суду Львівської області  знаходився позов Миколаївського міжрайонного прокурора  в інтересах ОСОБА_1 до Пісочнянської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Під час розгляду  цієї справи  стало відомо, що житловий будинок з господарськими будівлями, в якому  ОСОБА_1 фактично  в даний час проживає  і зареєстрована, був 03.07.2006р. подарований  відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3  їхнім батьком - ОСОБА_5 в рівних долях.

Договір дарування був посвідчений 03 липня 2006 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу ОСОБА_4 Статтею 203 ЦК України    встановлено, що правочин, що вчиняється не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Право користування житловим приміщенням, в даному випадку будинком по АДРЕСА_1 підтверджується довідкою №1553 від 14.05.2010р., виданою виконкомом Пісочнянської сільської ради Миколаївського району Львівської області. В п.7 Договору вказано, що «своїм підписом на цьому договорі Дарувальник підтверджує, що при укладенні цього правочину не порушено права малолітніх, неповнолітніх  чи непрацездатних дітей, а також інших членів сім’ї». Проте, при укладенні угоди, дарувальник  і обдаровані приховали той факт, що на момент укладення договору дарування  ОСОБА_6, яка  є інвалідом  дитинства першої групи також була постійно прописаною та проживала в спірному житловому будинку. При цьому на житлову площу вона вселилися правомірно, як член сім’ї.

Підставою недійсності правочину, вчиненого відповідачами позивач вважає п.1 ст.215 ЦК України  - недотримання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлено ст.203 ЦК України  (правочин, що вчиняється не може суперечити правам та інтересам непрацездатних дітей). Враховуючи вищевикладене, нотаріус при посвідченні договору відчуження, з метою з’ясувати коло осіб, що мають право користування відповідним приміщенням та зареєстровані в ньому, має керуватись   довідкою  з місця проживання родини та реєстрацію (Форма 3).

Крім цього,  позивач вказує, що спірний будинок  на час укладення договору дарування ОСОБА_5 перебував у спільній сумісній власності  із його дружиною ОСОБА_7, однак зареєстрований був за ОСОБА_5, у зв'язку із чим, при його відчуженні була потрібна його дружини нотаріально засвідчена згода на це, а токої немає.

Всі вищенаведені вимоги не були застосовані при посвідченні договору дарування житлового будинку, що належав ОСОБА_5 , та в якому ОСОБА_1  проживала та зареєстрована, а тому позивач  просить суд визнати його недійсним.  

Представник позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав аналогічні доводам позовної заяви пояснення, просить позов задоволити.

Відповідачі  ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судовому засіданні  позов не визнали, просять відмовити в задоволенні такого, вказуючи на те, що ОСОБА_1 не була стороною даного договору. На їх думку даний договір вчинено законно.  Пояснили, що будинок являється спільною сумісною власністю їхніх батьків, тому батько ОСОБА_5 будинок їм  подарував. Що в цьому протизаконного вони не розуміють, оскільки  племінниця ОСОБА_1 частки в праві власності на будинок не мала. При укладені договору дарування, як пояснили відповідачі,  їм та батькові  було відомо про необхідність отримання згоди їхньої мати ОСОБА_7 на відчуження будинку, проти чого вона не заперечила і дала відповідного змісту заяву.  Також відповідачі пояснили, що ОСОБА_1  разом зі своєю матір'ю ОСОБА_9  проживає у АДРЕСА_1 а тому вона забезпечена житлом і недійсність договору дарування не ущемлює її прав.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог – приватний нотаріус ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечила вказуючи на те, що нею були виконані всі вимоги закону при посвідченні договору дарування, який просять визнати недійсним. Наявність чи відсутність в будинку, що дарується непрацездатних  дітей, які там проживають, така інформація нею перевірялась, оскільки на час посвідчення правочину такі вимоги пред’являлись. Також дружина дарувальника давала письмову заяву-згоду про відчуження житлового будинку у користь своїх двох дочко ОСОБА_2 та ОСОБА_3  З тих підстав просила в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ст.719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні  (обдарованому)  безоплатно майно (дарунок) у власність.

Так, в АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, який належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії САА №679857, виданого 19.12.2005року Пісочнянською сільською радою на підставі рішення виконкому тієї ж ради від 30.11.2005року №76.

В даному будинку  позивачка ОСОБА_1, 1983р.н., яка є інвалідом першої групи  з дитинства, зареєстрована і проживає з 29.09.2005року, а до того часу була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_2, про що стверджує копія паспорта.

Відповідно до правил ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.  

03 липня 2006року ОСОБА_5  подарував, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3  прийняли у дарунок житловий будинок АДРЕСА_1 Миколаївського району  по Ѕ  частині житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель. Договір дорування посвідчений  приватним  нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу ОСОБА_4

Матеріали справи свідчать про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 Миколаївського району  був побудований в 1982році  в період шлюбу ОСОБА_5 і ОСОБА_7, а тому являється спільним майном подружжя.

Для вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, згода на це співвласника, відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

При укладенні договору дарування приватним нотаріусом було неухильно додержано спеціальні правила, встановлені для відчуження майна, що є у спільній власності. Так, договір про відчуження нерухомого майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, посвідчувався приватним нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 Сімейного Кодексу України) (а.с.27). Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна засвідчувався секретарем Пісочнянської сільської ради.

ОСОБА_1, яка доводилась ОСОБА_5 онучкою  проживала і надалі продовжує проживати в житловому будинку по АДРЕСА_1.

В свою чергу приватний нотаріус ОСОБА_4 посвідчуючи договір дарування житлового будинку, в якому була зареєстрована та проживала онука  дарувальника ОСОБА_1, яка непрацездатна в  силу фізичних здібностей,  перевіряла вказану обставину та посвідчила договір, з тих підстав, що ОСОБА_1 в даному випадку  є лише користувачем будинку, а не його співвласником.   

Слід також відзначити, що ОСОБА_1 забезпечена житлом,  продовжує проживати в АДРЕСА_1 разом зі своєю матір’ю, а відповідачі на ставлять питання про виселення такої, тому, на думку суду, ухвалене по справі рішення не ущемить прав ОСОБА_1  

Суд, при розгляді даної справи, керується Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78, із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92, № 15 від 25.05.98 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", у в зв’язку з чим, аналізуючи здобуті по справі докази, приходить до висновку, що в межах заявлених позивачем вимог та з зазначених ним підстав, у суду немає законних підстав для визнання недійсним договору дарування від 03 липня 2006 року і тому вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.    

Керуючись ст.ст. 10, 60, 73, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст.216, 229, 717-720 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978року №3, суд –

В И Р І Ш И В :

В позові  Миколаївського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус  Миколаївського районного округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування  недійсним – відмовити.

Судовій збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня ухвалення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя:                                                              Карбовнік І.М.