ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2010 р.           Справа № 10/133.

За позовом  приватних підприємців ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, колективної науково-виробничої фірми “Елма”

до  1) Чернівецької міської ради

     2) виконавчого комітету Чернівецької міської ради

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору –товариство з обмеженою відповідальністю “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс”

про визнання недійсним пункту 18.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 р. № 231/7

Суддя      Т.І. Ковальчук

Представники:

Від позивачів –ОСОБА_6, дов. від 18.05.2009 р., дов. від 14.09.2009 р., дов. від 16.05.2009 р., дов. від 11.09.2009 р.

Від відповідачів –не з’явились

Від третьої особи –Продан Л.Д., дов. від 22.10.2009 р. № 67

СУТЬ СПОРУ:

Позивачі звернулися з позовом до відповідачів про визнання недійсним пункту 18.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 р. № 231/7 про надання ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” у постійне користування земельної ділянки площею 1,4544 га по АДРЕСА_1 для організації та обслуговування продовольчого ринку.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачі є співвласниками комплексу з 35-ти будівель і споруд “ринок” на земельній ділянці площею 1,4544 га по АДРЕСА_1 і, відповідно, мають право на частку в зазначеній земельній ділянці, тому оспорюване рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради про надання цієї земельної ділянки в постійне користування лише одному із співвласників –товариству з обмеженою відповідальністю “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс”, яке володіє тільки 32/100 ідеальних часток будівель і споруд по АДРЕСА_1, суперечить чинному законодавству, прийнято всупереч волі інших співвласників, порушує їх права на належну їм частину земельної ділянки, перешкоджає здійснювати право спільної часткової власності та протидіє їх господарській діяльності. Згідно з додатковими поясненнями представника позивачів від 23.11.2009 р. пред’явлення позову в тому числі до Чернівецької міської ради обумовлено тими обставинами, що останній належить право розпорядження спірною земельною ділянкою і відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України міська рада повинна була сама скасувати оспорюване рішення в спірній частині і передати позивачам у власність вищезазначену земельну ділянку, однак цього обов’язку не виконала (т.с. 1 а.с. 71-74).

Відповідачі письмового відзиву на позов не надали.

Третя особа ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” надала відзив, у якому позов не визнала з тих підстав, що земельна ділянка площею 1,4544 га за адресою м. Чернівці вул. Зелена, 6А була надана в постійне користування його засновнику ВАТ “Облагропостачсервіс” відповідно до судових рішень арбітражних судів, на підставі листа-згоди ВАТ “Облагропостачсервіс” вказана земельна ділянка була вилучена в останнього і передана в постійне користування третій особі відповідно до оспорюваного рішення міськвиконкому з видачею ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” Державного акта на право постійного користування землею від 19.04.2001 р., відтак третя особа набула право користування спірною земельною ділянкою в установленому законодавством порядку і є єдиним законним користувачем цієї ділянки, що встановлено судовими рішеннями у справах № 3/30, 3/280, 3/67, 5/36. Оскільки власником спірної земельної ділянки, зазначається у відзиві третьої особи, є Чернівецька міська рада, то лише вона має право на звернення з питаннями щодо вилучення земельної ділянки з постійного користування ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” за згодою землекористувача або в судовому порядку.

Також третьою особою подано заяву в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України про відмову в задоволенні позову в порядку ст. 267 ЦК України за спливом позовної давності (т.с. 1, а.с. 75).

У судове засідання 26.01.2010 р. представники відповідачів не з’явилися, відзивів на позов від відповідачів не надійшло, однак це не перешкоджає розгляду справи, оскільки відповідачів належним чином повідомлено про місце, дату і час судового засідання.

Представник позивачів у судовому засіданні 26.01.2010 р. позов підтримав, представник третьої особи проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Так, судовим розглядом справи встановлено наступне.

18.08.2000 р. виконавчим комітетом Черіневцької міської ради проведено державну реєстрацію юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс”, засновником якого виступило відкрите акціонерне товариство “Облагропостачсервіс” (т.с. 1, а.с. 49).

Згідно з постановою голови арбітражного суду Чернівецької області Желіка Б.Є. від 21.07.1999 р. по справі № 6-153-21/25  за позовом ВАТ “Облагропостачсервіс” до виконкому Чернівецької міської ради, залишеній в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 14.03.2000 р. № 04-1/27-14/8, зобов’язано виконком Чернівецької міської ради видати ВАТ “Облагропостачсервіс” державний акт на право постійного користування землею на площадку з твердим покриттям площею 18862 кв.м по АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 83-86).

На виконання зазначених судових рішень відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 03.05.2000 р. № 337/9 “Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення”  відкритому акціонерному товариству “Облагропостачсервіс” було надано в постійне користування земельну ділянку  площею 1,4544 га по АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 87,88).

У подальшому рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 р. № 231/7 “Про надання у користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення”  на підставі листа-згоди від 12.12.2000 р. № 01-09/80 у ВАТ “Облагропостачсервіс” було вилучено земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1,4544 га, надану рішенням виконкому міської ради від 03.05.2000 р. № 337/9, у зв’язку з переходом права власності на будівлі (літери “Г”, “Е”, “Ж”, “З”, “И”, “К”, “Л”, “М”, “Н”, “О”, “У”, “Ф”, “Щ”, “Э”, “Ю”, вбиральня літ. “А-1”) (пункт 18 рішення) та надано товариству з обмеженою відповідальністю “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1,4544 га в постійне користування для організації та обслуговування продовольчого ринку в тому числі на підставі свідоцтва про право власності на будівлі (літери “Г”, “Е”, “Ж”, “З”, “И”, “К”, “Л”, “М”, “Н”, “О”, “У”, “Ф”, “Щ”, “Э”, “Ю”, вбиральня літ. “А-1”) від 30.11.2000 р., акту № 2 приймання-передачі основних засобів до статутного фонду від 31.07.2000 р. (пункт 18.2 рішення, т.с. 1, а.с. 82, 142,144-146).

19.04.2001 р. товариству з обмеженою відповідальністю “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсевіс” видано Державний акт серії І-ЧВ № 001571 на право постійного користування землею по вул. М. Тореза, 70 площею 1.5273 га в межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб відповідно до рішення виконкому Чернівецької міської Ради народних депутатів від 29.01.2001 р. № 42/2 (т.с. 1 а.с. 156, т.с. 2, а.с. 31-32).

Як видно з вказаного акту, до розділу “Зміни в землекористуванні” внесено, зокрема, запис відповідно до рішення МВК від 21.03.2001 р.  № 231/7 про надання ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” земельної ділянки по вул. Зеленій,6-А для організації і обслуговування продовольчого ринку, а саме ділянки №№ 2, 3, 4, 5, 6 згідно з планом зовнішніх меж землекористування загальною площею 1.4544 га (т.с. 1, а.с. 153-156, т.с. 2, а.с. 27-28). Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1850.

Позивачі зареєстровані суб’єктами підприємницької діяльності в установленому порядку, зокрема:

ОСОБА_1 –30.07.2001 р.,  (т.с. 1, а.с. 16);

ОСОБА_2 –14.02.2003 р. (т.с. 1, а.с. 17);

ОСОБА_3 –18.05.1994 р. (т.с. 1, а.с. 18);

ОСОБА_4 –25.01.1994 р. (т.с. 1 а.с. 19);

колективна науково-виробнича фірма  “Елма” –27.03.1995 р. (т.с. 1, а.с. 27).

Як видно з матеріалів справи, позивачі є власниками об’єктів нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1

Так, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 1304706 від 21.08.2003 р. ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності  на підставі дублікату договору купівлі-продажу б/н від 29.01.2001 р. належить 1/100 частка в будівлях та спорудах по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 на підставі дублікату договору купівлі-продажу б/н від 29.01.2001 р. належить 1/200 частка в будівлях і спорудах за вказаною адресою, державну реєстрацію права власності позивачок на нерухоме майно проведено 21.08.2003 р. (т.с. 1, а.с. 24). З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24103354 вбачається також, що станом на 12.10.2009 р. частка ОСОБА_5 у нерухомому майні по АДРЕСА_1 складає 7/1000 (т.с. 1, а.с. 29-30).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 22419300 від 08.04.2009 р. позивачці ОСОБА_2 належить 2/100 частки в будівлях і спорудах по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу б/н від 17.09.1998 р., право власності ОСОБА_2 зареєстровано 08.04.2009 р. (т.с. 1, а.с. 25 29).

Позивач ОСОБА_3 є власником 3/1000 часток нерухомого майна по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу б/н від 23.07.2002 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 1304431 від 21.08.2003 р. (т.с. 1, а.с. 26, 29).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 9793482 від 09.02.2006 р. позивачеві колективній науково-виробничій фірмі “Елма” на підставі договору купівлі-продажу б/н від 30.01.2002 р. належать 8/100 часток у будівлях і спорудах по АДРЕСА_1, право власності зареєстровано 09.02.2006 р. (т.с.1, а.с. 28,29).

Договори купівлі-продажу, на підставі яких позивачі придбали нерухоме майно, судом не витребовувалися з огляду на достатність у матеріалах справи доказів для прийняття рішення по суті спору.

На час прийняття виконавчим комітетом Чернівецької міської ради (Відповідач-2) рішення № 231/7 від 21.03.2001 р. “Про надання у користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення”, пункт 18.2 якого оспорюють позивачі, земельні відносини в Україні регулювалися Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року № 561-XII.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а згідно ч. 1 ст. 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором (ст. 24 ЗК України).

Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду врегульовувалося статтею 30 ЗК України від 18.12.1990 р.

Згідно цієї статті при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об’єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об’єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Відповідно до ч. 4 цієї статті Земельного кодексу право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, тобто шляхом видачі державного акта на право власності або право постійного користування землею.

Судом установлено, що станом на день прийняття Відповідачем-2 оспорюваного рішення  № 231/7 від 21.03.2001 р. право жодного з позивачів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у зв’язку з набуттям право власності на нерухоме майно не було посвідчено в порядку ст. 23, ч. 4 ст. 30 ЗК України.

Більше того, на день прийняття зазначеного рішення не було зареєстровано в установленому порядку й право власності позивачів на належні їм об’єкти нерухомості по АДРЕСА_1, хоча така реєстрація була обов’язковою згідно з чинним на той час наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121 “Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб”. Слід зазначити, що без державної реєстрації права власності на будівлі і споруди оформлення (посвідчення) права на землю, яке перейшло при переході права власності на такі будівлі, є неможливим.

З наявних у справі витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно видно, що всі без винятку позивачі зареєстрували право власності на нерухоме майно уже після прийняття Відповідачем-2 спірного рішення, а позивачі  ОСОБА_3 і КНВФ “Елма” на момент прийняття цього рішення взагалі не мали у власності споруд по АДРЕСА_1, оскільки придбали їх відповідно  23.07.2002 р. та  30.01.2002 р.

За змістом ст.ст. 4-8, 17-19, 22-24, 30 ЗК України від 18.12.1990 р. власниками землі і  землекористувачами визнаються особи, які набули право власності на землю або право постійного чи тимчасового користування землею на передбачених цим Кодексом підставах або в порядку переходу права на земельну ділянку у зв’язку з переходом права власності на будівлі і право власності або користування землею яких посвідчено в установленому порядку (ст. 23, ч. 4 ст. 30 ЗК України).

Аналогічно відповідно до ст. 125 чинного ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ   право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, відповідно, власниками землі та землекористувачами визнаються особи, право яких на землю посвідчено в установленому чинним законодавством порядку.

Статтею 43 ЗК України від 18.12.1990 р. передбачено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом.

У відповідності до ст. 152 ЗК України від 25.10.2001 р.  держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Зазначені рішення можуть бути визнані недійсними у тому разі, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства і порушують права особи, яка звернулася до суду (господарського суду) з відповідним позовом.

Судовим розглядом справи встановлено, що жоден з позивачів на час прийняття Відповідачем-2 спірного рішення не мав статусу землекористувача в розумінні ЗК України 1990 року. В даний час позивачі також не є землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 у розумінні ЗК України 2001 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Прийняттям оспорюваного рішення права позивачів як землекористувачів земельної ділянки по АДРЕСА_1 не порушувалися, оскільки право користування землею жодного з позивачів на той момент не було оформлено в установленому порядку.

Встановлення зазначеного факту є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, відтак, з огляду на межі доказування в господарському спорі у суду відсутня потреба в детальному дослідженні процедури оформлення права землекористування третьої особи ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” на підставі оспорюваного рішення (т.с. 2, а.с. 3-12, 45-51, 54-62).

З огляду на викладене не мають правового значення також посилання позивачів, що п. 18.2 рішення Відповідача-2 суперечить нормам Земельного, Цивільного і Господарського кодексів України.

Окрім того, суд зазначає, що спірне рішення приймалося до набуття чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. та Цивільного 2003 року і Господарського кодексів України, відтак не могло суперечити нормам не існуючих на той час законів.

Невідповідність положень нормативно-правового акту пізніше прийнятим законодавчим актам не є підставою для визнання такого нормативно-правового акту недійсним.

З огляду на предмет спору та встановлені обставини щодо відсутності у позивачів статусу землекористувачів земельною ділянкою по АДРЕСА_1 суд не бере до уваги доводи позивачів, що спірним рішенням порушується їх право спільної часткової власності на вказану земельну ділянку (т.с. 2, а.с. 22-24).

Пред’явлення зазначеного позову до відповідача Чернівецької міської ради є безпідставним з огляду на те, що оспорюване рішення приймалося виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, яке є юридичною особою і наділено повним обсягом повноважень щодо юридичної відповідальності за прийняті ним рішення.

Слід зазначити, що позивачі самі розуміють, що вони не набули права на земельну ділянку по АДРЕСА_1, розташовану під належними їм будівлями, і перебувають, за їх визначенням, у статусі осіб, які мають “виправдане очікування” на набуття цього права (т.с. 2, а.с. 72,73).

Враховуючи, що у відповідності до положень ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р.,  ст. 120 Земельного кодексу України від  25.10.2001 р. до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить право на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля, позивачі не позбавлені можливості посвідчити (оформити) своє право землекористувачів відповідної частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в установленому Земельним кодексом України порядку, але не в обраний ними спосіб шляхом звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсним пункту 18.2  рішення Чернівецького міськвиконкому № 231/7 від 21.03.2001 р.

Розглянувши заяву третьої особи про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, суд зазначає, що за результатами судового розгляду даної справі у позові належить відмовити у зв’язку з безпідставністю.

Щодо клопотання позивачів про встановлення факту, що у третьої особи де-юре не виникало право постійного користування земельною ділянкою площею 1,4544 га, то у відповідності до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі спори про встановлення фактів, однак звернення з позовною вимогою повинно здійснюватися у порядку, передбаченому Розділом VІІІ ГПК України.

Що ж до фактичних обставин даної справи, то суд встановив, що право постійного користування землею ТОВ “Чернівецька нафтобаза ВАТ “Облагропостачсервіс” по АДРЕСА_1 посвідчено Державним актом  на право постійного користування землею серії І-ЧВ від 19 квітня 2001 р. з наступними змінами в землекористуванні і на даний час це Державний акт є чинним (т.с. 1, а.с. 89-103,116-129, т.с. 2, а.с. 27-27).

У зв’язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати залишити за позивачами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш  И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

За згодою представника позивачів і третьої особи в судовому засіданні 26.01.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 28 січня 2010 р.

Суддя                                                                             Т.І. Ковальчук