Справа № 1-421\10

В И Р О К

І М ’ Я М       У К Р А Ї Н И

17 травня  2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі :

головуючого –  судді                                               Білоцерківця О.А.,

при секретарі                                                             Шейчук О.Ю.,

за участю прокурора                                               Нідзельської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м. Києві кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1,                     уродженця Київської області Броварського району, с. Пухівка,                   громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого  та проживаючого за адресою:  АДРЕСА_1  КК України, не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, 18.03.2010 р., приблизно о 17 годині, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись                     по вул. Різницька в м. Києві, зі сторони  вул. Гусовського, в напрямку                  вул. Московська, під’їхавши до регульованого перехрестя вул. Московська – вул. Різницька, порушив правила безпеки дорожнього руху, повертаючи ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора, не надав дорогу пішоходу, який переходив  проїзну частину, на яку він повертав і скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка переходила проїзну частину по пішохідному переході на зелений сигнал світлофора справа наліво, відносно руху автомобіля  НОМЕР_1, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 574\Е від 06.04.2010 р. ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді: закритого міжвертлюгового перелому правої стегнової кістки зі зміщенням.

Дані наслідки сталися в результаті порушення водієм ОСОБА_1  пункту 16.2 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «На регульованих                 і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає…»;          п. 4.16 (а) Правил дорожнього руху України, згідно якого: «Пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими  пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника  чи світлофора» .

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 вину в інкримінованому стороною обвинувачення діяння визнав, надав показання відповідно до пред’явленого обвинувачення. Що дійсно він, керуючи автомобілем «Хюндай» порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, зазначив,                       що відразу відвіз потерпілу до лікарні. Розкаявся, просив суворо не карати, зазначив, що все сталося з необережності, обіцяв в подальшому бути уважнішим.

В судовому засіданні за згодою учасників процесу відповідною постановою суду визнано недоцільним дослідження інших доказів по справі, а саме показань потерпілої, свідків та інших письмових доказів в повному обсязі, оскільки фактичні обставини ніким не оспорюються та відсутні сумніви стосовно добровільності та істинності позиції підсудного.

З урахуванням показань підсудного, відсутності будь-яких суперечностей по справі, суд приходить до висновку про доведеність винності ОСОБА_1                              у вчиненні злочину, інкримінованого йому стороною обвинувачення, докази винності підсудного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є допустимими, достатніми та такими, що не суперечать один одному.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність пред’явленого    підсудному обвинувачення.

Діяння, вчинене ОСОБА_1, є суспільно небезпечним та підлягає кваліфікації за ч. 1 ст.286 КК України,  як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.

При призначенні покарання суд керується вимогами ст.50 КК України.  

При призначенні виду та міри покарання, виходячи з вимог закону про достатність покарання для виправлення підсудного, запобігання вчинення інших злочинів, суд враховує тяжкість скоєного, особу винного,  який  раніше  не  судимий, вчинив злочин з необережності, виключно позитивно характеризується за місцем роботи.

У відповідності до ст. 66 КК України, обставиною, що пом’якшує покарання, є щире каяття.

У відповідності до  ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання підсудного, немає.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що покарання підсудному необхідно призначити у вигляді обмеження  волі в межах санкції статті зі звільненням від відбуття покарання з випробовуванням у відповідності до ст.75 КК України.

Окрім цього, суд з урахуванням обставин вчинення ДТП, поведінки підсудного після скоєння ДТП, а також тієї обставини, що підсудний працював водієм та автомобіль для нього є джерелом доходу для існування, суд не вважає за необхідне позбавляти підсудного права керування транспортними засобами.

Питання речових доказів вирішується судом у відповідності до                             ст.81 КПК України.

Судові витрати по справі  відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 321, 322, 323, 324 КПК України, суд,

З А С У Д И В:

ОСОБА_1  визнати винним в вчиненні злочину,  передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання                          у вигляді обмеження волі строком на 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1  від призначеного покарання з випробовуванням – з іспитовим строком на 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_1  до набрання вироком законної сили залишити без змін –  підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Скасувати арешт на автомобіль  НОМЕР_1, що              є речовим доказом у справі та знаходиться на зберіганні у ОСОБА_1, залишити вказаний автомобіль останньому.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва протягом                 15 діб з дня проголошення через районний суд.

СУДДЯ                                          О.А. Білоцерківець