А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

Справа № 22ц-930                  Головуючий по першій

                                 2010 рік                         інстанції Чередников С.М.

                                                                        Суддя доповідач Лобов О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    19 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі

головуючоЇ судді Акопян В.І.,

суддів  Лобова О.А., Новохатньої В.А.

при секретарі Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору добровільного поділу майна.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким розділити спільно нажите у шлюбі майно, а саме жилий будинок, сарай, гараж.

    В подальшому ОСОБА_3 доповнила заявлені вимоги: просила також поділити речі домашнього вжитку на суму 8 860 грн.

    Заявлені вимоги мотивовані тим, що за час перебування з відповідачем у шлюбі вони нажили певне майно, яке є їх спільною сумісною власністю. Після розірвання шлюбу вони у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо поділу майна.

    У березні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив ухвалити рішення, яким визнати дійсною угоду від 09 грудня 2004 року про поділ спільно нажитого майна.

    Заявлені вимоги мотивовані тим, що фактично шлюбні відносини припинені сторонами у грудні 2004 року і тоді ж вони у добровільному порядку уклали угоду про поділ майна, яка виконана ними у повному обсязі.

    Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2010 року обидва позови задоволені частково:

    ОСОБА_3 виділено та визнано право власності на ? частину АДРЕСА_1 Оржицького району Полтавської області (у висновку експерта зафарбовано червоним кольором), п?ять мішків, десять утят, десять кролів, шістнадцять курей, кімнатний гарнітур, килим, килимову доріжку, телевізор «Топаз», автомобіль, сарай, гараж, два ліжка, комод, трильяж.

    ОСОБА_2 виділено і визнано право власності на ? частину садиби АДРЕСА_1 Оржицького району Полтавської області (у висновку експерта зафарбовано синім кольором), двоє поросят, сім утят, десять кролів, сімнадцять курей, килимову доріжку, два килими, холодильник, мотоцикл, таганок, диван.

    Сторони зобов?язано здійснити певні переобладнання будинку згідно висновку експерта.

    Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 359 грн. грошової компенсації різниці вартості садиби.

У задоволенні решти  позовних вимог відмовлено.

Вирішене питання про судові витрати.  

    В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову.

    Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд безпідставно перерозподілив між сторонами вже неіснуюче майно, яке сторони розподілили між собою у грудні 2004 року.

    Висновки суду про те, що після грудня 2004 року сторони придбавали спільне майно, ґрунтуються на сумнівних доказах.

    Окрім того, суд розділив між сторонами майно, яке ним не належить, а саме колодязь №4, який є власністю ВАТ «Оржицький цукровий завод».

    Твердження суду про те, що сторони дійшли згоди щодо оцінки майна, яке підлягає поділу, суперечить дійсності.  

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

    Судом встановлено, що з 20 вересня 1975 року по 12 січня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

    За час перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_2 придбало у спільну сумісну власність певне майно.

    09 грудня 2004 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 уклали договір добровільного поділу спільно нажитого майна (т.1 а.с.109), згідно якого ОСОБА_2 залишено у власність житловий АДРЕСА_1, мотоцикл МТ-10, 1974 року випуску, холодильник, 1988 року випуску, килими – чотири штуки, килимова доріжка, певна кількість домашньої худоби і птиці; ОСОБА_3 залишено у власність квартира АДРЕСА_2, сарай по АДРЕСА_3 в смт. Новооржицьке, дача, автомобіль ВАЗ-2103, 1974 року випуску, телевізор, килим, килимова доріжка, стінка кімнатна, певна кількість домашньої птиці, зерно.

    Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 січня 2007 року (т.1 а.с.9,10) АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках – по ? частині кожному.

    Згідно свідоцтв про право власності на нерухоме майно (т.1 а.с.22-23,31-32) від 16 лютого 2007 року ОСОБА_3 є власником гаражу і сараю.

    16 травня 2007 року комісія в складі посадових осіб Воронинцівскьої сільської ради та інших осіб склала акт опису спільно нажитого майна (т.1 а.с.47), наявного у садибі №16 по вул. Садове Кільце в смт. Новооржицьке.

    Висновком експерта №332-07 від 19 жовтня 2007 року запропоновано два варіанти розподілу АДРЕСА_1, а також визначена її вартість (т.1 а.с.73-83).

    Задовольняючи частково позови, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання дійсним договору розподілу майна від 09 грудня 2994 року, а також із засад рівності часток подружжя у спільно нажитому майні.

    При цьому за узгодженням зі сторонами суд визначив обсяг спільно нажитого майна на підставі актів від 09 грудня 2004 року і від 16 травня 2007 року.

    Висновки суду ґрунтуються на належним чином досліджених належних і допустимих доказах, яким надана правильна юридична оцінка.

    Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про хибність висновків суду щодо відмови визнати дійсним акт (договір) від 09 грудня 2004 року.    

    Так, відповідно до ст.69 СК України подружжя вправі добровільно розділити спільно нажите майно, при цьому якщо предметом договору є нерухоме майно, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.

    Згідно ст.220 ЦК України недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його нікчемність. За змістом частини 2 наведеної норми закону суд вправі визнати дійсною угоду в разі недодержання вимоги про її нотаріальне посвідчення лише за наявності трьох умов: сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне або часткове виконання договору, одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

    Відсутність хоча б однієї з перелічених обставин є підставою для відмови у позові про визнання угоди дійсною.

    В матеріалах справи відсутні належні докази про те, що ОСОБА_3 ухилялася від нотаріального посвідчення угоди від 09 грудня 2004 року.

    Посилання ОСОБА_2 на запрошення з?явитися до нотаріуса (т.2 а.с.11-16) колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_2 направляв вказані запрошення у листопаді – грудні 2008 року, тобто через рік після порушення справи у суді щодо поділу майна та майже через чотири роки після підписання договору про поділ майна.    

    Посвідчення підписів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на угоді від 09 грудня 2004 року в силу ст.37 ЗУ «Про нотаріат» не є нотаріальним посвідченням угоди.

    Необґрунтованими є усні пояснення ОСОБА_2 про те, що під час укладення угоди від 09 грудня 2004 року її сторони мали на увазі лише частку ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на квартиру.

    Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги про неузгодженість між сторонами питання щодо вартості поділеного майна, оскільки ОСОБА_2 не спростував належними доказами визначену ОСОБА_3, а також висновком експерта вартість майна, що підлягає поділу, а у судовому засіданні погодився з цієї оцінкою.

    Перевіряючи доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку судом доказів, зокрема показань свідків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про те, чи придбавалося ОСОБА_2 майно після грудня 2004 року, діяв у чіткій відповідності до правил ст.212 ЦПК України і зробив правильний висновок про те, що, не дивлячись на сварки, ОСОБА_2 проживали у шлюбі і вели спільне господарство до січня 2007 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі змінити рішення суду першої інстанції у разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

    При вирішені питання щодо поділу АДРЕСА_1 суд допустився помилки, а саме поділив між сторонами майно, яке їм не належить, що суперечить ст.368 ЦК України, ст.60, ст.61, ст.69 СК України.

    Згідно рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 виділено та визнано право власності, зокрема, на ? частину колодязю №4 за кожним.

    Як убачається з матеріалів справи, колодязь №4, розташований на території АДРЕСА_1, є спостережною свердловиною, яка належить на праві власності ВАТ Оржицький цукровий завод» (т.2 а.с.112-116).

Згідно висновку експерта №332-07 (т.1 а.с.74-83) вартість колодязю №4  становить 3 975 грн.

Як роз?яснено у пункті 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції включив до складу майна, що підлягало поділу між сторонами п?ять мішків зерна, а також домашню живність (утята, кролі, кури поросята), які були зазначені у акті від 09 грудня 2004 року.

З позовом до суду ОСОБА_3 звернулася у квітні 2007 року.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що домашня живність і зерно були природно вжиті і на час розгляду справи їх не існує.

Цієї обставини ОСОБА_3 не заперечувала.  

За таких обставин рішення суду слід змінити, а саме виключити з нього указівку про поділ між сторонами колодязю №4, зерна і домашньої живності та, відповідно, зменшити загальну вартість поділеної садиби.

    Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

    Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2010 року змінити, а саме:

-у абзацах другому і третьому резолютивної частини виключити слова і цифри «1/2 частини колодязю №4»,

-у абзаці першому резолютивної частини цифри «41 283» замінити на «39 295,5»,

-у абзаці другому резолютивної частини цифри «54 790» замінити на «52 802,5»,

Виключити з рішення суду указівку про виділення ОСОБА_5 та визнання за нею права власності на п?ять мішків зерна, десять утят,  десять кролів, шістнадцять курей.

Виключити з рішення суду указівку про виділення ОСОБА_2 та визнання за ним права власності на двоє поросят, семеро утят, десять кролів, сімнадцять курей.    

В іншій частині рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                           В.І. Акопян

    Судді                                                                     О.А. Лобов  

                                                                                         В.А. Новохатня