АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-740/2010

Категорія  46 Головуючий по 1 інстанції

Смілянець А.П.                                                          

Доповідач в апеляційній

інстанції Ювшин В.І.

                                              Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2010 року                                                         м. Черкаси

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі

 головуючого:         Ювшина В.І.      

       суддів:           Сіренка Ю.В., Скіця М.І.              

при секретарі                   Макарчук Н.С.

 позивача                          ОСОБА_3

 відповідача                       ОСОБА_4      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу

ОСОБА_3 на  рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна,   -

в с т а н о в и л а :

     ОСОБА_3   звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розподіл майна, посилаючись на те, що вона перебувала з ОСОБА_4 в шлюбі з 1997 року по 2007 рік. Від шлюбу з відповідачем дітей не мають. При розірванні шлюбу між позивачкою та відповідачем не було досягнуто згоди щодо поділу спільного майна подружжя. За час перебування у шлюбі , 18.04.2002 року , вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу  даної квартири нотаріально посвідчений і власником за їх спільною згодою там зазначений відповідач і квартира зареєстрована відповідно на нього в органах  БТІ.

    Причиною неможливості добровільного поділу між сторонами вказаної квартири є твердження відповідача про те, що зазначена квартира придбана ними хоч і в період шлюбі, але виключно за особисті кошти відповідача, які останній отримав після відчуження належних йому за договором дарування двох квартир, одну з яких ( по АДРЕСА_2) відповідач отримав у дарунок від ОСОБА_5 у березні-травні 1994 року,  і іншу ( по АДРЕСА_3) – отримав у подарунок від свого батька ОСОБА_6 10 грудня 2001 року.

    ОСОБА_3 вважає, що припущення відповідача про те, що квартира ним придбана за його особисті кошти є хибним. Відповідно до ст. 62 СК України у разі якщо майно дружини, чоловіка істотно збільшилось за час шлюбу у вартості  внаслідок спільних трудових або грошових затрат або затрат другого із подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому позивачка вважає, що і першу і другу квартири можна визнати об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона проживала з відповідачем однієї сім’єю без реєстрації шлюбу і до 1994 року, і особистими коштами доклала максимум зусиль для значного поліпшення умов проживання в даних квартирах.  

    Позивач просила суд встановити факт, що вона та відповідач дійсно до 1994 року і до моменту укладення між ними шлюбу  проживали однією сім’єю та вели спільне господарство , визнати квартиру АДРЕСА_2 об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі ст. 62 СК України, розділити квартиру АДРЕСА_1 між позивачкою та відповідачем на рівні частини, та визначити дану квартиру об’єктом спільної сумісної власності.

    Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2010 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4., вважаючи, що рішення є необґрунтованим, упередженим,  також судом першої інстанції  неповно з’ясовано обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального  та процесуального права..

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до  часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повно відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується не на повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання з 1994 року по час вступу в шлюб в 1997 році, визнання квартири АДРЕСА_2 об’єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя та провести її розподіл.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 17 жовтня 1997 року по 25 вересня 2007 року перебували в шлюбі. 09 червня 1994 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_2. 10 грудня 2001 року ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_4 прийняв в дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, а вже 03 квітня 2002 року ОСОБА_4 подарував дану квартиру гр. ОСОБА_8  Під час перебування в шлюбі 18 квітня 2002 року ОСОБА_4 була продана отримана ним в дар квартира АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_9 за 7619 гривень і в цей же день ОСОБА_4 була куплена двокімнатна квартира АДРЕСА_1 в гр. ОСОБА_10 за 16211 гривень.

Таким чином, спільне майно подружжя, що є предметом судового спору було придбано сторонами під час перебування в шлюбі в 2002 році і дані правовідносини регулюються КЗпШС України, а не нормами СК України. Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень до СК України, за нормами якого вирішено цей спір, зазначений  кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності  Цивільним кодексом, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дія законів та інших нормативно-правових актів у часі ( ч. 1 ст. 58 Конституції ) норми  Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються лише у частині тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Майно, відносно якого виник спір, було придбане в 2002 році, а тому даний спір повинен вирішуватись за нормами КЗпШС України.

Згідно ст. 22 КЗпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Отримана в дар квартира АДРЕСА_2 була ОСОБА_4 до шлюбу, а отримана ним в дар квартира АДРЕСА_3 була під час шлюбу, але у відповідності до ст. 24 КЗпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Тому зазначені квартири є власністю лише ОСОБА_4 та не являється спільною власністю подружжя.

ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів того, що під час шлюбу вартість отриманих в дар ОСОБА_4 квартир істотно збільшилась внаслідок грошових або трудових затрат другого з подружжя або їх обох, а тому дані квартири також не може бути визнано з зазначених підстав спільною власністю подружжя.

03 квітня 2002 року ОСОБА_4 подарував отриману ним в дар квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_8

18 квітня 2002 року ОСОБА_4 продав отриману ним в дар квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_9 за 7619 гривень і в цей же день купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_11 за 16211 гривень.

Таким чином у куплену в період шлюбу з позивачкою квартиру ОСОБА_4 було вкладено 7619 гривень особистих коштів, що становить 47% від вартості квартири. Решта 53% вартості квартири становили спільні кошти подружжя, де сторони мають рівні частки, частка кожного з подружжя становить по 26,5%. Враховуючи, що в вартості квартири є і особиста частка ОСОБА_4, його загальна частка у вартості квартири становить ( 26,5 + 47 ) = 73,5%, а частка ОСОБА_3 становить 26,5%.

Але судом першої інстанції невірно було застосовано норми матеріального права та необґрунтовано було відмовлено позивачці в частковому задоволенні її позовних вимог. При таких обставинах рішення суду першої інстанції підлягає до скасування та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволення та визнання за нею права власності на 26,5% квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання в незареєстрованому шлюбі з 1994 року по 1997 рік не підлягають до задоволення, так як спори про поділ майна між особами, що жили однією сім’єю без реєстрації шлюбу в зазначений термін повинні вирішуватись відповідно до Закону України «Про власність», який був чинний на той період часу.

Також суд визнає невірними твердження ОСОБА_4 про те, що квартиру АДРЕСА_3 він продав, а не подарував ОСОБА_8 Дані правовідносини дарування, а не купівлі-продажу, підтверджені договором дарування та судовим рішенням, яке перебуває в законній силі. Також безпідставними є твердження ОСОБА_4, які були покладені як докази по справі, про те, що ним було продано гараж ОСОБА_12, так як право власності на такий об’єкт нерухомості ОСОБА_4 нічим не доведено.

Доводи сторін про розмір отримуваних ними в період шлюбу доходів та взяті кредити на ремонт квартири не можуть змінити частки сторін в майні, так як подружжя мають рівні частки в спільному майні незалежно від отриманих ними доходів.

Позивачкою понесені судові витрати по справі в сумі 193 гривні, її позовні вимоги задоволено лише на 53% ( просила визнати право власності на 50% квартири, а визнано судом лише на 26,5% ), то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та задоволених позовних вимог пропорційно підлягають до відшкодування і понесені нею судові витрати, що становлять 96,5 гривні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309,  ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

                                             В И Р І Ш И Л А  :

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_3  на рішення Уманського міськрайонного суду  Черкаської області від 21 січня 2010 року задоволити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2010 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволити частково. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 26,5 % квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 73,5 % квартири  АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пропорційно задоволеним позовним вимогам понесені нею судові витрати в сумі 96,5 гривні.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двох місяців, починаючи з дня його проголошення.

Головуючий  /підпис/

Судді             /підписи/

Згідно з оригіналом

Суддя                                             В.І.Ювшин