У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
09.02.07 Справа №24/428д/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Акімова Т.М.
за участі представників
позивача: ІванусД.О., довіреність №3/7 від 20.10.2006р.
відповідача: Помазанов В.І., довіреність №2 від 02.02.2007р. - юрисконсульт, Терещенко А.П., посвідчення №1 від 17.07.2002р. - голова правління
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 24/428д/06 та апеляційну скаргу Обслуговуючого гаражного кооперативу «Рубін», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2006р. у справі № 24/428д/06
за позовом Приватного малого підприємства «А-Сервіс», м. Запоріжжя (далі за текстом ПМП «А-Сервіс»)
до відповідача Обслуговуючого гаражного кооперативу «Рубін», м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні приміщенням.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.11.2006р. у справі №24/428д/06 (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено. Договір про спільну діяльність №4 від 20.06.1994р. визнано недійсним. Виселено працівників підприємства відповідача на користь Приватного малого підприємства «А-Сервіс» з магазину, гаражу прибудованого до нього, та сторожки, які розташовані на території Гаражно-будівельного кооперативу «Рубін». Судові витрати покладено на відповідача. Рішення суду прийнято з посиланням на статті 215, 761 ЦК України і мотивовано тим, що договір №4 про спільну діяльність від 20.06.1994р. не містить істотних умов і укладений зі сторони відповідача з порушенням норм чинного законодавства, тому в силу ст.215 ЦК України останній повинен бути визнаний недійним. Враховуючи правові наслідки недійсності правочину та неможливість повернення всіх вкладів позивача за договором про спільну діяльність місцевий господарський виселив відповідача зі спірних приміщень.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2006р. у справі №24/428д/06 і відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник зазначає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме: відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи. У письмових поясненнях відповідач вказує, що в матеріалах справи відсутні документи, в підтвердження фінансування будівництва саме позивачем. Будівництво, яке на думку відповідача велось фізичними особами без права на здійснення такої діяльності та без отримання дозволу. Відповідач зауважує, що місцевий господарський суд не визнав причину пропуску позовної давності поважною та не поновив цей термін, тому відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності за захистом нібито порушеного права. Вказує, що єдиним користувачем земельної ділянки є відповідач, згідно рішення Запорізької міської ради №50/48 від 25.02.1993р. Суд не з'ясував, що позивач не є власником ні земельної ділянки, ні сторожки, ні гаражу, а тому безпідставно усунув перешкоди у користуванні майном. Представники у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, зазначили, що ніякої сумісної діяльності між позивачем та відповідачем не здійснювалось.
У відзиві на апеляційну скаргу ПМП «А-Сервіс» зазначило, що при вирішенні спору судом не було порушено норм процесуального права, рішення суду першої інстанції вважає обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування. Представник у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господ-дарського суду справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В. (доповідач), суддів Кагітіна Л.П., Яценко О.М., даною колегією прийнято постанову.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області слід скасувати, з наступних підстав.
20 червня 1994р. між ПМП «А-Сервіс» та гаражним кооперативом «Рубін» (правонаступником якого є обслуговуючий гаражний кооператив «Рубін») підписано договір №4 про сумісну діяльність, за умовами якого сторони договору зобов'язались сумісно діяти для досягнення сумісної господарської мети. При цьому форма участі сторін у досягненні мети договору встановлена наступна: гаражний кооператив «Рубін» надає в безстрокову оренду з правом подальшого відчуження (приватизації) ділянку землі 7 Х 8 м. для будівництва магазину по продажу запчастин ПМП «А-Сервіс», а останній здійснює будівництво службового приміщення для розміщення охорони гаражного кооперативу «Рубін» за рахунок власних коштів (пункти 1.1, 1.2 договору).
Пунктом 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладення спірного договору виникли до 01.01.2004 року, то відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання спірної угоди. Тобто до правовідносин щодо укладення договору про спільну діяльність застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР, що діяли до 01.01.2004 року.
Окрім того, п.10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням угод недійсним” від 12.03.1999р. № 02-5/111 визначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Спірну угоду було укладено 20.06.1994р., цивільно-правові відносини на момент її укладення регулювались Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963р., тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963р.
Угодами визнаються, як передбачено ст. 41 Цивільного кодексу УРСР, дії громадян та організацій направлені на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
З умов договору від 02.09.2003р. слідує, що за своєю правовою природою він є договором сумісної діяльності. На час підписання договору взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулювалися нормами глави 38 ЦК УРСР.
Згідно статті 430 ЦК Української РСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети.
Зі змісту норм глави 38 ЦК УРСР(ст.ст. 430- 433) вбачається, що істотними умовами для договорів про сумісну діяльність є: загальна господарська ціль, порядок та умови ведення спільних справ, види та розмір внесків (долі) кожної із сторін договору, умови використання результатів сумісної діяльності, порядок покриття витрат і збитків, що виникли в наслідок сумісної діяльності.
Дослідивши спірний договір колегія дійшла висновку, що сторони у договорі не узгодили таких суттєвих умов, які визнані законом необхідними для договорів про сумісну діяльність, а саме: умов ведення спільних справ, визначивши вид внесків не узгодили розмір (обсяг) цих внесків, умови використання результатів сумісної діяльності.
Окремого податкового обліку сумісної діяльності сторонами не здійснювалося, податкова звітність про здійснення саме сумісної діяльності також не надавалась. Не було визначено сторону, на яку покладено ведення справ за договором. Не здійснення податкового обліку результатів спільної діяльності, в свою чергу, є порушенням ст.7 п.7.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. (із змінами) №334/94-ВР.
За таких обставин спірний договір в силу вимог ст.ст.153, 431, 432 ЦК Української РСР є неукладеним. Неукладений договір не породжує ніяких правових наслідків для сторін та вважається таким, що не відбувся. Оскільки договір не відбувся його неможливо визнати недійсним. Тобто неможливо визнати недійсним неукладений договір, оскільки останній не породжує ніяких прав та обов'язків для його сторін.
Також колегія суддів зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності за захистом свого права, встановленим статтею 71 ЦК Української РСР, що в свою чергу, у розумінні статті 80 вказаного Кодексу є підставою для відмови у задоволенні позову. Позивач не заявив ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення терміну позовної давності та не навів поважності причин його пропуску. Місцевий господарський суд також не звернув на це увагу і прийняв судове рішення, яке не відповідає вимогам закону.
Розглядаючи позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні приміщеннями, шляхом виселення з них працівників підприємства відповідача і відмовляючи позивачу у задоволенні позову колегія суддів виходить з наступного.
Основні положення про захист права власності в Україні встановлюються Законом України "Про власність" від 07.02.1991р. (із змінами) 697-ХІІ. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами (ст. 8 Закону).
Статями 2, 4 Закону України "Про власність" визначено, що право власності в Україні охороняється законом. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Ці же приписи містяться у статях 318, 319, 386 ЦК України.
Позивачем, як вбачається зі змісту позовних вимог, заявлено віндикаційний позов.
Право власника на віндикаційний позов передбачено статтею 387 ЦК України, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Це право (віндикація) також визначено і статтею 50 Закону України "Про власність".
Відповідно до положень вказаних вище норм закону матеріально-правова вимога у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність чи знаходження майна у фактичному володінні відповідача, а також відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.
В підтвердження свого права власності на спірне майно позивач посилається на те, що останній за власні кошти збудував приміщення магазину, гаражу, прибудованого до нього та сторожки, а відповідач без достатніх правових підстав займає спірні приміщення та не має наміру звільнити їх у добровільному порядку.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи зазначає, що позивач не довів суду свого права на подання віндикаційного позову, оскільки останнім не надано документів, які б підтверджували право власності на спірні об'єкти, або користування цими об'єктами. Не надано правовстановлюючих документів на спірні об'єкти і відповідачем.
З урахуванням вищевикладеного та враховуючи те, що позивач не надав доказів в підтвердження права власності на спірні об'єкти, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо виселення відповідача зі спірних приміщень та об'єктів.
Колегія суддів вважає за необхідне скасувати заходи до забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 26.10.2006р. по даній справі, оскільки вимоги якими обґрунтовано позов є безпідставними. Підстав для забезпечення позову нема.
Судові витрати за розгляд справи у господарському суді Запорізької області та суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 68, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Обслуговуючого гаражного кооперативу «Рубін», м. Запоріжжя задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2006р. у справі №24/428д/06 скасувати.
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного малого підприємства «А-Сервіс», м. Запоріжжя на користь Обслуговуючого гаражного кооперативу «Рубін», м. Запоріжжя 85грн. - державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Скасувати заходи до забезпечення позову, які застосовані господарським судом Запорізької області ухвалою від 26.10.2006р. у справі №24/428д/06.