Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" липня 2007 р. Справа № 14/54-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Такмаков Ю.В.
при секретарі Полтєвої І.О.
за участю представників сторін:
позивача - Осипенко В.Г.
відповідача - Козлова О.В., Найденкова Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1786С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 05.04.07 р. по справі № 14/54-07
за позовом ПП "Хлібодар", с. Количівка
до ВАТ "Шосткинський завод хімічних реактивів", м. Шостка
про стягнення 77437,02 грн.
встановила:
В січні 2007 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про розірвання договору № 15 від 15.04.2005 р., укладеного між ПП „Хлібодар” та ВАТ „Шосткінський завод хімічних реактивів”, а також про стягнення з ВАТ „Шосткінський завод хімічних реактивів” на користь ПП „Хлібодар” збитків в сумі 75959,90 грн. та коштів в сумі 1477,12 грн.; держмито в сумі 859,37 грн., а також 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.04.2007 р. (суддя - Миропольський С.О.) по справі № 14/54-07 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на відсутність доказів звернення до відповідача з пропозицією про розірвання договору № 15 від 15.04.2005 р., не доведеність належними засобами доказування наявності всіх умов необхідних для застосування цивільно –правової відповідальності, а саме –не довів протиправності поведінки відповідача, не довів факту нанесення шкоди у вигляді витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права/реальні збитки/, причинного зв’язку між поведінкою відповідача та шкодою, яку йому було причинено, а також не довів вини відповідача у заподіянні шкоди. Кошти в сумі 1477,12 грн. перераховані позивачем як оплата по договору зберігання № 35 від 14.09.2005 р. і підстав для її стягнення як безпідставно отриманої не має.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки воно необґрунтоване та незаконне, судом не в повному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
Позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір №15 від 15.04.2005 р. щодо переробки (очистки) товарно-матеріальних цінностей (дихлоретану). Згідно п. 5.1 договору сторони визначили те, що якість готової продукції повинна відповідати ДОСТу 1942-86 і кінцевий продукт це - дихлоретан технічний першого сорту. Відповідно п. 4.1. договору сторони визначили те, що якість готової продукції повинна підтверджуватися паспортом (сертифікатом якості). Дані сертифікати відповідач видав ПП „Хлібодар" 07.02. 2007 р., після отримання яких позивачу стало відомо про те, що кінцевий продукт не відповідає визначеної сторонами у п. 5.1 договору якості та даний кінцевий продукт потребує додаткової переробці (очистці), що підтверджується актом відповідача від 17.07.2005 р., а також висновком лабораторних досліджень ДП „Запорізький „Кремнійполімер”, але судом ці обставини не були з’ясуванні.
Позивач вважає, що місцевий господарський суд діяв всупереч ст.ст. 651, 611 Цивільного Кодексу України, згідно яких договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Позивач також вважає, що у відповідача не було технічних та технологічних можливостей і необхідного обладнання для проведення очистки методом дистиляції.
Відповідач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача, встановила:
Між позивачем та відповідачем був укладений договір № 15 від 15.04.2005р. р, щодо переробки (очистки) дихлоретану у кількості 100 тн.
Згідно пункту 5.1 договору сторони визначили, що якість готової продукції повинна відповідати ДОСТу 1942-86 і кінцевий продукт це - дихлоретан технічний першого сорту.
У відповідності до умов договору відповідач отримав у ПП „Хлібодар" на переробку дихлоретан по накладних: № 18 від 21.04.2005 року вагою 14365 кг, № 19 від 25.04.2005 року вагою 14200 кг, № 175 від 18.05.2005 року вагою 15323 кг, всього вагою 43888кг. та на утилізацію дихлоретан по накладних: № 174 від 16.05.2005 року вагою 15123 кг., № 191 від 30.05.2005 року вагою 15536 кг., всього вагою 30659кг., загальна вага дихлоретану складала 74547 кг. Як свідчать матеріали справи позивач здав на переробку дихлорертан на тарі якого не зазначений виробник продукції, дата вироблення, сорт.
Вартість зданого на переробку та утилізацію дихлоретану в накладних або інших документах не зазначалась, також не визначалась вартість тари, договір на утилізацію дихлоретану не укладався.
В серпні-вересні 2005 р. відповідач провів очистку дихлоретану, який належить ПП «Хлібодар». Очистка проводилась методом адсорбції, даний метод, на думку відповідача, був самостійно обраний позивачем, про що свідчить вартість очистки встановлена в договорі та норми очистки передбачені в акті від 17.07.2005 р.В результаті очистки був отриманий дихлоретан 1 сорту, що підтверджується: паспортами (сертифікатами) якості від 31.08.2005 року № 4125 і від 07.09.2005 року № 4278, технічними звітами № 9 та № 17 та технічними повідомленнями. Згідно пункту 4.1 договору сторони визначили , що якість готової продукції повинна підтверджуватися паспортом (сертифікатом якості), який передається при відпустці продукції. Даний сертифікат відповідач видав ПП «Хлібодар»07.02. 2006 р.
Відповідно до п.6.2 ДОСТ 1942- 86 гарантійний термін на дихлоретан є три місяці. Виконана робота була прийнята позивачем і був укладений договір зберігання № 35 від 14.09.2005 р., також прийняття роботи підтверджує гарантійний лист № 157-ОВ від 30,05. 2006 р., яким позивач зобов'язується забрати продукцію. Згідно договору зберігання № 35 річ, яка підлягала зберіганню, це очищений дихлоретан, що є власністю ПП "Хлібодар", тобто предметом зберігання є очищений дихлоретан, який підлягав зберіганню з моменту підписання договору, тобто з 14 вересня 2005 р. по 31 грудня 2005 р.
Відповідач добросовісно виконав свої зобов'язання і зберігав дихлоретан, а позивач не виконав свої зобов'язання по договору № 35 , а саме: не повністю оплатив зберігання та не забрав в обумовлений договором строк свою власність. Позивач виконав свої зобов'язання по оплаті виконаної роботи по переробці товарно-матеріальних цінностей по договору, що підтверджується наступними доказами: платіжним дорученням № 29 від 27.04.2005 р. на суму 10 098 грн. 47 коп., № 63 від 16.08.2005 р. на суму 9 416 грн. 72 коп., № 77 від 14.10.2005 р. на суму 830 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 20345 грн. 36 коп., заборгованості перед відповідачем станом на 17.01.2007 р. не має.
Посилання позивача на те, що після отримання від відповідача сертифікату ПП „Хлібодар" він дізнався про те, що кінцевий продукт не відповідає визначеної сторонами у п. 5.1 договору якості та даний кінцевий продукт потребує додаткової переробки (очистки) необґрунтоване та спростовується матеріалами справи, зокрема договором зберігання № 35 від 14.09.2005 р. та гарантійним листом № 157-ОВ від 30.05. 2006 р., яким позивач зобов'язується забрати продукцію, відсутністю претензій по якості переробленої продукції, а також оплатою вартості переробки дихлоретану. Посилання позивача на не відповідність якості переробленого дихлоретану вимогам договору, що, на думку позивача, підтверджується актом відповідача від 17.07.2005 р., а також висновком лабораторних досліджень ДП „Запорізький „Кремнійполімер” від 27.10.2006 р., необґрунтовано, так як згідно з актом від 17.06.2005 р. проводилась опитна операція по очищенню дихлоретану, результат проведення якої неможливо розповсюджувати на всю партію дихлоретану, лабораторією не проводилася перевірка якості дихлоретана, предметом лабораторного дослідження була можливість очищення дихлоретана, на дослідження передані два зразка 2л. та 3л. дихлоретану невідомого походження, доказів того що саме зазначений дихлоретан перероблявся відповідачем позивач не надав, звіт по роботі з зразками від 27.10.2006 р. підписаний невідомою особою.
Відповідно до п. 6.2 ДОСТ 1942- 86 гарантійний термін на дихлоретан є три місяці, а дослідження проводилося після закінчення гарантійного терміну дихлоретану. Крім того, відповідно до вимог п.3.3. для перевірки відповідності якості продукту вимогам стандарту обсяг виборки –10% бочок, але не менш трьох. Позивач не проводив належну перевірку якості дихлоретану в період гарантійного строку зберігання в установленому законом порядку, прийняв дихлоретан передав його на відповідальне зберігання, претензії по якості після закінчення гарантійного строку не свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов’язань.
Отже, позивач не надав належних доказів підтверджуючих невиконання відповідачем умов договору по переробці дихлоретану, а також не довів неякісну переробку продукції, а часткова перевірка якості дихлоретана після закінчення гарантійного строку не підтверджує наявність вини відповідача.
Відповідно до ст..852 ЦК України за наявності в роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Таким чином, для розірвання договору та відшкодування збитків необхідно довести наявність істотних відступів від умов договору або інших істотних недоліків. Як свідчать матеріали справи позивач не довів, що на час передання переробленого дихлоретану в кількості 33,6 тн. на відповідальне зберігання продукція не відповідала вимогам умов договору та ДОСТ 1942- 86, претензії по якості відповідачу не пред’являлися.
Згідно зі ст.. 188 Господарського кодексу України, передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо Інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати ЇЇ розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання договору №15 від 15.04.2005 року та не надав суду докази відповідного звернення. Отже позивачем порушено вимоги ст. 188 ГК України, а тому вимоги в цій частині є неправомірним, крім того відповідач сам не заперечує проти розірвання зазначеного договору, про що свідчить відповідний лист та проект угоди в матеріалах справи з доказами направлення позивачу.
Суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача в частині відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник в господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані доходи, які управлена сторона одержала б в разі належного виконання зобов'язань або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби ЇЇ право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України відшкодування збитків є господарською санкцією. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків.
Згідно ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Таким чином, юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.
Суд першої інстанції правомірно вважав, що за таких обставин позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, а саме - не довів протиправності поведінки відповідача, не підтвердив неякісну переробку дихлоретану, не довів факту нанесення шкоди у вигляді витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), причинного зв'язку між поведінкою відповідача та шкодою, яку, на думку позивача, йому було спричинено, не довів розміру збитків, а також не довів вини відповідача у заподіянні шкоди. Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 75 959 грн. 90 коп. - збитків, нарахованих як витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача в частині стягнення 1477 грн. 12 коп. - коштів, отриманих без достатньої правової підстави, оскільки як вбачається з матеріалів зазначені кошти перераховані позивачем, як оплата по договору зберігання № 35 від 14.09.2005 року, Стаття 1212 ЦК України, на яку посилається позивач, регулює позадоговірні зобов’язання і позивач неправомірно вважає кошти перераховані за договором зберігання отриманими без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, що позивачем не виконано.
Таким чином, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, обставинам справи, а мотиви позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 22, 611, 623, 852 ЦК України, ст.ст.188, 217, 218, 224 ГК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України
постановила:
Рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2007 р. по справі № 14/54-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Такмаков Ю.В.
Постанова підписана 23.07.2007 р.