ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"19" липня 2007 р. | Справа № 6-15-25/18-05-629 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.
суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 19 липня 2007р.
від позивача: Зуб О.Ю., за довіреністю;
від відповідача: Велічко К.О., за довіреністю;
від третьої особи: Селезньова Л.М., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Укрспецобладнання”
на рішення господарського суду Одеської області від 19 червня 2007р.
по справі № 6-15-25/18-05-629
за позовом: Державного підприємства „Укрспецобладнання”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотаксосервіс-ІН”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна судноплавна компанія „Чорноморське морське пароплавство”
про стягнення 322 482,15 грн.
ВСТАНОВИВ:
У січні 2005 року Державне підприємство „Укрспецобладнання” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства відкритого типу „Автотаксосервіс” про стягнення всіх доходів, які воно одержало або могло одержати від використання 419-ти 20-ти футових та 2-х 40 футових контейнерів з березня по липень 2002 року включно, в сумі 332 482 грн. 15 коп.
Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором оренди від 01.02.2001 р. щодо повернення орендованого майна в обумовлений договором строк після закінчення терміну його дії та простроченням повернення зазначених контейнерів з березня по липень 2002 року. В зв’язку з чим позивач здійснив розрахунок доходів, які відповідач отримав або міг отримати від збереженого у себе без достатньої правової підстави майна з часу, коли останній дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, тобто в період з березня по липень 2002 року включно, і на підставі ст. 1214 ЦК України просив господарський суд про задоволення позову.
Справа неодноразово розглядалась судами першої, другої та касаційної інстанцій.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2005 року у справі № 6-15-25/18-05-629 у задоволенні позовних вимог ДП „Укрспецобладнання” до АТВТ „Автотаксосервіс” про стягнення доходів від безпідставно збереженого майна в сумі 322 482 грн. 15 коп. відмовлено повністю.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2005 року рішення господарського суду Одеської області від 12 травня 2005 року у справі № 25/18-05-629 залишено без зміни, апеляційну скаргу ДП„Укрспецобладнання” –без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2005 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2005 року та рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2005 року у справі № 25/18-05-629 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Рішенням господарського суду Одеської області від 07 березня 2006 року у справі № 15-25/18-05-629 ДП „Укрспецобладнання” відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року рішення господарського суду Одеської області від 07 березня 2006 року у справі № 15-25/18-05-629 залишено без змін, апеляційну скаргу ДП „Укрспецобладнання”–без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2006 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 07.03.2006 року у справі № 15-25/18-05-629 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.11.2006 року справу № 15-25/18-05-629 до провадження прийнято суддею Демешиним О.А. та справі присвоєно № 6-15-25/18-05-629.
Ухвалою від 29.12.2006 року замінено відповідача - Акціонерне товариство відкритого типу „Автотаксосервіс” на його правонаступника –Товариство з обмеженою відповідальністю „Автотаксосервіс-1”.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.2007 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну судноплавну компанію „Чорноморське морське пароплавство”.
Ухвалою від 27.04.2007 року замінено відповідача ТОВ „Автотаксосервіс-1” на його правонаступника –Товариство з обмеженою відповідальністю „Автотаксосервіс-ІН”.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19.06.07 р. по справі № 6-15-25/18-05-629 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведені ті факти, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а саме: - відповідач не міг знати, що з 01.02.2002 року володіє контейнерами без достатніх правових підстав; - судом не прийнято до уваги висновок експерта Скрибинського С.С. № 002 від 10.03.2005 року, який, на думку суду, є виключно припущенням, оскільки не має статусу юридичного акту; - предметом договорів, на які посилається позивач при здійсненні розрахунку доходів є оренда інших контейнерів з іншою вартістю; - розрахунок доходів, які міг отримати відповідач, є безпідставним, оскільки одержувати доходи від використання державного майна у розмірах, більш ніж встановлено рішенням суду від 05.06.2001 р. № 17-5-20/01-2114, відповідач не міг.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДП „Укрспецобладнання” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 19.06.07 р. по справі № 6-15-25/18-05-629 скасувати, вважаючи його таким, що не відповідає обставинам справи та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, що зумовлює прийняття нового рішення про задоволення позову ДП „Укрспецобладнання”.
Серед мотивів, наведених в апеляційній скарзі, скаржник зазначає обставини, які залишилися поза увагою суду першої інстанції, а саме:
- безпідставним є висновок суду щодо необізнаності відповідача про закінчення терміну дії договору, оскільки відповідно до пункту 9.1. договору сторони узгодили чіткий термін його дії з 01.02.2001 р. по 01.02.2002 р. Крім того, ДП „Укрспецобладнання” своєчасно направило на адресу АТВТ „Автотаксосервіс” лист № ГПУСО/Ю-1410/129 від 14.02.2002 р. з вимогою повернення майна;
- висновок суду щодо ненадання позивачем належних та беззаперечних доказів одержання чи можливості одержання відповідачем доходів від збереження ним контейнерів без достатніх на то правових підстав не відповідає обставинам справи, оскільки суд першої інстанції, не взявши до уваги розрахунок позивача та висновки експерта Скибинського С.С., не призначив судову експертизу для визначення розміру доходів від використання 419-ти 20-ти футових та 2-х 40-ка футових контейнерів, яка, на думку скаржника, є обов’язковою для вирішення спору;
- посилання господарського суду на розмір орендної плати, встановленої рішенням арбітражного суду від 05.06.2001 року є безпідставним оскільки, стягувана сума доходів розрахована за період, коли відповідач безпідставно володів майном, тому на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
В свою чергу, ТОВ „Автотаксосервіс-ІН” 19.07.07. р. за вхідним номером 1993 Д1 через канцелярію суду апеляційної інстанції подало заперечення на апеляційну скаргу ДП „Укрспецобладнання”, в яких просило залишити рішення господарського суду Одеської області від 19.06.07 р. по справі № 6-15-25/18-05-629 без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим з наведенням при цьому наступних доводів: - обґрунтовано та підставно суд першої інстанції звернув увагу сторін на положення Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до вимог частини 2 статті 12 якого у разі передачі спору на розгляд суду, арбітражного суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду, арбітражного суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому; - статтею 1214 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на правову підставу своїх вимог, чітко передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку; відповідно до ст. 22 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції, що діяла на час спірних співвідносин) орендар мав право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, якщо інше не передбачено договором оренди. Позивачем не надано суду першої інстанції ніяких доказів на підтвердження здачі відповідачем спірного майна в суборенду та отримання з цього доходів; - постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2002 р. по справі № 17-6-14/01-10836 встановлено факт, що має преюдиціальне значення, а саме встановлено, що договір оренди спірних контейнерів укладено між позивачем та відповідачем з 06.09.2001 року; - твердження позивача про відсутність договірних відносин у період з березня по серпень 2002 року не відповідають дійсності, що підтверджується судовими рішеннями з інших справ та перепискою з позивачем.
В засідання суду апеляційної інстанції представник позивача наполягав на своїх доводах, просив суд апеляційної інстанції рішення господарського суду від 19.06.07 р. скасувати, апеляційну скаргу задовольнити. ТОВ „Автотаксосервіс-ІН” проти доводів апеляційної скарги заперечувало та просило суд апеляційної інстанції рішення господарського суду від 19.06.07 р. залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення. Представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги ДП „Укрспецобладнання”.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, правильність застосування норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши попередні судові рішення, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції від 19 червня 2007р. виходячи з наступних підстав.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року у справі № 17-5-20/01-2114 зобов’язано ДП „Укрспецобладнання” укласти у строк до 10.06.2001 року договір оренди індивідуально визначеного майна з орендарем - ВАТ “Автотаксосервіс” на умовах, викладених у редакції позивача в проекті договору від 01.02.2001 року, з урахуванням узгоджених сторонами пунктів в протоколі розбіжностей, за виключенням пунктів 1.1 та 3.1. названого проекту договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року, яке набрало законної сили 05.06.2001 року, між ДП “Укрспецобладнання” та ВАТ “Автотаксосервіс” було укладено договір оренди індивідуально визначеного майна зі строком дії договору в один рік - до 01.02.2002 року.
Пунктом 2.4, 9.1 договору встановлено, що у випадку припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю в порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Згідно з актом № АТС-1/2000 від 01.12.2000 р. вказане в договорі майно було передано орендарю, а відповідно до акту приймання-передачі від 01.08.2002 року позивачу повернуто 419 шт. 20 футових та 2 шт. 40 футових морських великовантажних контейнерів.
Звернувшись до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ „Автотаксосервіс-ІН” всіх доходів, які воно одержало або могло одержати від використання 419-ти 20-ти футових та 2-х 40 футових контейнерів за період з березня по липень 2002 року в сумі 332 482,15, позивач послався на ст. 1214 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд, відмовляючи ДП „Укрспецобладнання” у позові, виходив з недоведеності позивачем заявлених позовних вимог, вказавши в оскаржуваному рішенні про ненадання ДП „Укрспецобладнання” належних та беззаперечних доказів одержання чи можливості одержання відповідачем доходів від збереження контейнерів без достатніх на це правових підстав.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок доходів від збереження відповідачем контейнерів без достатньої правової підстави здійснений позивачем шляхом помноження контейнеро –суток на індекс інфляції та на середню орендну ставку за 1 контейнер по діючим на той період договорам позивача з його контрагентами (а.с. 4, 28, 29 том. 1). При цьому, як зазначає позивач в апеляційній скарзі, доходи могли бути отримані як від суборенди спірних контейнерів, так і від використання їх під торговельні місця та для збереження товару.
Пунктом 5.2 договору оренди, укладеного між ДП „Укрспецобладнання” та АТВТ „Автотаксосервіс” на підставі рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 р. у справі № 17-5-20/01-2114 передбачалось, що Орендар (АТВТ „Автотаксосервіс”) вправі здавати майно в суборенду та передавати свої права та обов’язки за договором відносно майна іншим особам тільки за письмовою згодою Орендодавця (ДП „Укрспецобладнання”).
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не доведено передачу відповідачем спірних контейнерів у період з березня по липень 2002 року в суборенду, оскільки договори суборенди позивачем суду не надані, а згідно з ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму, а ч. 2 ст. 759 цього кодексу встановлює, що законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди). Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Таким чином, лише існування письмових договорів оренди спірних контейнерів може свідчити про одержання або можливе одержання відповідачем доходів від цих господарських операцій.
Безпредметним є також посилання скаржника про використання відповідачем контейнерів для зберігання майна та під торговельні місця, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано.
Крім того, при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення суми доходів позивач виходив з середньої орендної ставки за 1 контейнер, передбаченої договорами оренди, укладеними позивачем з іншими суб’єктами господарювання.
З наявних в матеріалах справи Акту вводу в оренду № АТС -1/2000 від 01.12.2000 р. та Акту приймання –передачі від 01.08.2002 р. (а.с. 174, том 1, а.с. 97, том 3) вбачається, що передані відповідачу в оренду контейнери мають відповідні ознаки - рік виготовлення, т/розмір, тоді як позивач обчислив середню орендну плату за договорами оренди з іншими суб’єктами господарювання, не довівши суду, що предметами цих договорів є оренда майна, що характеризується тими ж самими ознаками.
Наведене свідчить про здійснення позивачем довільного розрахунку доходів, які одержав або міг одержати відповідач під час володіння спірними контейнерами без достатньої правової підстави.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що заявлені позовні вимоги не доведені, оскільки не підтверджені документально відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України.
А відтак, відмова в позові ДП „Укрспецобладнання” до ТОВ „Автотаксосервіс-ІН” про стягнення всіх доходів, які відповідач одержав або міг одержати від використання 419-ти 20-ти футових та 2-х 40 футових контейнерів з березня по липень 2002 року включно в сумі 332 482,15, є правомірним результатом вирішення спору, і підстави для зміни або скасування рішення суду від 19 червня 2007р. відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного непризначення судом першої інстанції експертизи для визначення доходів, які відповідач отримав або міг отримати від безпідставного користування майном, не заслуговують на увагу, оскільки питання призначення і проведення експертизи є правом, а не обов’язком господарського суду, тоді як обов’язком кожної із сторін господарського процесу є доведення суду тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Одеської області від 19 червня 2007 р. слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП „Укрспецобладнання” –без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Рішення господарського суду Одеської області від 19.06.2007 р. по справі № 6-15-25/18-05-629 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства „Укрспецобладнання” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева
Суддя: Я.Ф. Савицький
Суддя: О. Т. Лавренюк