АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2271/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.
Суддя-доповідач: Сапун О.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним утриманням під вартою та засудженням, -
ВСТАНОВИЛА :
24.02.2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, третя особа Прокуратури Запорізької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним утриманням під вартою та засудженням.
Зазначав, що 21.10.2005 року він був затриманий слідчим прокуратури Комунарського району м. Запоріжжя за підозрою у скоєні вбивства громадянина ОСОБА_4, а 31.10.2005 року щодо нього порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 115 КК України та було обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2007 року його було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України, до 12 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2007 року вирок скасований, а кримінальну справу направлено для додаткового розслідування до прокуратури Запорізької області. Постановою слідчого прокуратури Запорізької області від 30.08.2007 року кримінальна справа в частині пред’явленого йому звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, закрита у зв’язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину ( ч. 2 ст. 213 КПК України ). 31.08.2007 року обраний йому запобіжний захід змінений з утримання під вартою на підписку про невиїзд. Таким чином, впродовж тривалого часу, з 21.10.2005 року по 31.08.2007 року, він незаконно утримувався під вартою, що спричинило йому моральні та фізичні страждання, завдало шкоди здоров’ю.
Моральну шкоду, завдану незаконним затриманням, триманням під вартою впродовж одного року десяти місяців, оцінює у 750 000 грн., які просив стягнути на його користь з коштів державного бюджету.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2009 року Прокуратура Запорізької області залучена до участі у справі як співвідповідач ( а. с. 102 ).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 за рахунок коштів державного бюджету 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_3 звернувся із апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду наданим доказам, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року змінити та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному об’ємі і стягнути з державного бюджету України на його користь 750 000 грн..
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокуратура Запорізької області, Державне казначейство України подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи ОСОБА_3, представників прокуратури Запорізької області та Державного казначейства України, розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, якщо його постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2005 року постановою слідчого прокуратури Комунарського району м. Запоріжжя було порушено кримінальну справу по ч. 1 ст. 115 КК України за фактом умисного вбивства громадянина ОСОБА_4 За підозрою у скоєнні злочину 21.10.2005 року був затриманий ОСОБА_3, 24.10.2005 року його затримання продовжено до десяти діб, а постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2005 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Кримінальну справу за ч. 1 ст. 185 КК України стосовно ОСОБА_3 порушено 10.03.2006 року ( а. с. 131-137 ).
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2997 року ОСОБА_3 засуджений по ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України до 12 років позбавлення волі. Проте ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2007 року вказаний вирок скасовано, кримінальну справу направлено прокурору Запорізької області для організації додаткового розслідування ( а. с. 182-185 ).
30.08.2007 року постановою слідчого прокуратури Запорізької області кримінальна справа по факту навмисного вбивства громадянина ОСОБА_4 виділена в окреме провадження і постановою слідчого прокуратури Запорізької області від 30.08.2007 року кримінальна справа стосовно ОСОБА_3 в частині пред’явленого йому обвинувачення по ч. 1 ст. 115 КК України у вбивстві громадянина ОСОБА_4 закрита у зв’язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину ( а. с. 190-194 ).
31.08.2007 року ОСОБА_3 змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, а 08.10.2007 року вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя його засуджено по ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн. ( а. с. 197-198,204 ).
Суд, стягуючи з державного бюджету України через управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, виходив із того, що факт заподіяння моральної шкоди внаслідок незаконного тримання під вартою доведений, оскільки позивач впродовж тривалого часу, понад півтора роки, перебував під вартою, обвинувачувався у скоєнні тяжкого злочину, проте провина його не була доведена. При цьому факт заподіяння моральної шкоди внаслідок тримання під вартою не викликає сумнівів і не потребує надання будь-яких доказів щодо погіршення стану здоров*я позивача або доказів про те, що його спілкування з оточуючими було обмежено та спричинило порушення нормального укладу життя.
За змістом частин 1,2 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного засобу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього ( досудового ) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього слідства.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали громадянинові моральної втрати, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з вимогами частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Така ж позиція викладена і у пп.1,9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31 березня 2005 року № 4 ( зі змінами та доповненнями ).
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно і всебічно дослідив надані докази, дав їм належну оцінку та, виходячи з засад об’єктивності, розумності й справедливості, правильно частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 і стягнув на його користь у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначений з урахуванням конкретних обставин справи ( тривалість перебування позивача під вартою, обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину тощо ).
Доводи прокуратури Запорізької області про те, що ОСОБА_3 з підстав, передбачених частиною 4 статті 1176 ЦК України не має права на відшкодування моральної шкоди, так як 20.10.2005 року він власноруч написав чистосердечне зізнання у скоєнні вбивства громадянина ОСОБА_4, тобто шляхом самообмови перешкоджав з’ясуванню істини і цим сприяв незаконному притягненню його до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного засобу тримання під вартою, не можуть бути поводом для скасування рішення та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2005 року у протоколі затримання за підозрою у скоєнні злочину позивач власноруч записав, що не згоден з затриманням. Крім того, як при розгляді Комунарським районним судом м. Запоріжжя подання старшого слідчого прокуратури Комунарського району м. Запоріжжя про обрання міри запобіжного заходу, так і в подальшому при проведенні слідства та при розгляді кримінальної справи судом, ОСОБА_3 також не визнавав свою вину у скоєнні вбивства ( а. с. 132,134,138,141-143,146-149,165-167,182-185 ).
Відповідає рішення суду першої інстанції і положенням статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно.
Керуючись ст.ст. 307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_3, прокуратури Запорізької області, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :