Справа № 2-1241/10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем                     України

02 березня 2009 року                                                                                 Рівненський міський суд Рівненської області

в складі:

головуючого                     -  Музичук Н.Ю.

при секретарі                    -  Патій Н.А.

за участю представника  - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про захист трудових прав: визнання звільнення незаконним, зміну формулювання звільнення, внесення запису в трудову книжку, стягнення розрахунку при звільненні, коштів за період затримки розрахунку, компенсації моральної шкоди, -                                                                                                                                                                                    

встановив :

        В грудні 2008  року в Рівненський міський суд надійшла а в березні 2010 року уточнена позовна заява ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про захист трудових прав: визнання наказу №6 від 27.06.2008 року про звільнення за прогул без поважних причин, згідно ст.40 п.4 КЗпП України незаконним та зміну формулювання причини звільнення, зобов’язання внесення в трудову книжку запису про прийняття і звільнення з роботи за власним бажанням /ст. 38 КЗпП України/ із 23.06.2008 року, стягнення розрахункових коштів при звільненні /заробітної плати і оплати лікарняного листка/ на суму /356,62+252,62/ 609,24 грн., середнього заробітку за період затримки розрахунку до дня судового рішення на загальну суму 6166,90 грн., компенсації моральної шкоди на суму 800 грн., судових витрат по наданню юридичної допомоги на суму 500 грн.

В позовній заяві зазначала, що 01 лютого 2007 року із відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір №799 від 01.02.2007 року на виконання функцій бухгалтера його підприємницької діяльності, проте фактично вона не працювала по спеціальності згідно угоди, а надавала друкарсько-компютерні послуги відвідувачам у статусі оператора ПК.  09.06.2008 Року відповідач видав наказ №5 від 09.06.2008 року, яким попередив про скорочення з роботи. Надалі видав наказ №6 від 27.06.2008 року, яким звільнив її з роботи за прогули /ч.4 ст.40 КЗпП України/. 20 Червня 2008 року вона подала заяву про надання відпустки із 23 07. по 17.07.2008 року, однак відповідач відмовив надання відпустки. Після цього 23.06.2008 року вона подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, у зв’язку із порушенням умов трудового договору. У зв’язку із поданою 23.06.2008 року заявою і незаконними діями відповідача по відмові в наданні відпустки і звільненні, вона правомірно залишила роботу. Вважає, що звільнена за ст. 40.п.4 КЗпП України незаконно, оскільки повинна бути звільненою із 23.06.2008 року за ст. 38 п.3 КЗпП України. Копію наказу про звільнення отримана поштою орієнтовно 24-26 серпня 2009 року, оскільки такий наказ викликав сумнів, вона звернулась із заявою в Територіальну Державну інспекцію праці в Рівненській області. Крім того, відповідач не вніс в її трудову книжку записи про прийняття і звільнення її з роботи, не провів розрахунків, в порушення ст.ст. 115-116 КЗпП України, не виплатив заробітну плату, компенсації за дні невикористаної відпустки, не оплатив тимчасової непрацездатності, відповідно лікарняного листка за період 11-20 червня 2008 року. Врегулювання спору із відповідачем не представляється можливим через невідоме місцезнаходження відповідача. Відповідно положень ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середньоденний, визначений актом Територіальної Державної інспекції праці  в розмірі  14,86 грн. заробіток за час затримки розрахунку строком 415 днів. Тривалими протиправними діями відповідача в формі порушень її трудових прав позивачу завдана моральна шкода, яку вона оцінює на суму 800 грн. Підлягає стягненню із відповідача витрати на правову допомогу на суму 500 грн.

Крім того, в справі /а.с.19/ наявне клопотання позивачки про поновлення строку захисту трудового права, як такого, відповідно ст.ст. 232, 233 КЗпП України., як пропущеного за поважних причин, оскільки саме з рішення Територіальної Державної інспекції праці в Рівненській області вона з достовірністю переконалася в порушенні її трудових прав та порядок їх захисту в суді. Звернення її прокуратуру були скеровані для перевірки Територіальній Державній інспекції праці.  

         Письмових заперечень на позовну заяву ОСОБА_2 в попередньому судовому засіданні відповідач не надав, позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, за ухвалою суду від 22.01.2010 року відповідач зобов’язаний до надання ряду доказів в цивільній справі, ухвали суду не виконав.

Позивач та його представник повністю підтримали уточнені позовні вимоги та клопотання про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору в судовому засіданні. По суті позову додатково пояснили, що позивачка 23 червня 2008 року працювала повний робочий день до 18.00 години, після чого на роботу не вийшла, оскільки подала заяву про її звільнення, відповідно ч.3 ст. 38 КЗпП України. Поштою кимось із членів сім»ї в останні дні серпня 2008 року була отримана копія наказу про звільнення за прогул, вважає його незаконним, таким що підлягає зміні в частині формулювання причини та строку звільнення у відповідності до поданої нею заяви при наявності порушень вимог чинного законодавства з боку відповідача, як використання на роботі не по прийнятій професії та ненадання чергової відпустки, всупереч положенням трудової угоди. Водночас такі вимоги не вважають вимогами про звільнення і поновлення на роботу, щодо таких спорів діє тримісячний строк з дня коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. За відсутністю інших доказів, які можуть бути встановлені лише на підставі наданих відповідачем документів, просять прийняти до уваги встановлену актом перевірки Територіальної Державної інспекції праці від 07.10.2008 року заробітну плату та обставини. За період судового розгляду справи відповідачем не прийняті міри до виплати розрахункових, час періоду затримки розрахунку  для стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України  збільшився до 415 днів, а саме до працевлаштування позивачки 12.08.2009 року на нову роботу. При прийомі на роботу відповідачем була повернута трудова книжка, внаслідок чого записи про роботу у відповідача в ній відсутні. У зв’язку із довготривалим  порушенням трудових прав та інтересів позивачки моральну шкоду оцінює на суму 800 грн. Просять розглянути справу без участі належним чином повідомленого відповідача, у відповідності до наявних в справі доказів, поновити строк звернення до суду за розглядом трудового спору та задовольнити позивні вимоги в повному обсязі із стягненням судових витрат.  

Відповідач, будучи повідомленим про час і місце судового розгляду справи у встановленому порядку судовою повісткою під розписку в судове засідання не з’явився. Згідно наданої відповідачем заяви від 22.02.2010 року  просить розглянути справу без його участі. Вважає пропущеними встановлені законом строки звернення позивачки з приводу оспорювання законності звільнення, та не може надати документів на виконання ухвали суду, оскільки підприємницька діяльність була призупинена і він не приділяв уваги збереженню таких документів.

Оцінюючи пояснення сторони позивача, дослідженні надані в справі докази, в тому числі покази свідка ОСОБА_4, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового  задоволення з наступних підстав.

Встановлено на підставі досліджених в справі доказів, що між сторонами було укладено безстроковий договір №799  від 01.02.2007 року, зареєстрований Острозьким МРЦЗ, згідно якого СПД без створення юридичної особи  ОСОБА_3, зайнятий торгово-посередницькою діяльністю, прийнята ОСОБА_2 на виконання обов’язків бухгалтера з мінімальною заробітною платою, встановленим робочим днем та робочим тижнем і наданням щорічної відпустки тривалістю 24 робочі дні. Відповідно до окремих документів наданих відповідачем ТДІП в Рівненській області вбачається наявність в розпорядженні відповідача двох найманих працівників, як ОСОБА_5 на посаді керуючої магазином та ОСОБА_2 на посаді бухгалтера. З пояснень позивачки встановлено, що вона фактично виконувала роботу оператора персонального комп’ютера, надаючи друкарсько-комп’ютерні послуги в орендованому відповідачем приміщенні по вул. Чорновола, 68, бухгалтерські документи відповідача ПП ОСОБА_3 за період її роботи їй невідомі.

 09 Червня 2008 року відповідач видав наказ №5, яким попередив позивачку про скорочення з роботи.

Пізніше 27 червня 2008 року відповідач видав наказ №6 про звільнення позивачки, згідно п.4 ст.40 КЗпП України /за прогул/ із покликанням на посвідчений відповідачем за участю свідків акт від 23.06.2008 року про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці  протягом робочого дня 23.06.2008 року.

Відповідачем надана копія заяви позивачки від 20.06.2008 року про надання їй чергової відпустки із 23.06.2008 року із резолюцією відповідача від 23.06.2008 року про ознайомлення із заявою і неприйняття рішення по ній.

Крім того, відповідачем надана копія заяви ОСОБА_2 про звільнення її за власним бажанням, у зв’язку із невиконанням трудового договору власником із резолюцією відповідача від 23.06.2008 року про ознайомлення із заявою і відкладення прийняття рішення по ній.

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 суду показала, що саме 23 червня 2008 року вона із позивачкою із 09.00 години приблизно до 15.00 години знаходилась на робочому місці позивачки,  після чого позивачка продовжувала виконувати обов’язки до кінця дня. Саме в цей день в передобідній час позивачка подала відповідачу заяву про надання відпустки, а після відмови в наданні відпустки вона подала заяву про звільнення. Крім того, в цей день відповідачем були викликані  особи, які назвались працівниками міліції, по охороні порядку, які не складали будь-яких документів. Їй відомо, що відповідач до цього часу не виплатив розрахункових коштів для позивачки.

Покази ОСОБА_4 об’єктивно підтверджуються заявами позивачки про надання відпустки та про звільнення із резолюціями відповідача від 23.08.2008 року.

Дослідженням трудової книжки позиваки встановлено, що відповідач не вніс записи про роботу позивачки в її трудову книжку.

23 Червня 2008 року позивачка звернулась зі скаргою до прокурора міста Рівне, вважаючи порушеними свої трудові права, з приводу ненадання відпустки, невиплати коштів за період тимчасової непрацездатності, заробітної плати, відмови у задоволенні заяви про звільнення за власним бажанням /а.с.18/. Із аналогічною заявою позивачка звернулась в Територіальну державну інспекцію праці у Рівненській області /а.с.11/.

Відповідно акту перевірки ТДІП У Рівненській області №17-17-018/043 від 10.10.2008 року ПП ОСОБА_3 зазначено, що відповідно до книги нарахування заробітної плати позивачу були нараховані відпускні кошти, проте підписів позивачки в графіку відпусток чи наказі на надання відпустки перевіркою не встановлено, у зв’язку із чим фактичне надання відпустки працівнику не підтверджено на підставі належних допустимих доказів. Зазначено, що на підставі табеля обліку робочого часу за червень 2008 року та нарахування заробітної плати, останнім днем роботи позивачки є 27 червня 2008 року. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, із книги нарахувань заробітної плати встановлено, що для ОСОБА_2 не виплачена заробітна плата за червень 2008 року та допомога по тимчасовій непрацездатності на загальну суму  376,20 грн. В порушення вимог ст.24 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_2 не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Платіжні документи на виплату заробітної плати за травень-червень 2008 року для перевірки не надані, а в платіжних відомостях за 2007-2008 роки відсутні підписи працівників про одержання заробітної плати.

Із висловленої відповідачем в попередньому судовому засіданні думки, у зв’язку із вирішенням клопотань, встановлено безпосереднє підтвердження ОСОБА_3 не проведення розрахунку із позивачкою ОСОБА_2 станом на 22 січня 2010 року.

Оцінкою заявлених ОСОБА_2 позовних  вимог встановлено, що нею оспорюється отриманий в копії 26 серпня 2008 року  наказ ПП ОСОБА_3  №6 від 27 червня 2008 року, як незаконний,  в частині формулювання причини звільнення, дати та підстави звільнення, у зв’язку із подачею її заяви про звільнення за власним бажанням відповідно ч.3 ст.38 КЗпП України із резолюцією відповідача від 23.06.2008 року, та не ставиться вимога про поновлення її роботу .

Відповідно положень ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до районного /міського/ суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно положень ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний /міський/ суд може поновити ці строки при наявності поважних причин.  

Оскільки спір про звільнення – це спір за заявою про поновлення на роботі, то встановлені за позовною заявою вимоги про визнання наказу незаконним, зміну формулювання причини, дати і підстави  звільнення, про оплату часу затримки розрахунку при звільненні не є спорами про звільнення і при зверненні до суду з такими спорами діє положення ст. 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення.

Оцінкою встановлених вище обставин та доказів освідомлення позивача про порушення її трудового права в частині причини і дати звільнення з роботи 26 серпня 2008 року, намагання її до вирішення спору в позасудовому порядку шляхом неодноразових звернень її в органи прокуратури та ТДІП У Рівненській області, отримання відповіді таких органів після 10.10.2008 року, то суд приходить до висновку, що  при зверненні із позовною заявою до суду 30.11.2008 року /а.с.21/ позивачкою порушений встановлений законом строк звернення до суду за поважних причин, який підлягає до поновлення. Клопотання позивача з приводу поновлення строку звернення до суду підлягає до задоволення.

У відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноваженим ним орган не виконує законодавства про працю , умови колективного чи трудового договору.

Належні допустимі докази вчинення 23.06.2008 року ОСОБА_2 прогулу, відсутності на роботі протягом трьох годин підряд протягом робочого дня без поважних причин, суду не надані, посвідчений відповідачем акт про відсутність на робочому місці не може бути прийнятий до уваги судом без його належного безпосереднього дослідження і перевірки в судовому засіданні.

Таким чином,  оцінкою встановлених судом обставин подачі ОСОБА_2 23.06.2008 року заяви про її звільнення за власним бажанням через невиконання умов трудового  договору, що знайшло наступне доказове підтвердження при перевірці діяльності відповідача ТДІП у Рівненській області, власник зобов’язаний був звільнити позивача у строки, які вказав сам працівник. На підставі наведеного, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про незаконність Наказу №6 від 27.06.2008 року в частині причини, підстави та строків звільнення  ОСОБА_2 Позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Позовна вимога ОСОБА_2 про внесення запису про її роботу на підставі трудової угоди від 01.02.2007 року №799 із відповідачем в трудову книжку позивачки, з урахуванням відсутності запису в дослідженій книжці позивачки серії АВ №297683, виданій 27 січня 2006 року, підлягають до задоволення у відповідності до ст. 48 КЗпП України, згідно до  встановлених судом формулювання причини,  підстави та дати звільнення.  

На підставі вищенаведеного дослідженого судом акту перевірки ТДІП  №17-17-018/043 від 10.10.2008 року підтверджується невиплата, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України,  для ОСОБА_2 заробітної плати за червень 2008 року та допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальну суму  376,20 грн.  У зв’язку із викладеним, суд приходить до висновку, що нарахування та вимоги позивача про стягнення заборгованості заробітної плати за червень 2008 року та допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальну суму  609,24 грн. є завищеними, такими, що підлягають до часткового задоволення.

Дослідженими в справі доказами підтверджується, що вищенаведена сума заборгованості заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_2 була встановлена із книги нарахувань заробітної плати, тобто не була спірною, підлягала виплаті , відповідно ч.1 ст.116 КЗпП України, в день звільнення чи наступний день. Будь яких доказів щодо причини невиплати розрахункових коштів позивача відповідачем суду не надано, в акті перевірки ТДІП не відображено.

У відповідності до положень ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У відповідності положень ст.ст. 10,60 ЦПК України, суд вважає що обов’язок доведення відсутності вини власника в затримці виплати  належних звільненому працівникові сум у встановлені законом  строки лежить на власникові /відповідачу/, проте належних допустимих  доказів з цього приводу відповідачем не надано і судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає вимоги такими, що підлягають до задоволення, при цьому приймає до уваги, що, в період із дня звільнення до працевлаштування по 11.08.2009 року, кількість днів затримки виплати розрахунку складає 404 дні  та встановлений на підставі наданих ТДІП доказів середньоденний заробіток позивачки в розмірі 14,86 грн. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за період затримки затримку  становить 6003, 44 грн., що підлягає до стягнення за рішенням суду.  

Відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України, відшкодування моральної шкоди власником чи уповноваженим ним органом працівнику проводиться у разі, якщо  порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінюючи доводи та докази позивача в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до висновку про доведеність неправомірних дій відповідача у вигляді неправильності формулювання причини і дати звільнення та затримки виплати розрахункових коштів позивачу, тривалості зазначеного порушення трудових прав і законних інтересів позивачки, з урахуванням відповідних зазначених позовною заявою негативних наслідків вказаних протиправних дій  у вигляді моральних і душевних страждань, що вимагало додаткових зусиль позивачки для організації свого життя, додаткових звернень для відновлення порушеного права.

Оцінюючи надані докази і встановлені обставини, суд вважає розумним співрозмірним заподіяним стражданням і достатнім для поновлення попереднього стану стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої моральними стражданнями через незаконні дії відповідача,  в розмірі 300 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

В порядку ч.1 ст.88 ЦПК України, судові витрати понесені та документально підтверджені позивачем присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Доказів витрат по наданню юридичної допомоги адвокатом позивачем не надано, вимога про відшкодування таких витрат в розмірі 500 грн. до задоволення не підлягає.

У відповідності до ч. 3 ст.88 ЦПК України, у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог.

             На підставі наведеного, на підставі ст.ст.232,233,38,48,116,117,237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10,11,60,88,208,209,212-215,218,223,292,294,367 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

          Позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3  задовольнити частково.

         Наказ ПП ОСОБА_3 №6 від 27 червня 2008 року про звільнення бухгалтера ОСОБА_2  за прогул, згідно п.4 ст.40 КзПП України визнати незаконним. Змінити формулювання і дату звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера ПП   ОСОБА_3, вважати її звільненою із 23 червня 2008 року за власним бажанням, згідно ч.3 ст. 38 КзПП України.

Зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_3 внести в трудову книжку ОСОБА_2 НОМЕР_2 видану 27 січня 2006 року записи про прийняття на роботу 01.02.2007 року на посаду бухгалтера та звільнення 23.06.2008 року з посади бухгалтера за власним бажанням /ч.3 ст.38 КзПП України/.

Стягнути із приватного підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 заборгованість заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності за червень 2008 року на загальну суму 376, 20 грн., кошти за затримку розрахунку при звільненні на суму 6003,44 грн., компенсацію моральної шкоди в розмірі 300 грн., а всього 6679 /шість тисяч шістсот сімдесят дев’ять/ грн., 64 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду про присудження ОСОБА_2 заробітної плати і допомоги по тимчасовій непрацездатності за один місяць, червень 2008 року,  на загальну суму 376 грн. 20 коп.    

         В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2  про стягнення коштів та відшкодування витрат за надання правової допомоги відмовити.

        Стягнути із приватного підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судовий збір в сумі 75 грн.29 коп. на користь місцевого бюджету міста Рівне та відшкодування витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи Рівненським міським судом на суму 30 грн. на користь державного бюджету.          

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням в десятиденний строк з дня  проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в двадцятиденний після подачі заяви строк апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк встановлений для подання цієї заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду                                                     Н.Ю.Музичук