Справа № 2-3/10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

1 квітня 2010 року                                                   м. Торез

Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючої-судді                                 Куракової В.В.

при секретарі                                 Тумарової К.К.

за участю:

позивача                                     ОСОБА_2

відповідача                                     ОСОБА_3

представників позивача за довіреністю                     ОСОБА_4

                                        ОСОБА_5

представника відповідача                             ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тореза цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог публічне акціонерне товариство «Сведбанк», про розподіл спільного майна подружжя,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя. Свої вимоги мотивує тим, що 25 квітня 1998 року він вступив до шлюбу з відповідачкою, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Торезького міського управління юстиції Донецької області та зроблено актовий запис № 122. Під час подружнього життя ними з дружиною було придбано майно, яке він просить розділити, визначивши за ним право власності на ? частину спільного сумісного майна подружжя, без виділу його частки в натурі.  

Під час слухання справи позивач змінив позовні вимоги, виключивши зі складу позову деяке майно, і остаточно, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог просить визнати за ним право власності на ? частину автомобілю DAEWOO LANOS, вартістю 37789,25 грн., ? частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 182396,85 грн., ? частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 1277139,93 грн., що складає 748663,015 грн., без виділу долі в натурі.    

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав заявлені позовні вимоги, на обґрунтування яких послався на обставини, викладені у позовній заяві, та зазначив, що все майно, яке він просить розділити було придбано в період зареєстрованого шлюбу.

Представники позивача також підтримали позовні вимоги та дали аналогічні пояснення.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що квартира АДРЕСА_1, яка переобладнана у нежитлове приміщення, була придбана нею на кошти, виручені від продажу її власної квартири АДРЕСА_2, тобто на її власні кошти і тому не є спільним майном подружжя.

В своїх письмових запереченнях відповідачка зазначає, що вони з позивачем вирішили придбати дану квартиру за рахунок продажу її особистої квартири, вони з чоловіком уклали договір позики у третьої особи.

Представник відповідача пояснила, що вказана квартира відповідачкою була придбана за рахунок коштів, які ОСОБА_3 отримала в якості позики, але письмово цей договір позики укладено не було. Надала суперечливі пояснення спочатку про те, що позичені кошти відповідачкою було повернуто позикодавцеві, потім, що ці кошти ОСОБА_3 позикодавцеві не повертала.

Стосовно автомобілю DAEWOO LANOS в судовому засіданні як відповідачка, так і її представник визнали, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає розподілу. Проте в письмових запереченнях відповідачка вказала, що даний автомобіль було придбано подружжям за позичені кошти, вартість автомобілю була сплачена матір’ю відповідачки.  В придбання автомобілю сумісних коштів ними з позивачем було укладено 2000 грн.

Щодо нежитлової будівлі відповідачка пояснила, що нерухоме майно – будівля за адресою АДРЕСА_2  після ліквідації юридичної особи передано їй на праві приватної власності. Процедура тривала з 09.03.1994 р. по 29.01.1998 р., свідоцтво про право власності на вказану будівлю на ім’я відповідачки видано 26.10.1998 р.

Представник відповідачки в судовому засіданні вказала, що за реєстрацією права власності на нежитлову будівлю відповідачка звернулась до виконкому до реєстрації шлюбу з позивачем, а свідоцтво було видане тільки в жовтні 1998 р. внаслідок тривалої процедури його оформлення виконкомом і тому вказана будівля є майном, яке належало ОСОБА_3 до шлюбу, на підставі чого воно не підлягає розділу. Додала, що майно юридичних осіб та приватних підприємців не є спільним майном подружжя.

Представник третьої особи публічного акціонерного товариства «Сведбанк», сповіщений належним чином та завчасно про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, надав суду письмову заяву, в якій вказав, що оскільки майно, яке знаходиться в іпотеці банку,  не є предметом спору, просить розглянути справу у його відсутності.

Ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

На підставі досліджених доказів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають  задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

За правилами ст. 60 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. За ч. 1 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за ч. 3 названої статті якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.  Таким чином, все спірне майно є об’єктом права  спільної сумісної власності сторін.

Як визначено ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Цією ж статтею встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 60 ч. 2 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В судовому засіданні відповідачка та її представник не надали жодних належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, що визначені в законі, які б давали підстави відступити від рівності часток   і не визнати право власності позивача на ? частину спірного майна.  

В судовому засіданні встановлено, що сторонами в період шлюбу, який було зареєстровано 25 квітня 1998 року відділом реєстрації актів цивільного стану Торезького міського управління юстиції Донецької області, про що зроблено актовий запис № 122, було придбано наступне майно:

квартира АДРЕСА_2, яка переобладнана в нежитлове приміщення, вартістю 182396,85 грн.;

автомобіль DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов номер НОМЕР_2, двигун номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, вартістю 37789,25 грн.;

нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 2554279,86 грн.;

всього майна на суму 2774465,96 грн..

19 грудня 2006 р. ОСОБА_3 продала ? частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу ? частини нежитлової будівлі. 30 січня 2008 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_8 уклали договір  про виділ в натурі ? частини вказаної нежитлової будівлі. (а.с. 63)

 Таким чином, в спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишалася ? частина вказаної нежитлової будівлі, вартістю 1277139,93 грн..

В спільному сумісному майні подружжя, вартістю 1497326,03 грн. доля чоловіка складає 748663,015 грн..

Вищенаведені доводи відповідачки та її представника, щодо обставин за яких нежитлове приміщення, розташоване в квартирі АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, судом не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи вказана квартира була придбана за договором купівлі-продажу квартири від 23 липня 2002 р. ВАА № 271395, реєстраційний № 2900, засвідченим приватним нотаріусом (а.с. 65).

Лише згодом, вже після покупки вказаної квартири та оформлення цієї покупки,  відповідачка за договором ВАК № 624291 від 10.06.2003 р. купівлі-продажу квартири    продала власну квартиру АДРЕСА_2, що належала їй до шлюбу (а.с. 114). Представник відповідачки пояснила, що оскільки гроші ОСОБА_3 позичала мати відповідачки, то позичені кошти ОСОБА_3 не повертала. Сам по собі факт отримання відповідачкою позики, не доводить факт, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки питання щодо визначення і розподілення часток у спільно придбаній квартирі, переобладнаній у нежитлове приміщення, за час шлюбу сторонами відповідно до їх участі в придбанні особистим майном як під час оформлення купівлі-продажу, так і в наступному не обговорювалось і будь-яким чином як в умовах самого договору купівлі-продажу, а також шляхом укладання шлюбного або іншого окремого договору не обговорювалось і письмово застережено не було.

З пояснень відповідачки та її представника вбачається, що  договір позики у будь-якій письмовій формі з третьою особою також не укладався, відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має буди укладений  у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

Стосовно того, чи поверталися взагалі позичені кошти відповідачка та її представник дали суперечливі показання, стверджуючи спочатку, що гроші були повернуті відповідачкою позикодавцеві, потім змінили показання та вказали, що гроші не були повернуті, а були витрачені на придбання автомобілю, який в свою чергу, також було придбано до продажу відповідачкою своєї власної квартири.  

Тому посилання відповідачки на те, що квартиру було придбано за кошти, отримані нею за договором позики, який нею вже потім було погашено грошима, вирученими від продажу її особистої квартири або не було погашено зовсім є неспроможними.

В своїх письмових запереченнях відповідачка вказує, що спірна квартира була придбана нею дійсно в період шлюбу, не для себе особисто, а з метою розширення їхнього бізнесу, з чого суд робить висновок, що вказана квартира придбана сторонами за спільні кошти під час шлюбу і є їх спільною власністю.

Доводи представника відповідачки про те, що нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 не є спільним майном подружжя в зв’язку з тим, що за реєстрацією права власності на нежитлову будівлю ОСОБА_3 звернулась до виконкому ще до реєстрації шлюбу з позивачем, а свідоцтво було видане тільки в жовтні 1998 р. внаслідок тривалої процедури його оформлення виконкомом і тому вказана будівля є майном, яке належало їй до шлюбу, на підставі чого воно не підлягає розділу, судом не приймаються до уваги, оскільки вони не є переконливими та  спростовуються копією заяви відповідачки на ім’я міського голови м. Тореза з проханням вирішити питання видачі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю магазину «Дари природи» по АДРЕСА_2 в зв’язку з ліквідацією товариства з обмеженою відповідальністю та переході нерухомості з колективної власності в приватну. Дана заява відповідачкою ОСОБА_3 була надана органу, який видає свідоцтво про право власності, 28 вересня 1998 року, тобто в період подружнього життя з позивачем.

На підставі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, виданого 26 жовтня 1998 року, на підставі Рішення Виконавчого комітету Торезької міської ради від 21 жовтня 1998 р. № 246 відповідачка ОСОБА_3 набула право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_2. (а.с. 53) Вказане свідоцтво зареєстровано в бюро технічної інвентаризації м. Тореза 26.10.1998 р. за № 160.

Докази того, що дана будівля була придбана відповідачкою до шлюбу або за власні кошти сторонами суду не надані.

Враховуючи що із заявою про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_3 звернулась до виконкому, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, свідоцтво отримала під час зареєстрованого шлюбу, суд приходить до висновку, що ? частина нежитлового приміщення є спільною сумісною власністю подружжя, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ? частину нежитлової будівлі підлягають задоволенню.

Не можуть бути прийняті судом доводи представника відповідачки про те, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 не підлягає розподілу, оскільки майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, в зв’язку з тим, що всі документи, включаючи свідоцтво про право власності,  на вказану будівлю оформлені на фізичну особу ОСОБА_3, а не на приватного підприємця ОСОБА_3.  

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про господарські товариства», чинного на дату ліквідації ТОВ «Дари природи»,  л іквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.  Аналогічне правило встановлене і ч. 4 ст. 34 Закону України «Про підприємства в України», який був чинним на той момент.

Згідно повідомлення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності 21.09.1998 р. скасовано державну реєстрацію юридичної особи -  товариства з обмеженою відповідальністю «Дари природи».

ТОВ «Дари природи» знято з обліку платників податків з 18.06.1998 р., про що свідчить довідка ДПА у м. Торезі.

Інших належних та допустимих доказів про дату ліквідації юридичної особи суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про ліквідацію юридичної особи було прийнято до реєстрації шлюбу сторін, але ліквідація юридичної особи відбулась вже в період зареєстрованого шлюбу між позивачем та відповідачкою, після чого відповідачці в приватну власність, в період шлюбу було передано спірну нежитлову будівлю, що спростовує доводи представника відповідачки про те, що дана нежитлова будівля не є спільним майном подружжя.

Відповідачкою ОСОБА_3 та її представником не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження їх стверджень про те, що квартира, переобладнана в нежитлове приміщення, автомобіль   DAEWOO LANOS, нежитлова будівля по АДРЕСА_2 набуті нею за час шлюбу як приватне власне майно дружини, тобто на підставі договору дарування або у порядку спадкування, за кошти, які належали ій особисто, тощо.

Долі сторін у спільному майні є рівними і доказів щодо відступлення від рівності часток у майні подружжя сторонами не здобуто і не надано.

Таким чином при розділі спільного сумісного майна за сторонами необхідно визнати право власності на ? частину нежитлової будівлі, вбудованої в квартиру АДРЕСА_1, ? частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, ? частину автомобілю   DAEWOO LANOS за кожним.

Відповідно до ст.ст. 79, 81, 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені ним витрати по сплаті судового збору у сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 гривень.

Позивач не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов’язані з проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст. 368 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 61, 70 Сімейного кодексу України,  ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд –

                       ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя – задовольнити.

Розподіл майна подружжя провести наступним чином.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, переобладнаної в нежитлове приміщення.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину нежитлової будівлі,  розташованої за адресою: АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобілю DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов номер НОМЕР_2, двигун номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, переобладнаної в нежитлове приміщення.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину автомобілю DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов номер НОМЕР_2, двигун номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  витрати по оплаті судового збору в сумі 51 грн.  та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.

Суддя                                              В.В. Куракова

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 1 квітня 2010 року.