КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4632/09 Головуючий у І інстанції – Жарікова О.В.
Суддя-доповідач – Глущенко Я.Б.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2010 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого – судді Глущенко Я.Б.,
суддів Земляної Г.В., Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2008 року,
В С Т А Н О В И В :
У 2008 році позивач звернувся у суд з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік у розмірі 3448,00 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2008 року позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести виплату грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися.
Колегією суддів встановлено, що позивач є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року наведену норму зупинено та інвалідам війни встановлено виплату разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з вищенаведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей закону про державний бюджет на відповідний рік.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/20087 підпункт «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», яким зупинено на 2008 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2008 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст.160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області – задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2008 року - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
суддя Г.В. Земляна
суддя А.Ю. Коротких