Справа №22ц-5177     Головуючий у 1 інстанції Анісімова Н.Д.

Категорія 34     Доповідач Висоцька B.C.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

7 серпня 2008 року     м.  Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі

Головуючого   ВИСОЦЬКОЇ B.C.

Суддів     БІЛЯЄВОЇ О.М. ,  ОСИПЧУК О.В.

При секретарі ДЖЕВАЗІ - ТРЕТЬЯКОВІЙ С. Ю. З участю представників позивача ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  відповідача ОСОБА_4  

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційної скаргою ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м.  Донецька від 6 червня 2008 року

ВСТАНОВИВ

Рішенням Кіровського районного суду м.  Донецька від 6 червня 2008 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_4  на користь ОСОБА_5 на відшкодування шкоди,  заподіяної при виконанні трудових обов'язків 460 грн.,  судовий збір 4, 60 грн.,  витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи 30 грн.,  витрати по отриманню юридичної допомоги 300 грн. а всього 794, 60 грн. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить скасувати постановлене рішення та ухвалити нове,  яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі,  посилаючись на те,  що суд порушив норми матеріального та процесуального закону,  висновки суду не відповідають обставинам справи.

Позивач зазначив,  що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те,  що відповідач находився з ним в трудових відносинах. Трудовий договір був розірваний 8. 11.2007 року на підставі  ст.  38 КЗпП України. Розірвання договору було зареєстроване у Донецькому міському управлінні зайнятості 8.11.2007 року. Дорожньо-транспортна подія з вини ОСОБА_4  сталася 9 листопада 2007 року,  тобто вже після розірвання трудового договору,  тому на час скоєння ДТП сторонами існували цивільно -правові відносини. ОСОБА_4  виконував роботу за винагороду. Оскільки між сторонами фактично було укладено цивільно-правовий договір щодо виконання робіт,  відповідач зобов'язаний відшкодувати йому завдану майнову шкоду 35 302, 94 грн.,  компенсації вартості ремонту; 81 500 упущену вигоду; 25 500 штрафні санкції за договором транспортного експедирування; моральну шкоду 40 000грн.,  понесені витрати,  а всього 185 214, 94 грн.

В судовому    засіданні   представники   позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2,  ОСОБА_6    підтримали апеляційну скаргу.

Відповідач ОСОБА_4  просив апеляційну скаргу відхилити,  рішення суду просить залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено,  що відповідач ОСОБА_4  знаходився в трудових відносинах з позивачем,  працював в якості водія вантажного транспорту відповідно до трудового договору між робітником та фізичною особою з 30 жовтня 2007 року по 8 листопада 2007 року на вантажному автомобілі марки „Мерседес -Венц" державний номер НОМЕР_1 з заробітною платою 460 грн. на місяць. 9 листопада 2007 року о 2 -15 під час керування автомобілем позивача з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода,  за що ОСОБА_4  притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за  ст.  124 КпАП України. Внаслідок ДТП автомобіль зазнав технічні пошкодження,  вартість поновлюваного ремонту складає 23 592, 82 грн. Оскільки відповідач заподіяв шкоду позивачу під час виконання ним своїх обов'язків,  він не є матеріально - відповідальною особою,  суд поклав відповідальність на відповідача в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до  ст.  132 КЗпП України.

Апеляційний суд вважає,  що апеляційна скарга підлягає  відхиленню,  а рішення суду  залишенню без змін  з наступних підстав.

Відповідно до  СТ. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається,  що 30 жовтня 2007 року ОСОБА_5 уклав трудовий договір з фізичною особою - відповідачем ОСОБА_4  за зареєстрував його у державній службі зайнятості. Строк дії трудового договору оговорений сторонами не був (а.с. 9). Зазначені обставини сторонами не оспорювалися. З пояснень сторін вбачається,  що робота носила роз"їздний характер,  а саме доставлялися вантажі по території України.

Звертаючись з позовом,  позивач ОСОБА_5 посилався на те,  що ОСОБА_4  в останній день роботі (день звільнення) 8 листопада 2007 року увечері виїхав на автомобілі Мерседес - Бенц в м.  Дніпропетровськ (а.с. 5). Відповідно до заявки №1 від 2 листопада 2007 року ОСОБА_5 уклав угоду з іншої особою - ОСОБА_7,  відповідно до якої автомобіль під керуванням ОСОБА_4  повинен був з м.  Дніпропетровська 8 листопада 2007 року здійснювати послуги з перевозки вантажів на території України (а. с.  31). Таким чином,  мала місце поїздка працівника за розпорядженням керівника в інший населений пункт для виконання службового доручення.

За таких підстав суд прийшов до правильного висновку,  що 8 листопада 2007 року відповідач ще знаходився в трудових відносинах,  виконував обов'язки в інтересах позивача,  з яким укладено трудовий договір. Днем звільнення є останній день роботи. Відповідач ОСОБА_4  зазначив,  що заяву про звільнення за власним бажанням він не подавав,  розрахунок по заробітній платі з ним проведено не було. Його поясненнями не спростовуються будь-якими доказами.

Відповідно до  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язані довести ті обставин,  на яві вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ч. 1  ст.  60 ЦПК України).

Будь-які докази про те,  що відповідач ОСОБА_4  виконував роботу на підставі цивільно - правового договору,  позивач не надав. Сам факт отримання транспортного засобу від ОСОБА_5 та виконання робіт щодо керування ним за завданим ОСОБА_8  маршрутом з достовірністю не свідчить про укладення цивільно-правового договору про надання послуг. Позивач ОСОБА_5 в апеляційний скарзі зазначив,  що договір мав оплатний характер.

Згідно з ч.1  ст.  910 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу,  яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу,  якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату,  замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку,  що встановлені договором (ч.1  ст.  903 ЦК).

Доводи позивача не підтверджені доказами,  а саме договором про надання послуг.

Не можна вважати,  що між сторонами - ОСОБА_5 та ОСОБА_4  було укладено договір доручення,  оскільки відповідно до  ст.  1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії,  які належить вчинити повіреному. Дії,  які належить вчинити повіреному,  мають бути правомірними,  конкретними та здійсненними.

Договір доручення або довіреність від імені ОСОБА_5 на виконання робіт суду не надані.

Відповідно до вимог  ст.  132 КЗпП України,  роз'яснень,  які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної підприємствам,  установам,  організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями,  за шкоду,  заподіяну підприємству,  установі,  організації при виконання трудових обов'язків,  працівники,  з вини яких її заподіяно,  несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди,  але не більш від свого середнього місячного заробітку,  крім випадків,  коли законодавством вона передбачена у більшому,  ніж цей заробіток,  розмірі. Якщо меж матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті,  вона покладається на нього відповідно до умов контракту.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на  ст.  642,  611,  623 ЦК України не грунтуються на законі та не спростовують висновки суду,  оскільки фактичні обставини справи свідчать про те,  що сторони на час поїздки в м.  Дніпропетровськ 8 листопада 2007 року знаходилися в трудових правовідносинах. Позов випливає з підстав,  передбачених  ст.  132 КЗпП України - покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду,  заподіяної з вини працівника підприємству у межах середнього місячного заробітку.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного стягнення витрат,  пов'язаних з правовою допомогою,  не впливають на висновки суду. Суд проаналізував тривалість зайнятості особи,  яку надавала правову допомогу та визначив суму,  розмір якої відповідає  ст.  88 ЦПК України та Постанові KM України від 27 квітня 2006 року №590 „Про граничні    розміри    компенсації    витрат,     пов'язаних    з    розглядом    цивільних    та адміністративних справ,  і порядок їх компенсації за рахунок держави".

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню,  рішення суду першої інстанції залишенню без змін,  як таке,  що відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.

Керуючись  ст.  ст. 307ч.1 п.1,  308,  314-315 ЦПК України,  апеляційний суд

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5   відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м.  Донецька від 6 червня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана  протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.