Справа 22ц-1548 /2010р. Головуючий у першій інстанції
Майборода С.М.
Категорія – цивільна Доповідач Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Другої чернігівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Чернишської сільської ради Чернігівського району про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадщину,-
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2010 року, яким у задоволенні її позову про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадщину відмовлено та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, зазначає, що проведеною у справі судовою почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис у заповіті і підпис в реєстрі нотаріальних дій виконані різними особами, хоча при складанні заповіту підписи ставляться одночасно; суд не взяв до уваги, що підпис у заповіті зроблений під впливом негативних факторів(віку, стану здоров”я заповідача), про що зазначено в експертному висновку; судом не враховані пояснення соціального працівника, а також та обставина, що відповідач ОСОБА_7 працювала у Другій нотаріальній конторі, де і були виконані нотаріальні дії, хоча в 1996 році це могли робити в сільській раді.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, 13 травня 1996 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №1-550, згідно якого заповідач на випадок смерті розпорядилася всім належним йому майном, визначивши своїми спадкоємцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
ОСОБА_9 звернулися до Чернігівської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом 12 листопада 2008 року (а.с.74) та 14 листопада 2008 року звернулись ОСОБА_6 і ОСОБА_7 із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом (а.с.74 зв.,75).
Дізнавшись про наявність заповіту ОСОБА_9 подала до суду позов про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадщину.
Позовні вимоги ОСОБА_9 обгрунтовані тим, що волевиявлення заповідача при складанні оскаржуваного заповіту не було вільним і не відповідало його волі, оскільки померла мала захворювання-сліпоту, вік 90 років, була недієздатна і не могла усвідомлювати свої дії і власноручно підписати заповіт, який підписаний не нею, без присутності свідків, крім того, заповідач не могла виїхати до м.Чернігова для складання заповіту.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не встановлено, що волевиявлення ОСОБА_10 щодо належного їй майна не було вільним і зроблено всупереч її волі і вважав такі доводи позивача безпідставними.
Посилання на наявність у померлої тяжкого захворювання - сліпоту, недієздатність, те, що вона не могла усвідомлювати свої дії і власноручно підписати заповіт, не могла виїхати до м.Чернігова, суд вважав припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.
Також суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання права власності на спадщину не ґрунтується на вимогах закону.
Такі висновки суду відповідають вимогам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та наявним матеріалам справи.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.11,ч.ч.3,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норми ЦК УРСР в ред.1963 року.
Підстави для визнання заповіту недійсним в ЦК УРСР в ред. 1963 року визначені статтями 48-58.
Позивач як на правову підставу визнання оспорюваного заповіту недійсним посилалась на ст.ст.48,55 ЦК УРСР в ред. 1963 року.
Суд першої інстанції взяв до уваги не тільки посилання позивача на зазначені правові норми, але й всі підстави, вказані у позовній заяві ОСОБА_9
Апеляційний суд враховує, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 29 жовтня 2009 року (а.с.125- 133) підпис від імені ОСОБА_10 в заповіті від 13 травня 1996 року виконаний самою ОСОБА_10
Даний висновок є належним доказом у справі, який спростовує посилання ОСОБА_9 на те, що підпис вчинений не заповідачем.
Також позивачем-апелянтом не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; наявність тяжкого захворювання-сліпоти не підтверджена жодним медичним документом, а пояснення свідка ОСОБА_12 про те, що в останній рік ОСОБА_10 почала різко втрачати зір, не є підтвердженням тієї обставини, що заповідач була сліпа на час вчинення заповіту; висновку судово-психіатричної експертизи про психічний стан заповідача в момент складання заповіту суду не надано, як не надано доказів про те, що ОСОБА_10 мала стійкий розлад здоров”я, через який не могла усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними; не надано підтверджень того, що ОСОБА_10 не могла виїхати 13 травня 1996 року до Чернігова; вік заповідача 90 років також не свідчить про неможливість вчинення заповіту.
Апеляційний суд також враховує, що позивачем не доведено, що заповіт вчинено з порушенням вимог закону, зокрема, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року з подальшими змінами та доповненнями і вважає, що даний правочин відповідає вимогам законодавства щодо посвідчення заповітів.
Посилання апелянта на те, що підпис у реєстрі нотаріальних дій вчинений не ОСОБА_10, а іншою особою, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, враховуючи, що позивачем заявлена вимога про визнання недійсним заповіту і саме даний спір був предметом судового розгляду, а не вимога щодо реєстру нотаріальних дій, крім того, згідно ухвали суду про призначення судової почеркознавчої експертизи перед експертом ставилось питання лише щодо підпису у заповіті (а.с.83-84) і експерт вийшов за межі поставленого судом питання (а.с.125 зв.).
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка ОСОБА_7 працювала у Другій нотаріальній конторі, де і були виконані нотаріальні дії, апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки з копії трудової книжки ОСОБА_7 вбачається, що у спірний період не працювала у Другій чернігівській державній нотаріальній конторі, оскільки з 08 квітня 1996 року працювала на посаді завідуючої Першою чернігівською державною нотаріальною конторою(а.с.50).
Щодо зазначення в апеляційній скарзі, що заповіт міг бути посвідчений в сільській раді, то апеляційний суд враховує, що заповідач вправі самостійно визначатись, в якій установі посвідчувати заповіт - нотаріальній конторі чи у сільській раді.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - відхилити.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: