У Х В А Л А

                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року березня місяця 29 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                   Головуючого, судді Яковенко Л.Г.

                                          суддів Синельщікової О.В.

Летягіної О.В.

                              при секретарі Іванові О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – відділ опіки та піклування Журавлівської сільської ради Сімферопольського району про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 про визнання угоди дійсною та визнання права власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня  2009 року,

                                         ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня  2009 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено.

Усунено перешкоди ОСОБА_5, ОСОБА_6 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_10.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ставлять питання про скасування рішення суду і просять ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх зустрічні позовні вимоги в частині визнання угоди дійсною, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважають, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок суду про те, що вони не надали суду докази на підтвердження того, що вони виконали всі істотні умови договору, необґрунтований, спростовується матеріалами справи. Вказують, що у суду першої інстанції не було підстав  вважати, що передана ними сума в розмірі 8300 грн. є авансом, оскільки протягом тривалого часу з моменту отримання зазначеної суми позивачки будь-яких вимог до них в частині повної оплати вартості будинку не пред’являли. Посилаються на те, що судом не дана належна оцінка тим обставинам, що позивачки передали всі правовстановлюючі документи для оформлення договору купівлі-продажу, і що довіреність на продаж будинку, видану на ім’я ОСОБА_11, не відзивали. Також, вказують, що поза увагою суду залишилися ті обставини, що ними був проведений ремонт будинку, побудована прибудова, та у 2006 році закріплена земельна ділянка для обслуговування будинку. Крім того, зазначають, що, ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_10 та неповнолітньої ОСОБА_9, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вони лишилися без житла.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивачки просили її відхилити як безпідставну.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 і відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі тимчасово проживали у спірному будинку, маючи намір його придбати, але договір купівлі-продажу житлового будинку не був укладений та нотаріально посвідчений.

Суд дійшов висновку про необхідність виселення відповідачів із житлового будинку для усунення власникам перешкод у його користуванні, а підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу дійсним не встановив.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлено дійсні обставини справи, яку вирішено згідно з законом.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачкам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15 жовтня 2002 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 у рівних частках (а.с.11).

Суд на підставі наявних у справі доказів дійшов висновку, що сторони у справі мали намір укласти договір купівлі-продажу будинку, про що усно домовилися.

Так, 22 травня 2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уповноважили довіреністю ОСОБА_11 продати вищезазначений будинок за ціну йому відому на умовах та на його розсуд (а.с.67).

В матеріалах справи є розписка, яка написана ОСОБА_5 22 травня 2003 року, що вона одержала за будинок 8300 грн. (а.с.34).

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

За статтею 47 Цивільного кодексу Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони не досягли згоди з істотних умов договору, а саме, ціни будинку. ОСОБА_6 неодноразово зазначала, що наміру ухилятися від нотаріального посвідчення угоди вона не мала. Вона як співвласниця будинку гроші не отримувала, про ціну продажу будинку з відповідачами не домовлялася, і що саме це явилося тим, що угода нотаріально не посвідчена.

За таких обставин, висновок суду про відсутність підстав для визнання договору дійсним за статтею 47 Цивільного кодексу Української РСР є відповідним обставинам справи, вимогам закону.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи, що відповідачі ОСОБА_9 не набули права постійного проживання у спірному будинку за законних підстав, перебували у ньому тимчасово з дозволу власників, мають реєстрацію за іншим місцем проживання, колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позову ОСОБА_6 про усунення їм перешкод у користування власністю.

Решта доводів апеляційної скарги відповідачів щодо поліпшення житлового будинку, оформлення земельної ділянки не приймаються до уваги апеляційного суду, тому що не мають правового значення для правильного вирішення спору.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

                                             УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня  2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

Судді:

Яковенко Л.Г.                                 Синельщікова О.В.                        Летягіна О.В.