АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-2641 /2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Махіборода Н.О.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2010 року по справі за позовом ВАТ НАСК «Оранта» в особі Південно-східної Головної регіональної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у зв’язку з ДТП, -
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2008 року ВАТ НАСК «Оранта» в особі Південно-східної Головної регіональної дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у зв’язку з ДТП.
В позовній заяві зазначали, що 31 травня 2007 року в результаті ДТП ,яка сталася з вини відповідача, було пошкоджено автомобіль «MITSUBISHI OUTLANDER», яким керував ОСОБА_4. Зазначений автомобіль був застрахований в ВАТ НАСК «Оранта» за договором страхування заставлених транспортних засобів № В8315-030/05/СТ від 27.04.2005 року та додатковою угодою від 27.04.2005 року. Страхова компанія виплатила страхувальнику ОСОБА_4 страхове відшкодування у сумі 35787 грн. 80 коп
На підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993 ,1166,1187ЦК України позивач просив в порядку регресу стягнути з відповідача на свою користь суму збитків у розмірі 35787 грн. 80 коп
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто у порядку регресу з ОСОБА_3 на користь ВАТ НАСК «Оранта» в особі Південно-східної Головної регіональної дирекції страхове відшкодування в сумі 17893,90 грн., суму держмита – 178,94 грн. та витрати на інформаційно-технічний збір – 30 грн., а всього - 18102,84 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на відсутність вини в порушенні Правил дорожнього руху та на те, що матеріальна шкода підтверджується виключно документами страхової компанії , що не може бути доказом завдання такої шкоди.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 і його представника, представника страхової компанії, ОСОБА_4 обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Предметом даного спору є стягнення здійснених позивачем страхових виплат страхувальнику за договором добровільного страхування транспортного засобу за рахунок винної особи –відповідача у справі.
Спірні взаємовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), Законом України "Про страхування", договором страхування транспортного засобу від 27.04.2005 № В8315-030/05/СТ.
Відповідно до частини 1 статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника і страхового акта.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За положеннями ст. ст. 993, 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Судом встановлено, що унаслідок ДТП, яка сталася 31 травня 2007 року при зіткненні автомобілів «MITSUBISHI OUTLANDER» і ВАЗ-2107 на перехресті вул. Дніпропетровське шосе та вул. Братській в м.Запоріжжя, застрахований автомобіль «MITSUBISHI OUTLANDER» зазнав механічних пошкоджень, що підтверджується довідкою від 07 червня 2007 року №10/14-2732, виданою відділенням Державтоінспекції та адміністративним матеріалом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив страхувальнику ОСОБА_4 страхові виплати у сумі 35787 грн. 80 коп ( вартість відновлювального ремонту з вирахуванням франшизи) відповідно до договору страхування транспортного засобу від 27.04.2005 року № В8315-030/05/СТ на підставі страхового акта від 25.06.2007 р. №138 платіжним дорученням №2439 від 05.07.2007 (а.с 6,11,23).
Таким чином, страхувальнику ОСОБА_4 заподіяна шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодування якої регулюється статтями 1187, 1188 ЦК України .
Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 роз’яснив, що питання про відповідальність кожного з володільців джерел підвищеної небезпеки перед іншим з них за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим джерелам підвищеної небезпеки вирішуються за правилами ст. 440 ЦК Української РСР 1963 року: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; за наявності лише вини володільця, якому заподіяно шкоду, вона йому не відшкодовується; за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; за відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди кожен із них не має права на відшкодування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення .
Суд визнав , що в здійсненні ДТП присутня вина обох водіїв в рівній ступені. Ураховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що до ВАТ НАСК «Оранта» перейшло право вимоги до ОСОБА_3. у межах половини фактично виплаченого страхового відшкодування
Відповідно до ст . 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено , що ОСОБА_3 керував автомобілем ВАЗ-2107 , перебуваючи у нетверезому стані ,не маючи посвідчення водія. Його притягнуто до адміністративної відповідальності постановою начальника відділення міжрайонного відділу ДАІ УМВС в Запорізькій області від 02.07.2007 р за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 126.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31.07.2007 р. - за ч.1 ст.130 КУпАП .
Висновок суду про порушення ОСОБА_3 п.10.5 Правил дорожнього руху, а ОСОБА_4 – п.16.3 Правил,які знаходяться у причинному зв’язку з ДТП і його наслідками, підтверджується висновком автотехнічної експертизи ,яка призначалася судом за клопотанням відповідача, схемою ДТП, актом огляду, фототаблицями , протоколом про адміністративне правопорушення, протоколом медичного огляду ОСОБА_3, поясненнями ОСОБА_3про обставини ДТП, які ним надавилися безпосередньо після ДТП , постановою суду від 31.07.2007 р. . Оцінка зазначеним доказам судом дана за правилами ст.212 ЦПК, тому підстав для їх переоцінки відсутні. З огляду на викладене доводи ОСОБА_3 про недоведеність його вини у ДТП є неприйнятними.
За результатами огляду пошкодженого автомобіля марки «MITSUBISHI OUTLANDER» було встановлено, що внаслідок аварійного пошкодження застрахованого транспортного засобу, його власнику було завдано матеріальної шкоди у розмірі 36887,80 грн. . Доводи апеляційної скарги щодо неприйнятності в якості доказу висновку автотоварознавчого дослідження від 12.06.2007 року №553-12.06.07, оскільки ОСОБА_5 не є експертом, безпідставні. ОСОБА_5 має кваліфікацію аварійного комісара (свідоцтво № 867 від 23 грудня 2005 р Українського центру післяаварійного захисту "Експерт-сервіс",яке діяло на час складання висновку). Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів встановлено загальні умови та порядок провадження діяльності аварійних комісарів, які з'ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків відповідно до Закону України "Про страхування". Пунктом 2 цього Положення передбачено, що аварійний комісар - особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим пунктом 3 цього Типового положення.
Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції ОСОБА_3. не наводить доводів у спростування визначеного розміру страхового відшкодування чи порядку розрахунку, свого контразрахунку не надав, не заявляв в суді клопотання про проведення експертизи з цього питання. У відповідності до правил ст.ст. 10,11 58,59,60 ЦПК України суд обґрунтовано прийняв зазначений висновок автотоварознавчого дослідження як належний доказ у справі щодо розміру матеріального збитку.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав і обов’язків сторін, які ґрунтуються на належних і допустимих доказах, й прийняв судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення немає.
У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права .
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України , колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: