Справа № 22ц-1437/2010 Головуючий у 1 інстанції – Жук М.І.
Категорія – цивільна Доповідач – Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: Позивача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова на постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова про зобов”язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки, -
в с т а н о в и в :
Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 червня 2009 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, визнано неправомірними дії УПФ України в Деснянському районі м.Чернігова щодо невиплати ОСОБА_5 підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; зобов”язано УПФ України в Деснянському районі м.Чернігова вчинити перерахунок підвищення до пенсії ОСОБА_5 відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та здійснити відповідні виплати на користь позивача.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт вважає, що суд не в повній мірі з”ясував всі обставини справи, права та обов”язки сторін у даних правовідносинах, постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт посилається на те, що суд його не повідомив про дату, час і місце розгляду справи, чим порушив його процесуальні права, вимоги ст.11 КАС України та ст.129 Конституції України.
Апелянт зазначає, що судом неправомірно не було взято до уваги ту обставину, що згідно ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також ст.73 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом.
Апелянт вважає, що підвищення до пенсії дітям війни проводилось в законодавчо визначених розмірах та в повній мірі з коштів, закладених в Державному бюджеті України відповідно до законодавчих норм, зокрема, згідно постанови КМ України №530 від 28 травня 2008 року „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Не враховано судом, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, а не з Законом України „Про соціальний захист дітей війни”.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
По справі встановлено, що позивач отримує пенсію за віком і відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни (а.с.6).
Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік було зупинено та встановлено, що підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 зупинення дії статті 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним).
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року №107 –VI „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”- дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно ж ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, проте у порушення вимог указаної статті належних нарахувань та виплат не здійснив, тому визнав його дії неправомірними і зобов”язав провести перерахунок та здійснити відповідні виплати згідно вимог Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.
Доводи апелянта щодо відсутності бюджетних коштів для проведення відповідних виплат дітям війни не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги, оскільки питання наявності чи відсутності таких видатків не є предметом даного спору і виходять за межі заявлених вимог.
Посилання апелянта в обґрунтування правомірності свої дій на постанову КМ України №530 від 28 травня 2008 року „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Доводи апелянта про те, що виплати позивачу за період, визначений постановою суду, проводились згідно вимог діючого законодавства не відповідають положенням ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Безпідставними є доводи апелянта щодо невірного застосування судом ст.28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, так як положення ч.3 ст.28 даного Закону не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших, пов”язаних з нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ст.1 цієї статті.
Посилання апелянта на розгляд справи у його відсутність в силу положень ст. 202 КАС України не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для скасування судового рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова – відхилити.
Постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 червня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: