К/С № К-15648/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.04.2007 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого суддіПилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.І.
при секретарі: Ільченко О.М.
за участю представників
позивача: Гупала В.І., Гупало С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні
на постанову Господарського суду Херсонської області від 11.10.2005 р.
та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р.
у справі№ 11/316-О-А-05
за позовом Приватної фірми "Тавріда"
до Державної податкової інспекції у місті Херсоні
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Херсонської області від 11.10.2005 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001202600/3 від 28.07.2005 р. щодо визначення Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Приватній фірмі "Таврида" 26523,32 грн. податкового зобов’язання з податку на додану вартість та 13261,66 грн. штрафу. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат зі сплати держмита та 59 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.01.2006р.
постанову Господарського суду Херсонської області від 11.10.2005 р. залишено без змін. Пункт 4 резолютивної частини постанови викладено у редакції, за якою повернуто з державного бюджету України на користь Приватної фірми "Таврида" 3,40 грн. судового збору.
ДПІ у місті Херсоні подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001202600/3 від 28.07.2005 р. щодо визначення ДПІ у м. Херсоні ПП "Таврида" 26523,32 грн. податкового зобов’язання з податку на додану вартість та 13261,66 грн. штрафу та ухвалити нове судове рішення, яким у цій частині у задоволенні позову відмовити. Посилається на неправильне застосування судом ст. 17 Указу Президента України від 07.08.1998 р. № 857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні" та п. 8 "Інструкції про порядок застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом ДПА України від 17.03.2001 р. №110. Вважає правомірним нарахування податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням 0001202600/3, виходячи із вимог вказаних норм законодавства, за якими, якщо внаслідок завищення суми бюджетного відшкодування отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від сплати податку і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства, в даному випадку відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Податкова інспекція, належним чином повідомлена про час та місце касаційного розгляду справи, свого представника не направила.
Представники позивача у судовому засіданні заперечили проти доводів касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.
На підставі акту перевірки № 362/26-2 від 23.03.2005 р., п. 4.5 ст. 4, п.п.7.2.1, 7.2.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. "б", п.п. 4.2.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та за наслідками розгляду адміністративної скарги у процедурі апеляційного узгодження податкового зобов’язання, ДПІ у місті Херсоні прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000452600/1 від 23.03.2005 р. про визначення ПП "Таврида" податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 125785,02 грн. та 62892,51 грн. штрафу, а всього 188677,53 грн.
За наслідками розгляду ДПА України адміністративної скарги позивача у процедурі апеляційного узгодження податкового зобов’язання ДПІ у місті Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000452600/3 від 28.07.2005 р. про визначення податкового зобов’язання 26523,31 грн. з ПДВ та 13261,66 грн. штрафу, а всього 39784,98 грн.
Позивач просив визнати недійсними вищевказані податкові повідомлення-рішення в частині нарахування податкових зобов’язань на суму 148290,27 грн. та нарахування штрафних санкцій на цю суму, оскільки не погоджується з висновками податкового органу щодо виключення з податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, перелік яких зафіксований актом перевірки, які, на думку податкового органу, не відповідають вимогам законодавства.
Частково відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000452600/1 від 23.03.2005 р., суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом правомірно визначено позивачеві податкове зобов’язання за грудень 2003 р., серпень та вересень 2004 року у зв’язку із зменшенням податкового кредиту на суми податкових накладних, які не відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Відсутність у податкових накладних реквізитів, передбачених вказаною нормою закону, не дозволяла позивачеві у відповідності до змісту п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цьго закону відносити суми до податкового кредиту з ПДВ без звернення до органу державної податкової служби з відповідною заявою. Виправлення текстів податкових накладних безпосередньо позивачем на час судового засідання не є своєчасним виконанням вимог п.п. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000452600/3 від 28.07.2005 р. суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив про правильність висновку податкового органу щодо безпідставності віднесення позивачем до податкового кредиту з ПДВ у липні 2004 р. 26523,32грн. за податковими накладними за цей період з вищевикладених мотивів. Однак, зазначив, що правомірне зменшення контролюючим органом позивачеві податкового кредиту за липень 2004 року на суму 26523,32 грн. не призводить до виникнення обов’язку у платника податку сплатити до бюджету за результатами цього податкового періоду зазначену суму (сума від’ємного значення зменшується до 17540,68 грн., але позитивного значення ПДВ, обов’язку сплатити податку до бюджету за цей період не виникає), у зв’язку з чим, за оцінкою суду, у податкового органу не було достатніх підстав для визначення позивачеві податкового зобов’язання до сплати до бюджету. За відсутності правомірного нарахування податкового зобов’язання немає підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Суд касаційної інстанції не може цілком погодитися з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що відсутність у податкових накладних хоча б одного з реквізитів, встановлених п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", безспірно позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ на підставі такої накладної.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).
Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.
Суди, встановивши факт відсутності у податкових накладних, на підставі яких формувався податковий кредит, певних реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не надали оцінку тому, чи є такі недоліки суттєвими, які б позбавили податкову накладну ознак звітного та розрахункового документа, який підтверджує факти придбання товарів (робіт, послуг). При цьому, суди мали надати оцінку зазначеному у сукупності з іншими обставинами справи, встановивши, чи мало місце придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, чи здійснена сплата (нарахування) податку у звітному періоді у зв’язку з таким придбанням. Такі обставини можуть бути підтверджені документами, які, відповідно до вимог п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", повинні видаватися у будь-якому випадку, а саме: товарний чек, інший розрахунковий документ або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та прийняття платежу із зазначенням суми податку. Недоліки у заповненні податкових накладних не робили такі накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів.
Недотримання позивачем порядку, встановленого п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, оскільки згідно з абз. 2 п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження податковими накладними сум податку, включених до податкового кредиту, на момент перевірки.
За наявності таких недоліків ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Херсонської області від 11.10.2005 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р. скасувати, а справу направити до Господарського суду Херсонської області на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді К.В. Конюшко
Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.І. Степашко