Справа № 11-а- 470

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Категорія КК: ч. 3 ст. 286

Головуючий у першій інстанції Гончарук В.П.

Доповідач Матієк Т.В.

30 березня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі: головуючого - судді - Бєлан Н.О., суддів - Матієк Т.В., Кепкал Л.І., за участю прокурора - Карпука Ю.А., захисника - ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілих - ОСОБА_4, ОСОБА_5, цивільного позивача - ОСОБА_6, засудженого - ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Коваленко Л.Б., який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, цивільного позивача ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_7 з доповненнями до апеляції засудженого захисника ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 листопада 2008 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, працює СПД, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий, засуджений за ч.3 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_4 350 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь КНДІСЕ 1759 грн. 50 коп. За проведення експертизи.

Згідно з вироком, 28.03.2004 року приблизно о 20 год. 50 хв. ОСОБА_7, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись по проїжджій частині вул.  Р. Окіпної від станції метро «Лівобережна» в напрямку вул.  Русанівська Набережна в м. Києві зі швидкістю приблизно 40-50 км/год, порушив вимоги п. п. 2.3 б), 2.9 а), 10.1, 11.4, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме: під час керування транспортним засобом знаходився в стані алкогольного сп'яніння та при управлінні автомобілем проявив неуважність, відволікся від керування транспортним засобом внаслідок чого не міг в повному обсязі контролювати дорожню обстановку, що склалась в момент руху, не контролював під час руху технічний стан транспортного засобу, не врахував стан дорожнього покриття (дорожнє покриття було мокрим), не вибрав безпечну швидкість руху та перед зміною напрямку руху не врахував, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого виїхав на полосу зустрічного руху та при виникненні небезпеки, яку ОСОБА_7. спроможний був виявити, у виді автобусу «Ікарус 280», не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Внаслідок недотримання вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху, при в'їзді на міст через «Русанівський канал» в м. Києві ОСОБА_7 під час керування автомобілем НОМЕР_1 в'їхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з автобусом «Ікарус 280» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9, що рухався по маршруту № 49.

Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів ОСОБА_5, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1130/э від 9.06.2004 року, були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості; ОСОБА_10 та ОСОБА_11 згідно з висновками судово-медичних експертиз № 68/889/2 від 21.04.2004 року та 69/888/2 від 9.04.2004 року були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, комплекс яких знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті останніх.

В апеляції прокурор, не оспорюючи доведеність вини засудженого та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України, просить вирок суду змінити, виключити з вироку посилання на вчинення ОСОБА_7 діянь, пов'язаних з порушенням правил експлуатації транспорту. Апелянт вказує на те, що такі діяння не інкримінувалися ОСОБА_7 органом досудового слідства.

В апеляції потерпілий ОСОБА_5 просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_7 покарання, не пов'язане з позбавленням волі, із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, посилаючись на те, що суд не в повній мірі врахував дані про особу винного, який позитивно характеризується, раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому. Крім того, апелянт не погоджується з висновками суду про те, що ОСОБА_7 намагався ввести органи досудового слідства та суд в оману, що також було враховано при призначенні йому покарання.

 В апеляції потерпілий ОСОБА_4 та цивільний позивач ОСОБА_6 просять вирок суду змінити та призначити ОСОБА_7 покарання, не пов'язане з позбавленням волі, із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, також посилаючись на невідповідність призначеного покарання особі засудженого, який позитивно характеризується, раніше не судимий, щиро розкаявся, вибачився перед ними, частково відшкодував заподіяну шкоду, повністю визнав цивільний позов та зобов'язався його виплачувати. Те, що ОСОБА_7 деякий час не визнавав свою вини, вважають його позицією захисту.

В апеляції засуджений просить вирок суду змінити та пом'якшити йому призначене покарання, посилаючись на те, що раніше не судимий, має постійне місце роботи та проживання, має на утриманні дитину, веде нормальний спосіб життя, зобов'язується утримувати дитину та батьків ОСОБА_6, які загинули. Крім того, вказує на те, що він не вводив в оману слідство та сприяв у встановленні істини по справі.

В доповненні до апеляції засудженого захисник просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_7 покарання, не пов'язане з позбавленням волі, із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, посилаючись на аналогічні доводи, які містяться в апеляції засудженого про те, що суд не в повній мірі врахував вказані у вироку дані про особу засудженого, а також про неправильний висновок суду про те, що своїми діями ОСОБА_7 вводив органи досудового слідства та суд в оману.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача та заперечував проти апеляцій потерпілих, цивільного позивача, засудженого з доповненнями до неї захисника, пояснення потерпілого ОСОБА_5, який підтримав свою апеляцію та не заперечував проти задоволення інших апеляцій, пояснення потерпілого ОСОБА_4 і цивільного позивача ОСОБА_13, які не заперечували проти апеляції прокурора, засудженого з доповненнями до неї захисника, підтримали свої апеляції, разом з тим просили звернуту увагу апеляційної інстанції на те, що вирок суду в частині розв'язання цивільного позову є необгрунтований, не містить висновків суду щодо відшкодування щомісячних виплат на користь неповнолітньої онуки, не захищає, а навпаки порушує законні права і інтереси потерпілих, та просили поновити їх права та права онуки; пояснення засудженого та його захисників, які підтримали в повному обсязі апеляцію засудженого з доповненнями до неї захисника та не заперечували проти задоволення апеляцій прокурора, потерпілих і цивільного позивача, виступи учасників процесу в судових дебатах, останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, апеляції потерпілого ОСОБА_4 і цивільного позивача ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, апеляції потерпілого ОСОБА_5, засудженого з доповненнями до неї захисника задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

 Висновок суду у вироку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку злочину при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений розглянутими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами.

Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_5, який підтвердив факт вживання ОСОБА_7 28.03.2004 року спиртних напоїв та показав, що під час руху на автомобілі НОМЕР_1, яким управляв ОСОБА_7, він (ОСОБА_5.) за дорожньою обстановкою не спостерігав, так як спілкувався з ОСОБА_10 та ОСОБА_11, тому не може пояснити причини виїзду автомобіля НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 на смугу зустрічного руху. Потерпілий ОСОБА_5 заперечував факт, що потерпіла ОСОБА_10 своїми діями заважала ОСОБА_7 управляти транспортним засобом.

Крім того, вина ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_9, оголошеними і дослідженими судом, згідно з якими будь-яких перешкод під часу руху автомобіля НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 не було і, на думку свідка, ОСОБА_7 перед ДТП здійснював маневр розвороту, тим самим виїхавши в полосу зустрічного руху в безпосередній близькості перед автобусом «Ікарус 280» державний номерний знак НОМЕР_2, що рухався в зустрічному напряму.

Також, вина засудженого підтверджується даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою ДТП, з яких слідує, що ДТП сталося в полосі руху автобуса «Ікарус 280» державний номерний знак НОМЕР_2, висновком судово-медичної експертизи № 69/888/2 від 9.04.2004 року, згідно якої потерпілому ОСОБА_11 в результаті ДТП були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що стали в причинному зв'язку з настанням смерті останнього, висновком судово-медичної експертизи № 68/889/2 від 21.04.2004 року, згідно якої потерпілій ОСОБА_10 в результаті ДТП були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що стали в причинному зв'язку з настанням смерті останньої, висновком судово-медичної експертизи № 1130/э від 9.06.2004 року, згідно якої потерпілому ОСОБА_5 в результаті ДТП були спричинені тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості, висновком судово-медичної експертизи № 1131/э від 9.06.2004 року, згідно з якою ОСОБА_7 в результаті ДТП були спричинені тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості та згідно з якою в момент ДТП ОСОБА_7 знаходився в стані алкогольного сп'яніння середнього ступеню алкогольної інтоксикації.

Крім того, вина ОСОБА_7 підтверджується і висновком комісійної експертизи № 14/186 від 5, 03.2007 року, відповідно до якої версія засудженого про те, що контролювати рух автомобілем йому заважали пасажири, а саме ОСОБА_10, яка нібито стискала руками його шию, внаслідок чого у нього настала асфіксія з послідуючою короткочасною втратою свідомості, повністю спростована. Згідно вказаного висновку комісійної експертизи повертання голови водія ліворуч на 80* з притисканням її до підголівника частково обмежує кут огляду дорожнього полотна і ні в якій мірі не впливає на професійні навички водія - зберігає здатність утримувати прямолінійний рух транспортного засобу, здійснювати гальмування тощо. Відповідно до висновку експертизи №3319/3320/1/13/185 від 7.02.2008 року та розрахунку за формулою Відмарка повністю спростовано версію ОСОБА_7 про те, що алкогольні напої він вживав не 28.03.2004 року, тобто вдень скоєння ДТП, а 27.03.2004 року, та зазначено, що в день ДТП, а саме 28.03.2004 року ОСОБА_7 міг вжити спиртовмісну речовину (горілка, коньяк) приблизно в об'ємі 475-320 мл.

Колегія суддів, відповідно до вимог ст. 365 КПК України, розглядаючи справу в межах поданих апеляцій, проаналізувавши наведені у вироку докази в їх сукупності, приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 в інкримінованому злочині і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, вважає їх законними та обґрунтованими. Вказані висновки суду учасниками процесу не оскаржуються.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи прокурора в апеляції про те, що суд помилково при кваліфікації дії ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України вказав, що ОСОБА_7, крім іншого, порушив правила експлуатації транспорту.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дійсно при кваліфікації дії ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України кваліфікував його дії як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що потягло за собою скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що спричинило загибель двох осіб ОСОБА_10 і ОСОБА_11, та спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Проте, згідно з пред'явленним ОСОБА_7 обвинуваченням, порушення правил експлуатації транспорту йому не інкримінувалось, не було воно і предметом розгляду в суді першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України помилково вказав про те, що останній порушив правила експлуатації транспорту, у зв'язку з чим вказану ознаку об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, слід виключити з мотивувальної частини вироку, апеляцію прокурора задовольнити.

Таким чином, дії ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України слід кваліфікувати як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що потягло за собою скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що спричинило загибель двох осіб ОСОБА_10 та ОСОБА_11, та спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд правильно та в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, характер та ступінь небезпеки вчиненого, обставини вчинення злочину, наслідки злочину, а саме: загибель двох осіб, дані про особу винного, який позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, обставину, що пом'якшує покарання, - часткове добровільне відшкодування шкоди потерпілим, тобто суд врахував ті обставини, на які містяться посилання в апеляціях засудженого з доповненнями до неї захисника, потерпілих і представника цивільного позивача. Крім того, суд правильно визнав відповідно до вимог ст.67 КК України обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7, - вчинення винним злочину у стані алкогольного сп'яніння, і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч.3 ст. 286 КК України. Таке основне покарання за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Посилання засудженого в апеляції на те, що він сприяв встановленню істини по справі, є безпідставними. Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_7 в ході досудового та судового слідства давав показання про те, що він в результаті дій потерпілої ОСОБА_10 на деякий час втратив свідомість, що і призвело до дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, ОСОБА_7 наголошував на тому, що алкогольні напої він вживав за день до ДТП. Вказані показання засудженого були в повній мірі спростовані зібраними та дослідженими в суді доказами. За таких обставин вважати, що ОСОБА_7 допомагав встановлювати істину по справі, немає підстав.

Посилання в апеляціях потерпілих, цивільного позивача, засудженого з доповненнями до апеляції засудженого захисника на те, що суд необґрунтовано врахував при призначенні покарання те, що ОСОБА_7 своїми діями намагався ввести суд та досудове слідство в оману, також є необгрунтованими та безпідставними, оскільки суд врахував вказану обставину не як таку, що обтяжує покарання ОСОБА_7, а як таку, що характеризує дані про його особу, а саме, суб'єктивне ставлення засудженого до вчиненого ним злочину та його наслідків. Перелік обставин, які слід враховувати чи не враховувати суду при врахуванні даних про особу підсудного, не є вичерпним, а тому врахування судом суб'єктивного ставлення підсудного до скоєного ним злочину та його наслідків є правом суду.

Обставини, на які посилаються в своїх апеляціях потерпілі, цивільний позивач, засуджений та в доповненні до апеляції засудженого захисник, а саме позитивні характеристики ОСОБА_7, що він має роботу і постійне місце проживання, що він раніше не судимий, частково відшкодував заподіяну шкоду, Що він вибачився перед потерпілими та обіцяв в подальшому надавати потерпілим матеріальну допомогу, були в повній мірі враховані судом при призначенні останньому основного покарання, в зв'язку з цим ОСОБА_15 суд призначив мінімальний строк позбавлення волі, передбачений санкцією статті кримінального закону, за який його засудив.

Колегія суддів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, настання від винних дій ОСОБА_7 особливо тяжких наслідків злочину, а саме, загибель двох осіб, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, суб'єктивне ставлення ОСОБА_7 до вчиненого злочину в ході досудового і судового слідства, не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_7 вимог ст.ст. 69, 75 КК України щодо призначеного судом основного і додаткового покарання.

Із врахуванням вищевикладеного, посилання потерпілих, цивільного позивача, засудженого та захисника на те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, вибачився перед потерпілими, повністю визнав цивільний позов та зобов'язався його виплачувати, має постійне місце роботи та проживання, не є достатніми підставами для пом'якшення ОСОБА_7 основного і додаткового покарання і застосування до нього вимог ст.ст. 69, 75 КК України.

Не заслуговує на увагу і посилання засудженого в апеляції на те, що він має на утриманні дочку, оскільки згідно з матеріалами справи, ОСОБА_7 дійсно має дочку, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є повнолітньою і в силу свого віку може утримувати себе самостійно.

За таких обставин, призначене засудженому ОСОБА_7 судом першої інстанції основне і додаткове покарання відповідно до вимог ст. 65КК України є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Тому апеляції потерпілих, цивільного позивача, засудженого з доповненнями захисника задоволенню не підлягають.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про необхідність в порядку ст. 365 КПК України скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову та направити справу на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Згідно з вимогами ст. 328 КПК України постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково, чи відмовляє в ньому, з наведенням відповідного обґрунтування, як це випливає з ч. 5 ст. 334 КПК України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, до початку судового слідства в судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_16 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи цивільного позову та визнання цивільним позивачем ОСОБА_6 Вказаний цивільний позов був поданий ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 на відшкодування їм матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок втрати сина та невістки в результаті ДТП, та відшкодування шкоди, заподіяної їх неповнолітній онучці ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка являється дитиною потерпілих, які загинули внаслідок ДТП. Вказані клопотання були задоволені судом в повному обсязі (а.с. 353-358, 366).

В ході судового слідства представник потерпілого ОСОБА_16 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи мирової угоди між ОСОБА_18, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно з якої позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_4 та ОСОБА_6. були зменшені. Вказане клопотання також було задоволено і мирова угода була долучена до матеріалів справи, незважаючи на те, що кримінально-процесуальним законодавством така угода не передбачена (а.с. 386-387, 387а).

Проте, при постановленні вироку та розв'язанні цивільного позову суд вказав у вироку про те, що цивільний позов ОСОБА_4 слід задовольнити повністю та стягнути на його користь 350 000 грн. При цьому суд не вирішив долю цивільного позову в частині позовних вимог цивільного позивача ОСОБА_6., які містилися як у цивільному позові, так і у мировій угоді про зміну позовних вимо г. Крім того, ні прокурор, всупереч вимогам ч. 4 ст. 264 КПК України, ні суд, в порушення вимог ст. 328 КПК України, не звернули увагу на те, що основний цивільний позов був поданий і в інтересах неповнолітньої дитини потерпілих, які загинули, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5. В цій частині цивільний позов судом також вирішено не було.

Крім того, при розв'язанні цивільного позову, суд в порушення вимог ст. 64, ч. 5 ст. 334 КПК України, не з'ясував характер та розмір шкоди, заподіяної злочином, потерпілому ОСОБА_4, цивільному позивачу ОСОБА_6. та неповнолітній ОСОБА_17, не вказав, на відшкодування якої шкоди, матеріальної чи моральної, стягнуто кошти, не обгрунтував та не мотивував розмір шкоди, який підлягає виплаті, та не послався на докази в обґрунтування прийнятого рішення, що також є грубим порушенням вимог закону.

Приймаючи до уваги пояснення потерпілого ОСОБА_4 і цивільного позивача ОСОБА_6 про незаконність вироку суду в частині вирішення цивільного позову, який порушує їх та онуки законні права і інтереси, а також беручи до уваги викладене та те, що суд першої інстанції не досліджував по суті заявлений цивільний позов, зміни до нього, в тому числі в частині інтересів неповнолітньої ОСОБА_17, та докази на їх обґрунтування, апеляційна інстанція позбавлена можливості вирішити долю вказаного цивільного позову із змінами до нього. Тому колегія суддів вважає, що вирок суду в частині розв'язання цивільного позову є незаконним і необгрунтованим, а тому в цій частині вирок суду в порядку ст. 365 КПК України слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, задовольнивши частково, в частині незаконності вирішення цивільного позову, апеляції потерпілого ОСОБА_4 і цивільного позивача ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляцію прокурора Коваленко Л.Б., який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнити. Апеляції потерпілого ОСОБА_4 та цивільного позивача ОСОБА_6 задовольнити частково. Апеляції потерпілого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 з доповненнями до апеляції засудженого захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 листопада 2008 року відносно ОСОБА_7 в частині кваліфікації дій засудженого за ч.3 ст. 286 КК України змінити та виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення злочинних діянь, пов'язаних з порушенням правил експлуатації транспорту.

На підставі ст. 365 КПК України вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 14 листопада 2008 року відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4, цивільного позивача ОСОБА_6., поданого, в тому числі в інтересах неповнолітньої ОСОБА_17, скасувати, справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті цей вирок залишити без змін.