Справа № 2- 1969/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

18 березня 2010 року                                                                       місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Бовчалюк З.А.

при секретарі Захаровій Н.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивачів ОСОБА_2

представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» - Редько О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки

в с т а н о в и в

ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ТзОВ «Український промисловий банк» про визнання недійсним кредитного договору № 1442-0171004/ФКВ від 23 вересня 2008 року та договору поруки № 1442—171004/Zфпор від 23 вересня  2008 року.

Покликаються на те, що 23 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», був укладений кредитний договір № 1442-0171004/ФКВ. Відповідно до п.п. 1.1 Кредитного договору Банк надав позивачу строком до 23 вересня 2015 року зі сплатою 11,3 % річних на споживчі потреби кредит в сумі 10840 доларів США. У забезпечення зобов’язань за даним договором між банком та ОСОБА_4  було укладено договір поруки від 23 вересня 2008 року, за яким остання взяла на себе зобов’язання відповідати перед кредитором в тому ж обсязі , що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків. Відповідно до п.п.2.6; 2.7 кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом в доларах США відповідно до графіку погашення кредиту. Зі сторони позичальника виконано всі умови запропоновані банком з приводу укладення кредитного договору, а в подальшому своєчасності сплати чергових погашень по кредиту та відсотків. Вказують, що в порушення вимог ст.ст. 627, 524 ЦК України валютою зобов’язань за оспорюваним кредитним договором є долар США. Стверджує, що при укладенні даного кредитного договору ні у позивача, ні у банку  не було відповідної індивідуальної ліцензії для надання та одержання кредиту  в іноземній валюті  та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, як того вимагають положення Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Правила НБУ щодо використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року № 220. Таким чином, вважають, що наявність у договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в іноземній валюті, та використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 ЦК , ст. 53 ЗУ «Про Національний Банк України». Вказують, що підставою визнання недійсним оспорюваного договору  відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог , які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.  З врахуванням викладеного та відповідно до ч. 2 ст. 548 та п.1.ч. 1 ст. 593 ЦК України вважають, що слід визнати недійсним договір поруки.

Просить визнати недійсним укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» кредитний № 1442-0171004/ФКВ від 23 вересня 2008 року та договір поруки № 1442—171004/Zфпор від 23 вересня 2008 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач та представник позивачів позов підтримали з підстав, наведених в заяві та просили задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі. Вказував, що при укладенні оспорюваних договорів та надання позивачу кредитних коштів в іноземній валюті банком було дотримано вимоги Закону, при цьому будь-які права позивача не були порушені. Стверджував, що сторони погодили всі істотні умови договору, позивач кошти отримав в доларах США хоча  мав реальну можливість отримати кредит в гривнях.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивачів, представника відповідача ТзОВ «Український промисловий банк», дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 вересня 2008 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1442-0171004/ФКВ, за умовами якого відповідач надав позивачеві кредит в сумі 10840 доларів США з терміном повернення до 23 вересня 2015 року зі сплатою 11,3 відсотків річних. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 23 вересня 2008 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1442—171004/Zфпор.

Відповідно до п.п.2.6; 2.7 кредитного договору позичальник зобов’язувався здійснювати  повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом в доларах США відповідно до графіку погашення кредиту.

Згідно з ч.3 ст. 533 ЦК використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Банківською ліцензією № 67 від 1 грудня  2001 року та отриманими дозволом № 67-2 від 21.03.2002 року, № 67-3 від 26.01.2004 року, №67-5 від 27.06.2006 року ТзОВ «Український промисловий банк» надано право здійснювати банківські операції, визначені п.п. 1-4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до цього банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Отже, надання відповідачем кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і не потребує отримання індивідуальної ліцензії.

Окрім того, як встановлено в судовому засіданні укладаючи кредитний договір  позивач мав реальну можливість одержати кошти в національній валюті України – гривні, проте прийняв рішення про одержання кредитних коштів у доларах США. При цьому ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати, що курс долара США до національної валюти України не є стабільним.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що відсутні підстави передбачені Законом для визнання недійсним кредитного договору .

Оскільки суд відмовляє у визнанні недійсним кредитного договору, відповідно відсутні підстави для визнання недійсним договору поруки, який був способом забезпечення виконання основного зобов’язання.

Позивачами в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не доведено, що відповідачем порушені їх права та законні інтереси, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 58, 60, 88, 209, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 3, 6, 11, 12, 14-16, 203, 533 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові  ОСОБА_1, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про визнання недійсним кредитного договору № 1442-0171004/ФКВ від 23 вересня 2008 року та договору поруки 1442-0171004 Zфпор  -  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя    

Луцького міськрайонного суду                         З.А.Бовчалюк