Справа № 2-1017/2010 р.  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

                    26 квітня 2010 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області в складі : головуючого судді Федько С.П.,

                    при секретарі Ковальовій О.Г.,

                    за участю позивача ОСОБА_1,

                    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до  Державного підприємства «Артемвугілля» про відшкодування  моральної шкоди,

                                                              В С Т А Н О В И В:

                    Позивач звернувся  до суду із зазначеним позовом, в якому вказав, що він працював в підземних умовах на шахті імені Гайового Державного підприємства «Артемвугілля» на різних роботах : ГРОЗ, гірничого майстра. Внаслідок шкідливих умов праці отримав професійне захворювання – вібраційну хворобу. 10 січня 2009 року висновком МСЕК  вперше встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 30%, позивач був визнаний інвалідом третьої групи. Вважає, що відповідач відповідно до ст. 237-1 КЗпП України повинен  відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він відчуває моральні страждання, які полягають в тому, що він втратив важливу частину нормальних життєвих функцій свого організму; змушений постійно проходити стаціонарне лікування;  йому встановлені певні обмеження в фізичній праці, пов’язані з навантаженнями; у нього постійний біль в суглобах  безсоння; він відчуває страх за своє життя;порушені його плани на подальше життя. Суму грошового відшкодування  оцінює в 30000 грн., які просить стягнути на свою користь з відповідача.    

                  У судовому засіданні   позивач підтвердив позовні вимоги, мотивуючи їх аналогічно викладеним  в позовній заяві.

                  Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, проти позову заперечувала за наступних підстав. При прийомі на роботу роботодавцем було попереджено позивача про шкідливі умови праці.  За роботу в шкідливих умовах позивач відповідно до діючого законодавства користувався скороченням робочого часу, додатковими відпустками,  оплатою праці в підвищеному розмірі, іншими пільгами. Також позивач мав право відмовитися від виконання роботи, якщо створилась небезпечна для його здоров’я та життя обстановка, він міг звільнитися за власним бажанням, якщо роботодавець не виконую умови трудового та колективного договорів. Отже, позивач свідомо погодився працювати в шкідливих умовах. Державне підприємство «Артемвугілля» щомісячно перераховує кошти  до фонду соціального страхування, на якого покладена відповідальність за виплату потерпілим  від нещасних випадків та професійних захворювань, в тому числі, обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди. Відсутній висновок МСЕК про наявність у позивача факту заподіяння йому моральної шкоди. Позивач пропустив зазначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.

                  В останнє судове засідання представник відповідача не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що є розписка в матеріалах справи.

                  Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають   частковому задоволенню з наступних підстав.  

                  В судовому засіданні встановлено, що  10 січня 2009 року висновком МСЕК  позивачу вперше встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 30% в зв’язку з професійним захворюванням вібраційною хворобою, позивач був визнаний інвалідом третьої групи, що явилось наслідком його праці в небезпечних для життя і здоров’я умовах при виконанні трудових обов’язків ГРОЗ, гірничого майстра на шахті імені Гайового Державного підприємства «Артемвугілля». Дані обставини підтверджені письмовими доказами по справі, не оспорюються сторонами.  

                 Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.                

                 Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду Укрїани № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної  (немайнової) шкоди»  «Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності».

                 Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008  вважає, що право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-ХІV за рахунок Фонду,  не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237№ Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

                Отже, оскільки судом встановлено порушення прав позивача у  сфері  трудових відносин, які на час заподіяння шкоди склалися між ним та Державним підприємством «Артемвугілля» з приводу  виконання ним робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, - відповідальним  по відшкодуванню моральної шкоди являється відповідач.

                Доводи представника відповідача про добровільне виконання трудових обов’язків  позивачем у шкідливих умовах, користування наданими йому трудовим законодавством пільгами, що звільняє, на думку представника, підприємство від відповідальності за заподіяну моральну шкоду, обов’язок  Фонду соціального страхування відшкодувати моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я,   правового значення не мають.

                Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду Укрїани № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відкшодування моральної  (немайнової) шкоди»  «Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».

                 Наведені позивачем докази свідчать про те, що внаслідок  трудового каліцтва він  відчуває фізичні та душевні страждання, які виникають у зв’язку з характером хвороби. Доводи представника відповідача про відсутність  доказів, які підтверджують факт заподіяння  моральної шкоди, а також обґрунтування її розміру, спростовуються матеріалами справи.

                 При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд, згідно зі ст. 23 ЦК України, враховує   глибину та  тривалість  страждань позивача, наявність змушених змін у житті, погіршення здібностей потерпілого, порушення загальновизнаних життєвих зв’язків, необоротність  викликаних хворобою наслідків, а також виходячи із засад розумності та справедливості,   вважає, що розмір моральної шкоди повинен бути  9000 грн.

               Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

              Відповідно до ст. 241-1 КЗпП України «строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку».

              Позивач звернувся до суду  10 вересня 2009 року, про порушене право дізнався  10 червня 2009 року, тобто, в день прийняття МСЕК висновку про втрату позивачем працездатності. Отже, позивач звернувся до суду в тримісячний строк, передбачений законом. Порушення  ним строку судом не встановлено.  

              На підставі вищенаведеного, ст. ст. 3, 8  Конституції України,  ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1168 України,  ст. ст. 4, 6, 7, 13 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року,  ст. ст. 233, 234, 237-1 КЗпП України, п. п. 3, 13  Постанови Пленуму Верховного Суду Укрїани № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної  (немайнової) шкоди», Рішення  Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008,   керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57-60,  213, 214, 218,223 ЦПК України,              

В И Р І Ш И В :

                 Позовні вимоги задовольнити частково.  Стягнути з   Державного підприємства «Артемвугілля»  на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я в зв’язку з виконанням трудових обов’язків, 9000 (дев’ять тисяч) грн. В решті позовних вимог відмовити.

                 Стягнути з  Державного підприємства «Артемвугілля» на користь держави судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп.

                 Стягнути з  Державного підприємства «Артемвугілля» на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 15 грн.

                Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (десяти днів з дня проголошення рішення) заяву про апеляційне оскарження не буде подано або якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений ст. 294 ЦПК України (протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження).

               Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Горлівки шляхом подання заяви про оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 Суддя                                                                                                                         С.П. Федько