Спр. 2-2299/10

                  Р І Ш Е Н Н Я

                                                                   І М Е Н Е М              УКРАЇНИ      

         11 травня 2010 р.                                                м. Кілія                                                                                                                          

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого  - судді Масленикова О.А., при секретарі Урсул Г.К.

за участю :

позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Ємельянова Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу  за позовом

ОСОБА_1

до

Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія»

про

поновлення на роботі та стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В :

Враховуючи, що складання повного тексту судового рішення потребує значного часу, суд проголошує вступну та резолютивну частини судового рішення.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215,  ЦПК України, ст. ст. 40, 42, 43, 233 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія» про поновлення на роботі та стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст судового рішення буде складено та підписано суддею 14 травня 2010 року.

Суддя :                                                                       О.А. Маслеников  

                                            Спр. 2-2299/10

Р І Ш Е Н Н Я

                                                                І М Е Н Е М              УКРАЇНИ      

         11 травня 2010 р.                                                м. Кілія                                                                                                                          

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого  - судді Масленикова О.А., при секретарі Урсул Г.К.

за участю :

позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Ємельянова Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу  за позовом

ОСОБА_1

до

Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія»

про

поновлення на роботі та стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач вказував на те, що 3 грудня його було звільнено з посади охоронця механізаторного загону № 1 у зв’язку зі скороченням штату працівників Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія» /надалі -  СВК «Росія»/. Після звільнення та отримання кінцевого розрахунку він став на облік Кілійського районного центру зайнятості, де отримував допомогу як безробітний.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 посилались на ту обставину, що 13.11.2009 року в судовому засіданні по справі 2-402/09, яка розглядалась Кілійським районним судом Одеської області, ОСОБА_1 стало відомо, що посада охоронця механізаторного загону № 1 СВК «Росія», в якому він працював на вказаній посаді, не скорочена і на даній посаді працює інша особа, - ОСОБА_4. На підставі викладеного, оскільки посада на якій він працював до звільнення, на думку позивача, не скорочена, ОСОБА_1 просив суд поновити йому строк, встановлений законодавством для звернення до суду у справах про звільнення та поновити його на посаді охоронця механізаторного загону № 1 СВК «Росія», одночасно стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 9600,86 гривень відповідно до заробітку за останній рік роботи в СВК «Росія».

Представник відповідача Ємєльянов Р.В. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що скорочення посади охоронця механізаторного загону № 1 СВК «Росія», на якій працював позивач, було викликане виробничою необхідністю в зв’язку зі скороченням обсягу сільськогосподарських робіт. Право визначати напрями та види господарської діяльності, кількість відповідних структурних підрозділів, необхідну кількість та перелік посад працівників належить господарюючому суб’єкту в особі його керівних органів, в зв’язку з чим питання доцільності скорочення певних посад, в тому числі, в даному випадку посади охоронця, було прерогативою СВК «Росія» і не може вважатися порушенням прав позивача при проведенні його звільнення в зв’язку зі скороченням штату працівників у відповідному структурному підрозділі. Як зазначив представник відповідача, - звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням всіх вимог, встановлених законодавством про працю: ОСОБА_1  було попереджено за два місяці про наступне звільнення; запропонувати йому аналогічну роботу на підприємстві не було можливості, оскільки всі структурні підрозділи СВК «Росія», де згідно штатного розпису значились аналогічні посади було укомплектовано, а приписи Кодексу законів про працю України стосовно переважного права позивача на залишення на роботі не було застосовано в зв’язку з тим, що в структурному підрозділі, в якому працював ОСОБА_1 згідно штатного розпису не було інших аналогічних посад, а скорочення посади охоронця було саме по механізаторному загону № 1. Крім того,  на звільнення ОСОБА_1 було отримано згоду профспілкового комітету. Стосовно посилань позивача та його представника на те, що на підприємстві посаду, на якій працював позивач, не було скорочено, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_4 на день звільнення позивача з механізаторного загону № 1 СВК «Росія» та після його звільнення, працював на посаді слюсаря механізаторного загону № 1 СВК «Росія», а не охоронця, а доводи позивача не відповідають дійсності.

Зважаючи на те, що СВК «Росія» було дотримано всі вимоги законодавства при звільненні ОСОБА_1, а також зважаючи на те, що позивачем пропущено без поважних причин встановлений законодавством строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, в процесі дослідження обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно наказу № 2  від 29 березня 2002 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було прийнято на посаду охоронця в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Росія» з 1 січня 2002 року.

Як вказано в штатному розкладі СВК «Росія», станом на 10 лютого 2006 року в механізаторному загоні № 1 СВК «Росія» значилась одна посада охоронця та одна посада слюсаря з виконання обов’язків охоронця.

11 вересня 2008 року правлінням СВК «Росія» /протокол засідання правління № 9 від 11.09.2008 р./ було прийнято рішення про скорочення посади охоронця механізаторного загону № 1 в зв’язку зі зменшенням обсягів сільськогосподарських робіт. Погоджено попередити охоронця ОСОБА_1 про звільнення з 3 грудня 2008 року.

Витяг з протоколу засідання № 9 від 11.09.2008 року було відправлено на адресу ОСОБА_1 03.10.2008 року та вручено йому 05.10.2008 року, що підтверджується копією поштового повідомлення, наявного в матеріалах справи; вказана обставина сторонами не оспорюється.

12.11.2008 р. профспілковим комітетом СВК «Росія» було направлено запрошення про виклик ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету, для розгляду питання про дачу згоди правлінню СВК «Росія» на звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 ч.1 КЗпП України.

21.11.2008 року на засіданні профспілкового комітету СВК «Росія» /протокол засідання профспілкового комітету СВК «Росія» від 21.11.2008 р. № 11/ було дано згоду правлінню СВК «Росія» на звільнення охоронця ОСОБА_1 з займаної посади з 03.12.2008 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

На засіданні правління СВК «Росія» від 1 грудня 2008 року /протокол засідання правління № 11 від 01.12.2008 р./ було прийнято рішення про звільнення охоронця польового стану ОСОБА_1 з 03.12.2008 року згідно ст. 40 ч. 1 КЗпП України.

Витяг з протоколу засідання № 11 від 01.12.2008 року було відправлено на адресу ОСОБА_1 05.12.2008 року та вручено йому 06.12.2008 року, що підтверджується копією поштового повідомлення, наявного в матеріалах справи; вказана обставина також сторонами не оспорюється.

Наказом по СВК «Росія» № 80-к від 3 грудня 2008 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності штату працівників та видано трудову книжку.

Згідно видаткового касового ордеру № 919 від 4 грудня 2008 року ОСОБА_1 сплачено вихідну допомогу, кінцевий розрахунок в сумі 1622, 15 гривень.

Як вбачається з запису № 16 в трудовій книжці позивача – з 22 січня 2009 року ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Як вказано в штатному розкладі СВК «Росія» станом на 1 січня 2009 року в механізаторному загоні № 1 СВК «Росія» значилась одна посада слюсаря; посади охоронця у вказаному структурному підрозділі - відсутні.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом  у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників

Пунктом 19  Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року визначено, що розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, які є докази, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

За правилами ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі, в тому числі, надається:  сімейним — при наявності двох і більше утриманців;  особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;  працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. За вимогами ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці;  роботодавець при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці зобов’язаний врахувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З досліджених в судовому засіданні доказів судом достовірно встановлено, що у СВК «Росія» станом на 3 грудня 2008 року дійсно мало місце скорочення штату в структурному підрозділі – механізаторному загоні № 1,  - посади охоронця в зв’язку з виробничою необхідністю. Посилання позивача та його представника на недоцільність такого скорочення не може бути прийнято до уваги, оскільки доцільність скорочення штату в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці належить виключно власнику підприємства або уповноваженому ним органу і лежить за межами компетенції суду.

Вимоги ст. 43 КЗпП України щодо отримання правлінням СВК «Росія» згоди профспілкового комітету СВК «Росія» на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади також було дотримано, що підтверджується дослідженими матеріалами справи.

Положення ст. 42 КЗпП України стосовно переважного права ОСОБА_1, на залишення на роботі не застосовувались, оскільки як встановлено судом, скорочення посади охоронця СВК «Росія» мало місце лише у визначеному структурному підрозділі – механізаторному загоні № 1 СВК «Росія», де була наявна лише одна посада охоронця, яку до скорочення і займав ОСОБА_1, що підтверджується дослідженими штатними розкладами по СВК «Росія» станом на 10 лютого 2006 року та 1 січня 2009 року, а запропонувати йому іншу аналогічну роботу підприємство не мало можливості, оскільки штат працівників було повністю укомплектовано.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішення правління СВК «Росія» від 1 грудня 2008 року /протокол засідання правління № 11 від 01.12.2008 р./ та наказ про звільнення ОСОБА_1  з займаної посади було отримано ним 06.12.2008 року /згідно поштового повідомлення/

Посилання позивача та його представника в обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі на ту обставину, що ОСОБА_1 лише 13 листопада 2009 року в судовому засіданні по справі 2-409  дізнався, що посада, з якої його було звільнено  - не скорочена і на ній працює інша особа – ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання, оскільки з оголошеного в судовому засіданні тексту рішення суду від 13.11.2009 року в цивільній справі 2-409/09 встановлено за текстом: «Посаду охоронника польового стану СВК «Росія» було скорочено, що свідчить витяг з рішення правління СВК «Росія» пр. № 9 від 11.09.2008 року, а з 03.12.2008 року ОСОБА_1, який займав посаду охоронника польового стану звільнено, що і вказано у витягу з рішення правління СВК «Росія» пр. №10 від 01.12.2008 року та отримав прикінцевий рахунок від СВК «Росія» згідно діючого законодавства про працю /а.с. 91/.

Зазначене рішення суду відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області набрало законної сили 24 лютого 2010 року і відповідно до положень ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені вказаним  судовим рішенням у цивільній справі не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, як вказано в довідці СВК «Росія» від 02.02.2010 року № 26, та вбачається з штатного розкладу по підприємству, ОСОБА_4 в період з 01.12.2008 року по 18.01.2010 року працював в СВК «Росія» слюсарем механізаторного загону № 1. Згідно вказаної довідки в  теперішній час ОСОБА_4 знаходиться на обліку центру зайнятості як безробітний.

Та обставина, що ОСОБА_4 працював на посаді слюсаря механізаторного загону № 1, а не займав посаду охоронця в  структурному підрозділі з якого було звільнено ОСОБА_1, підтверджуються також табелями обліку використання робочого часу за грудень 2008 – грудень 2009 по механізаторному загону № 1 СВК «Росія» з яких вбачається, що ОСОБА_4 нараховувалась заробітна платня як слюсарю механізаторного загону № 1.

Таким чином є необґрунтованими посилання позивача та його представника, стосовно того,що посаду, на якій працював ОСОБА_1 не було скорочено при його звільнені, а доводи про поважність причин пропуску ОСОБА_1 встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, з урахуванням заперечень відповідача та встановлених обставин справи, є такими, що не заслуговують на увагу з вищенаведених підстав.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 було пропущено без поважних причин встановлений законом строк для звернення до суду з позовом, крім того, порушень прав ОСОБА_1 при його звільненні з займаної посади з боку СВК «Росія» допущено не було,  в зв’язку з чим його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215,  ЦПК України, ст. ст. 40, 42, 43, 233 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія» про поновлення на роботі та стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 14 травня 2010 року.

Суддя :                                                                       О.А. Маслеников