Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
позивача, представника апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 19 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення коштів,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 19 березня 2010 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення коштів задоволено. На користь позивача стягнено: з відповідача ОСОБА_1 247500 грн., а з відповідача ОСОБА_4 – 2500 грн., а також судові витрати у справі.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилалася на те, що розпискою ОСОБА_1 не може бути підтверджений зміст укладеного сторонами договору про надання юридичних послуг. Оскільки цей договір з надання таких послуг ОСОБА_1 не був виконаний не з його вини, позивач зобов’язаний сплатити її довірителю грошову винагороду у повному обсязі.
Покликаючись на ці обставини, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 3 ст. 303 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред’явлений позов до відповідачів про стягнення (повернення) коштів.
Відповідно до роз’яснення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, а тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, місцевий суд виходив з того, що укладене сторонами зобов’язання з надання послуг відповідало вимогам закону, однак не було належним чином виконано відповідачем ОСОБА_1, а тому відповідно до ст.ст. 526 та 553 ЦК України він разом із поручителем повинен повернути позивачу отримані від нього кошти.
Проте погодитися з таким підходом суду до вирішення спору сторін не можна.
Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Аналіз змісту розписки відповідача ОСОБА_1 на а. с. 7 від 26 липня 2007 року дає апеляційному суду підстави зробити висновок про те, що вчинений сторонами правочин є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, які закріплені зокрема у ст.ст. 8, 55, 124-131 Конституції України тощо.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач визнав, що він передав 250000 грн. відповідачу ОСОБА_1 з метою позитивного вирішення своєї справи у найвищій судовій інстанції. Спосіб вирішення цього завдання його не цікавив.
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_1 про те, що передані позивачем кошти були винагородою йому за надання юридичних послуг, оскільки, як убачається з тексту розписки, ці кошти підлягали поверненню відповідачем у повному обсязі позивачу у випадку «не вирішення справи позитивно» в суді. Сума переданих коштів була неспівмірною з обсягом можливої правової допомоги з боку відповідача. Пояснення ж представника апелянта про те, що ОСОБА_1 нібито мав підготувати для позивача касаційну скаргу у Верховний Суд України, спростовується тим, що насправді Верховним Судом України було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2006 р. у справі за позовом ПП «Бертоза і К» до ТОВ «Анвіолія» про стягнення грошової суми за раніше вже поданою ПП «Бертоза і К» касаційною скаргою ще 1 лютого 2007 року, тобто більше як за 5 місяців до моменту передачі позивачем спірних коштів відповідачу ОСОБА_1
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, визнання його недійсним судом не вимагається.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Частиною 2 ст. 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
З урахуванням викладеного відповідач ОСОБА_1 зобов’язаний повернути позивачу ОСОБА_3 250000 грн., які були одержані ним за нікчемною угодою.
Решта доводів апеляційної скарги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 215, 216, 228, 548 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 19 березня 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 250000 (двісті п’ятдесят тисяч) грн., які були одержані відповідачем за нікчемною угодою.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: