Справа № 22ц-3452 Головуючий у 1 інстанції Домарєв О.В.
Категорія 20 Доповідач Санікова О.С.
__________________________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Сироті Д.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 1 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування реєстрації права власності, зобов’язання вчинити дії та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 11 лютого 2010 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування реєстрації права власності, зобов’язання вчинити певні дії та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволені частково: визнаний недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений 16 січня 2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено, - та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права і, зокрема на те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки в позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 230 ЦК України і в процесі розгляду справи вона не змінювала підстави визнання договору недійсним, але суд за власною ініціативою змінив підстави для визнання договору недійсним; висновки суду про те, що позивачка помилялася відносно правової природи договору, не відповідають фактичним обставинам справи; апелянт вважає, що не ґрунтуються на доказах і ствердження суду про те, що позивачка не отримала гроші відповідно до договору купівлі-продажу.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачці на підставі свідоцтва про право власності №10215 від 18 червня 1993 року належала спірна квартира АДРЕСА_1 в м. Донецьку.
16 січня 2009 року позивачка і відповідачка уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 329.
Судом також встановлено, що позивачка є особою похилого віку, інвалідом другої групи та в силу зазначених обставин як на час укладення спірного договору, так і на час розгляду справи в суді потребує постійної сторонньої допомоги; іншого житла не має та з часу укладення спірного договору та на день розгляду справи особисто сплачує квартирну плату та інші комунальні послуги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав ст. 229 ЦК України суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні вона нібито уточнила позовні вимоги, посилаючись на те, що під час укладення спірного договору вона діяла під впливом помилки та не мала наміру продавати належну їй квартиру, а мала намір передати квартиру після своєї смерті в обмін на довічне утримання відповідачкою і на підставі аналізу наведених обставин та вимог закону зробив висновок про те, що позивачка під час укладення спірної угоди діяла під впливом помилки, вважаючи, що після укладення спірної угоди вона буде отримувати від відповідачки постійну допомогу та опікування, яких вона в силу похилого віку та стану здоров»я постійно потребує та не мала наміру позбавитися права власності відносно належної їй квартири. Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири суд вважав, що спірна квартира фактично не вибула із власності позивачки, при цьому грошові кошти в сумі 15848 грн. стягненню з позивачки не підлягають, оскільки відповідачкою не доведено об’єктивними доказами, що зазначена сума дійсно передавалася позивачці.
Проте при цьому судом першої інстанції не враховано, що позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з зазначених підстав, тобто на підставі ст. 229 ЦК України ОСОБА_2 не заявляла.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка у серпні 2009 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що до моменту здійснення угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку вона належала їй на праві власності. До укладення договору її племінниця ОСОБА_1 регулярно відвідувала її, привозила продукти харчування і надавала допомогу. Після укладення договору ОСОБА_1 відвідує її тільки раз на місяць, тому у неї виникла підозра, що відповідачка хоче продати спірну квартиру і вона залишиться без житла. Про те, що вона не власник квартири їй стало відомо у ощадному банку, куди вона прийшла оплачувати комунальні послуги; під час укладення договору ні нотаріус, ні ОСОБА_1 не поставили її до відома про наслідки укладеної угоди, вона вважала, що квартира буде належати їй; вважає, що її племінниця обманула її, обіцяла, що за те, що вона сходить до нотаріуса, вона буде доглядати за нею до смерті. На підставі ст. 230 ЦК України просила визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним.
Проте суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 на підставі ст. 230 ЦК України, а задовольнив її позовні вимоги на підставі ст. 229 ЦК України, в той час як ОСОБА_2 в процесі розгляду справи не змінювала підстави пред’явлення позову.
Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги і просила визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним у зв’язку з тим, що вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін є безпідставним, оскільки відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Порядок звернення до суду встановлений ст. 118 ЦПК України, а саме: позов пред’являється шляхом подання позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України. Але з письмовою позовною заявою про зміну позовних вимог ОСОБА_2 не зверталася.
Таким чином визнавши договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 229 ЦК України суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, а заявлені позовні вимоги фактично не розглянув.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст.303, 307 ч.1, 311 ч.1, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 1 лютого 2010 року скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: