Справа №2-а-449/10

                                  ПОСТАНОВА

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2010 року.

Червоногвардійський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

головуючого судді:             Кулик Т.Г.

при секретарі:                 Ляміній А.І.      

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Макіївці цивільну справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки про стягнення заборгованості до пенсії за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року,

                    ВСТАНОВИВ:  

          Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до статті 1 Закону України №2195-4 від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за справою №6-рп/2007 (№1-29/2007) він має право з 9 липня 2007 року отримувати доплату до пенсії щомісячно у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Конституційний Суд визначив, що не можуть скасовуватись чи змінюватись обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених законами України.  

    Доплати, зазначені у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» УПФУ Червоногвардійського району міста Макіївки не проводились. З 01.01.2008 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів», яким обмежено його право на отримання підвищення у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, та встановлено, що він має отримувати підвищення лише у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком. Але, з 22.05.2008 року рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів», у тому числі про встановлення надбавки для дітей війни у розмірі 10% від розміру прожиткового мінімуму. Отже, на теперішній час діє редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», де зазначено, що він повинен отримувати доплату до пенсії щомісячно у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком.

          Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати протиправною бездіяльність відповідача та стягнути з  відповідача заборгованість з пенсії у розмірі 3409,20 гривень.

            Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та дату слухання справи був повідомлений належним чином, про причину своєї неявки не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи суду не надавав.

      У письмових запереченнях відповідач зазначив, що  у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007р. законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Таким чином, немає підстав вважати, що саме органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати таке підвищення із бюджету Пенсійного фонду. Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме: текст статті 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Відповідно до ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни – на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення, зокрема, п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідно до принципу дії нормативно-правового акту у часі, у зв’язку з прийняттям нової редакції ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , редакція зазначеної статті до 01.01.2008 року втратила свою чинність. На підставі рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22.05.2008 року втратила чинність нова редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законодавством України не передбачено автоматичного відновлення дії норми, яка втратила чинність на підставі нормативно-правового акту, який було визнано у подальшому неконституційним.

    Для врегулювання ситуації, 28.05.2008 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до п.8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня – 48,10 гривень, з 1 липня – 48,20 та з 1 жовтня – 49,80 гривень. Таким чином, підвищення дітям війни виплачується органами Пенсійного фонду відповідно до чинного на певний час законодавства. Крім того, статтею 99 КАС України встановлено річний строк звернення до суду. Згідно ст.100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову, тому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

      Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

    Відповідно до Закону України «Про соціальних захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.

    ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесений до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки та отримує пенсію за віком.

    Статтею 8 КАС України визначено, що забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Факт відсутності визначення та врегулювання на законодавчому рівні питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитини війни» не може бути підставою для позбавлення позивача визначених державою соціальних гарантій та підтримки його як дитини війни.

    Стаття 9 КАС України визначає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).  

    Відповідно до вимог ст.19 ч.2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті другої КАС України встановлено перелік обставин, які підлягають перевірці з боку суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

    Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальних захист дітей війни» (2195-15), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В статті 7 цього закону зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. Частина друга статті третьої цього закону визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Проте цілий ряд нормативно-правових актів, виданих пізніше, був спрямований на зміну, скасування чи зупинення дії цієї норми.

    Так, пунктом 17 статті 77 Закону України «про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року №3235-ІУ, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, зупинено дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за №2195-ІУ.

    Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, дію цієї статті знову було призупинено, натомість статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачене підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі. Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року ці норми закону, а саме: п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»,- були визнані такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційними). Згідно до п.3 Рішення КМ/СУ, вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

    Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» у тексті статті 6 закону №2195-ІУ були внесені зміни, норма була викладена у новій редакції, і стала містити посилання на статтю 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, агнатії їх соціального захисту»,- передбачені якою розміри соціальних дотацій ветеранам і учасникам війни поширили  свою дію на дітей війни також. Зазначена норма бюджетного закону,- пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України,- теж була визнана неконституційною і втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №10-рп від 22 травня 2008 року.

    Абзацом першим пункту 8 постанови КМУ від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 гривень, з 1 липня – 48,20 та з 1 жовтня – 49,80 гривень.

    Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

    Відповідно до ст.55 Закону України від 16.05.2008 року №279-ІУ «Про Кабінет Міністрів України» постанови КМУ, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування.

    Постанова КМУ від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» була опублікована в газеті «Урядовий кур'єр» від 12.06.2008 року, але, незважаючи на це, містить ретроактивну норму – п.15 постанови запроваджує набрання нею чинності з 22 травня 2008 року.

    Згідно до вимог ст.99 ч.2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

    Аналізуючи доводи представника відповідача, суд не може погодитися з твердженням про те, що Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки не є належним відповідачем по справі, з огляду на таке: п.2.1 Постанови правління пенсійного фонду України «Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києва і Севастополя, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах» від 30 квітня 2002 року №8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України. Оскільки органами державної влади на відповідача покладено обов’язок провадити виплату зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету,- суд приходить до висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки є належним відповідачем по справі.

    Наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни в частині непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ («… мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність…») на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, встановлена Конституційним Судом України (ухвала від 19 травня 2009 року по справі №2-25/2009). Однак з огляду на вимоги ст.8 ч.4 та ст.9 ч.7 мінімальної пенсії за віком виходити з загальних засад законодавства, що регулюють це питання,- ст.3 Конституції України, ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»,- відповідно до яких мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до абз. 3 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших виплат, виходячи з вимог Конституції  та законів України. За ст.19 ч.3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком визначається на рівні мінімального споживчого бюджету. Абз. 8 ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається саме цим законом. Тому вказівка, що міститься у частині третій статті 28 цього закону про непоширення встановленого частиною першою цієї ж статті розміру мінімальної пенсії за віком на правовідносини, що не регулюються цим законом, не може бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком у меншому розмірі.

    Помилковим є твердження представника відповідача про те, що після визнання недійсною (неконституційною) норми, якою стаття 6 Закону №2195-ІУ була змінена й викладена у новій редакції, автоматичного відновлення старої редакції статті не відбувається, а необхідна спеціальна вказівка законодавця про поновлення її дії.

    З цього приводу суд вважає, що відповідно до принципу законності, викладеного у вже наведеній судом нормі ст.9 КАС України, суд не застосовує нормативно-правові акти, які не відповідають Конституції чи законам України, а також міжнародним правовим актам, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування держави в особі її органів, посадових осіб і організацій. Законами повинно обмежуватися свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і самої держави задля загального добра, адже людина, її права і свободи, визнаються в Україні найвищою цінністю. Адміністративний суд не повинен застосовувати положення правового акту, у тому числі й закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам або порушує права та свободи людини. Такі нормативно-правові акти не тягнуть жодних правових наслідків, і повинні повністю ігноруватися усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими посадовими, службовими особами, які на вимогу частини першої цієї статті, повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України. Недійсними положення п.12 статті 71, статті 111 Закону України «Про державний бюджету України на 2007 рік», пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» визнані з дати ухвалення відповідних рішень КСУ (22.05.2008 року), але не відповідали Конституції вони від дати їх прийняття. З урахуванням викладеного, незаконний (тобто такий, що не відповідає конституції України, неконституційний) нормативно-правовий акт не тягне жодних правових наслідків, і не може змінювати чи скасовувати (зупиняти дію) чинного (прийнятого відповідного до Конституції та законів України) нормативно-правового акту.

    З огляду на означене вище, керуючись принципами верховенства права і закону, суд приходить до висновку, що протягом 2007-2008 років позивач мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.

    Норми пункту 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним судом України на предмет їх відповідальності Конституції України не розглядалися, і недійсними (неконституційними) у встановленому законом порядку не визнавалися. Ці закони мають однакову юридичну силу за ієрархією, регулюють спірні питання, але видані пізніше, ніж Закон №2195-ІУ. Давати оцінку цим законам на предмет їх відповідальності Конституції України до повноважень адміністративного суду не входить. Таким чином, в адміністративного суду на час розгляду справи немає правових підстав не застосовувати зазначені норми законів, у зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на їх виконання, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимогу у цій частині (за 2006 рік) задоволенню не підлягають.

    Перевіряючи дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень на предмет їх відповідальності ст.19 Конституції України, ст.2 ч.3 КАС України, суд виходить з такого:

    Оскільки навіть після прийняття Конституційним Судом України рішення №6-рп/2007 від 09.07.2007 року з 01.04.2007 року, яким визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Пенсійний фонд України сплачував позивачу підвищення до пенсії за віком у розмірах, встановлених визнаними недійсними законодавчими актами, а не чинним Законом №2195-ІУ, - суд приходить до висновку, що дії відповідача не ґрунтуються на законі, не відповідають вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАСУ та ст.19 Конституції України,- тому визнаються судом протиправними.

    З 22 травня 2008 року відповідачем виконувався підзаконний нормативний акт (постанова КМУ №530), який суперечив чинному та той час закону (закон №2195-ІУ), а тому, за принципами верховенства закону й ієрархічності нормативно-правових актів, не міг бути застосований взагалі. Отже, такі дії відповідача не ґрунтуються на законі, не відповідають вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАС України та ст.19 Конституції України,- тому визнаються судом протиправними.

    Вирішуючи питання про необхідність застосування строку позовної давнини та можливість поновлення строку звернення до суду, суд виходить з тих обставин, на які посилається позивач як на підставу для такого поновлення, та з того факту, що представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків, передбачених ст.100 ч.1 КАС України, тобто на відмові у позові з підстав пропуску строку звернення до суду. Так, позивач зазначив юридичну необізнаність як причину для пропущення строку звернення до суду. Проте необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки усі закони, нормативно-правові акти, судові рішення, є доступними для ознайомлення усіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання цієї людини. Позивач щомісяця отримував пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлював її розмір і мав можливість з’ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не знав, але повинен був і міг (мав реальну можливість) знати про порушення свого права з дати опублікування Рішення КСУ №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року. Право на судовий захист гарантується кожному (стаття 6 КАСУ). Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оскаржуються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням. Проте позивач звернувся до суду лише 09 березня  2010 року. Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено. З огляду на наведене, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають в повному обсязі.    

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71, 86, 160-163, 181 КАС України, п.5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, ст.22 Закону України «Про судоустрій в Україні», п.16 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій в Україні», суд,

                                  ПОСТАНОВИВ:

    У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки про стягнення заборгованості до пенсії за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року  - відмовити.  

            Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів після її проголошення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження постанови через даний районний суд.

Суддя: