№ 2-а-697/2010

ПОСТАНОВА

іменем України

28 квітня 2010 року                                                                    м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області, в якій просила визнати протиправною бездіяльність суб’єкта владних повноважень – управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області; стягнути з відповідача кошти, що складають різницю між фактично нарахованими і сплаченим їй сумами пенсії, і сумами пенсії, які повинен був сплачувати відповідач їй, як інваліду ЧАЄС ІІІ групи, відповідно до Закону за період з 1 червня 1996 року по 1 травня 2008 року в розмірі: державної пенсії – 6 мінімальних пенсій за віком; додаткової пенсії за шкоду здоров’ю – 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює з 1 червня 1996 року по 1 січня 2000 року розміру межі малозабезпеченості, а з 1 січня 2000 року по 1 січня 2008 року – прожитковому мінімуму, встановленому відповідно до Закону України № 966-XIV «Про прожитковий мінімум»; зобов’язати відповідача компенсувати їй втрату частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат», ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статті 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, починаючи з 1 червня 1996 року по день виплати коштів відповідачем.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначила, що в червні 1996 року у відповідача по справі з’явився обов’язок нараховувати і сплачувати належні їй основну і додаткову пенсії, які вона отримує як громадянка, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід ЧАЄС ІІІ групи, в розмірах передбачених статтями 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року (надалі Закон) в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», № 230/96-ВР від 6 червня 1996 року.

Цим Законом на відповідача покладений обов’язок нараховувати і виплачувати належні їй пенсії як інваліду ЧАЄС ІІІ групи в розмірі не меншому ніж: державної пенсії – 6 мінімальних пенсій за віком; додаткової пенсії – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв’язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

Таким чином, відповідно до Закону, розмір мінімальної пенсії інваліда ЧАЄС з червня 1996 року збільшувався в декілька разів і мав дорівнюватися: для інвалідів ЧАЄС ІІІ групи – 442 грн. 65 коп.; для інвалідів ЧАЄС ІІ групи – 596 грн. 88 коп.; для інвалідів ЧАЄС І групи – 749 грн. 10 коп., з наступним перерахунком в разі збільшення величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

Обов’язок щодо призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати покладено на відповідача ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Але відповідач протиправно проігнорував вимоги Закону і покладений на нього обов’язок і нараховував та сплачував належні їй пенсії в значно меншому розмірі, використовуючи для їх нарахування замість норм Закону постанови Кабінету Міністрів України.

Така бездіяльність є протиправною, оскільки цим порушено її конституційні права, визначені: статтею 56 Конституції України на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, по створенню безпечних умов праці і проживання під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – відповідальність за що взяла на себе держава в повному обсязі, що знайшло свій прояв в статтях 1 і 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року; частиною першою статті 46 Конституції України, на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі часткової втрати працездатності в порядку і розмірах передбачених законом.

В 1991 році Верховна Рада України прийняла спеціальний Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року. Прийняття цього Закону було обумовлено значною кількостю населення України, яка приймала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, яка станом на 1991 рік постраждала від дії іонізуючого випромінювання.

Відповідно до ст. 13 Закону в редакції 1991 року, держава зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану громадянам за пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 49 Закону пенсії особам, віднесенем до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 50 Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, а також особам, захворювання яких пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 54 Закону пенсії по інвалідності, що настали внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержуваного за роботу у зоні відчуження в 1986-1987 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але не нижче розмірів, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому пенсія по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які у 1986 році безпосередньо на станції брали участь у роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, не може бути нижчою: по I групі інвалідності – семи мінімальних заробітних плат, по II групі інвалідності – п’яти мінімальних заробітних плат, по III групі інвалідності – трьох мінімальних заробітних плат.

Закон в редакціях до 1996 року не мав імперативності і посилань на Конституцію України, його положення допускали вільне тлумачення багатьох його статей, і в зв’язку з законодавчо визнаним розміром мінімальної заробітної плати в 17 грн., він не надавав передбаченого Конституцією України соціального захисту інвалідам ЧАЕС.

28 червня 1996 року, на п’ятій сесії Верховної Ради України, прийнята Конституція України. В статті 3 людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також держава взяла на себе відповідальність перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини визнано  головним обов’язком держави.

В статті 8 Конституції України визначила принцип дії в Україні верховенства права, згідно якого діяльність державних органів, посадових осіб і громадян (в тій частині, в якій право стосується життя приватної особи) підпорядковується закону.

Стаття 19 Конституції України передбачає органам державної влади та їх посадовим особам діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України.

Крім того стаття 22 Конституції України, згідно якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, забороняє при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а стаття 60 Конституції України забороняє виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і передбачає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу юридичну відповідальність. З урахуванням імперативу статті 3 Конституції України, скасування чи обмеження конституційних прав і свобод, які забеспечують життєві потреби людини, є злочинною по самій своїй суті.

На підставі всіх цих норм прямої дії, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», №  230/96-ВР від 6 червня 1996 року, який існує в тій же редакції станом і на сьогодення, був суттєво посилений соціальний захист інвалідів ЧАЄС.

В новій редакції статей 1 і 13 Закону, законодавець не тільки прийняв зобов’язання  відшкодувати шкоду особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а й визнав повну відповідальність держави за не створення безпечних і нешкідливих умов праці ліквідаторів, що привело до захворювань і інвалідності. Був чітко визначений на державному рівні пріоритет життя та здоров’я людей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Преамбула Закону, як і сам Закон в цілому, стала містити посилання на Конституцію України, зокрема на статті 3, 46, 56: «Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я … соціального захисту потерпілого населення…».

Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її».

Також було вирішено питання про надання реального соціального захисту інвалідам ЧАЕС, для чого законодавець скасував прив’язку пенсій інвалідам ЧАЕС до розміру мінімальної заробітної плати, замінивши її на мінімальну пенсію за віком, одночасно збільшивши її розмір.

Згідно ст. 54 Закону, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по ІI групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по IІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.

Мінімальна пенсія за віком законодавчо в 1996 році Закону визначалася відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв’язку зі збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

Таким чином, відповідно до Закону, розмір мінімальної пенсії інваліда ЧАЕС з 1 липня 1996 року збільшувався в декілька разів і мав дорівнюватися: для інвалідів ЧАЕС ІІІ групи – 442 грн. 65 коп.; для інвалідів ЧАЕС ІІ групи – 596 грн. 88 коп.; для інвалідів ЧАЕС І групи – 749 грн. 10 коп..

В зв’язку з виходом економіки України із кризи, 15 липня 1996 року в Україні введено в дію Закон України №966-ХІV «Про прожитковий мінімум». Згідно статті 2 цього Закону, він застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком і відповідно до прикінцевих положень він містить імператив для Кабінету Міністрів України про приведення всіх подальших його рішень в відповідність з цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 1 цього Закону, для інвалідів повинен застосовуватися прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Але управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі  Харківської області, на яке згідно ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» покладено обов’язок щодо призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати, абзацу 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 покладено обов’язок щодо «призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій» (аналогічну вимогу про «забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій» відповідачем містить Постанова Кабінету Міністрів України № 1261 від 24 жовтня 2007 р. в абз. 5 п. 3 Положення про Пенсійний фонд України) порушило вимоги ст.ст. 46 і 56 Конституції України, ст.ст. 50 і 54 Закону і сплачувало пенсії в значно меншому розмірі.

Посилання відповідача на те, що він виконував вимоги постанов Кабінету Міністрів України, згідно яких незаконно занижався розмір мінімальної пенсії за віком всупереч вимогам Закону, є хибним, так як згідно статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження тільки в межах своєї компетенції, яка згідно пунктів 2, 3 статті 116 Основного Закону України визначена як забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення соціального захисту.

В рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2009 від 8 вересня 2009 року по справі № 1-27/2009 за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», який передбачав обмеження максимального розміру пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 12 мінімальними розмірами пенсії за віком, встановленими згідно з абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Конституційний Суд України встановив, що відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).

Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів пенсій.

Таким чином Кабінет Міністрів України втрутився у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 3 частини першої статті 85, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України».

Але у всякому разі виконувати положення підзаконних актів всупереч нормам Закону, відповідних статей Конституції України, для органів державної влади є явно злочинним по своїй суті, так як Конституція України є нормою прямої дії, а згідно статті 60 Конституції України забороняється виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і передбачено за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу юридичну відповідальність.

Така ж ситуація і з п. 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який вносив зміни до Закону на 2008 рік, значно понижаючи розмір пенсій інвалідів ЧАЄС. Цей закон був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 10-рп 2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63 і 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу І п.п. 1-4, 6-22, 24 -100 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно рішення Конституційного Суду України однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що “загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена”…

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Більше того, посилання відповідача на те, що існувала правова колізія між Законом і  Законами України про державний бюджет України на відповідні роки, при цьому закони про держбюджет були прийняті пізніше, тому саме вони повинні виконуватися, є хибним, так як правова колізія, якщо вона мала місце, була між 22 статтею Конституції України і відповідними законами про держбюджет, тобто виконуватися в любому випадку мала Конституція України.

Особливе значення має також імператив статті 64 Конституції України, згідно якого права і свободи передбачені статтею 56 Конституції України не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Все вищенаведене дає їй право стверджувати про протиправне ігнорування відповідачем ст.ст. 3, 19, 46, 56, 60 і 64 Конституції України, що привело до сплати їй пенсій, починаючи з 01.06.1996 року, в значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст.ст. 50 і 54 Закону.

З урахуванням того факту, що законодавець визначив мінімальний розмір належних їй як інваліду ЧАЄС пенсій, не виплачувати який держава не мала права навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, враховуючи норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат», ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтю 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Євросуду з прав людини, суми пенсій, не отримані нею з вини відповідача, повинні бути виплачені їй за минулий час, починаючи з 1 червня 1996 року, без обмеження будь-яким строком, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до Закону.

1 лютого 2010 року представник позивачки ОСОБА_4 подав заяву, в якій зменшив обсяг позову і просив розглянути позовні вимоги за період з 1 березня 2001 року.

Позивачка ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_4 в заявах просили вжити всіх можливих заходів для невідкладного розгляду справи та провести судовий розгляд справи за їх відсутністю у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в.о. начальника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області Бондюк І.А. позов не визнала і подала письмові заперечення, в яких зазначила наступне:

З 29 січня 1991 року ОСОБА_1 було призначено пенсію по 3 групі інвалідності за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 6 січня 1998 року пенсію перераховано по інвалідності 2-й групи профзахворювання внаслідок аварії на ЧАЕС.  

З 1 лютого 2000 року пенсію перераховано по інвалідності 3-й групи профзахворювання внаслідок аварії на ЧАЕС.

З 29 січня 1991 року пенсію ОСОБА_1 перераховано по інвалідності 2-ї групи профзахворювання внаслідок аварії на ЧАЕС за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 54 цього Закону передбачено, що пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

Пенсію позивачці було обчислено згідно з частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначеною статтею передбачено, що розмір пенсії для інвалідів 3-ї групи не може бути нижчим ніж 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до статті 67 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» з 1 січня 2002 р. встановлено, що виходячи із розміру 19,91 грн. провадиться розрахунок: а) пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; б) додаткової пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім пенсій працівникам, передбаченим у частині третій статті 53 зазначеного Закону) та Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», а також пенсій, передбачених частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто мінімальний розмір пенсії по 2-й групі інвалідності з 1 січня 2002 р. становив: 19,91грн. Ч 6 = 119,46 грн..

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 894 мінімальний розмір пенсії з 1 вересня 2004 р. збільшується на 12 %, тобто: 19,91грн. Ч 6 Ч 1,12 = 133,80 грн..

Постановою КМУ від 27 грудня 2005 р. № 1293 «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 січня 2006 р. передбачено збільшення розмірів пенсій по інвалідності, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році - у 3,5 рази: 133,80 грн. Ч 3,5 = 468,30 грн.

Зазначеною Постановою встановлено мінімальний розмір пенсій для інвалідів 3-ї групи у розмiрi 467 гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (пункт 28 розділ II) внесено зміни до Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи», а саме: у статтю 50 «Особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІII групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмiрi – 15 % прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність; частини 3 i 4 статті 54 замінено текстом: «У всіх випадках розмір пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема: для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році по ІII групі інвалідності – 180 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно iз Законом «Про Державний бюджет України» i не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, починаючи з 1 січня 2008 року розміри пенсій та додаткових пенсій встановлюються з урахуванням вищезазначеного Закону.

Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституцiйним положення статтi 67 роздiлу 1 пунктів 2-4, 6-8, 10-18, пiдпункту 7 пункту 19, пунктiв 20-22, 24-34, пiдпунктiв 1-6, 8-12, пункту 35, пунктiв 36-100 роздiлу II. Внесення змiн до деяких законодавчих актів України.

Вiдповiдно до ст. 54   Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи» порядок обчислення пенсій по iнвалiдностi, що настала внаслiдок калiцтва чи захворювання, визначаєтъся Кабінетом Міністрів України.   Саме Кабiнет Miнicтpiв України   своїми нормативно-правовими актами визначає конкретний розмiр пенсiй, встановлених статтями 50, 54   Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи», що виплачуються за рахунок державного бюджету.

Постановою Кабiнету Міністрів України вiд 28 травня 2008 р. №530 врегульовано деякi питання соцiального захисту окремих категорiй громадян, зокрема громадян, якi отримують пенсії, вiдповiдно до Закону України «Про статус та соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи». Частиною 4 зазначеної постанови з 22 травня 2008 року передбачено: щомiсячна додаткова пенсiя iнвалiдам 3-ї групи у розмiрi 15 % вiд розмiру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осiб, якi втратили працездатнiсть; мiнiмальний розмiр пенсії для iнвалiдiв 3 групи у розмiрi - 870,00 грн..

Постановою Кабiнету Міністрів України вiд 16 липня 2008 р. № 654 «Про пiдвищення пенсiйного забезпечення громадян» для осiб (лiквiдаторiв наслiдкiв аварій на ЧАЕС у 1986 році), що отримують пенсiю вiдповiдно до Закону України «Про статус та соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи» з 1 липня 2008 року встановлено мiнiмальний розмiр пенсiй для iнвалiдiв 3 групи – 980,00 грн..

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсiйне страхування» передбачено, що мiнiмальний розмiр пенсій у розмiрi прожиткового мінімуму для осiб, якi втратили працездатнiсть, застосовуєтъся виключно для визначення розмiрiв пенсiй, призначених згiдно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсiйне страхування». Позивачу, як вже згадувалося, пенсiя призначена вiдповiдно до ст. 54 Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи».

Пенсію позивачці обчислено згідно з чинним законодавством. Дії управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області є правомірними і законними.

Позивачка в позовній заяві просить винести рішення про перерахунок i виплату пенсії, починаючи з 1 червня 1996 року, що є також неправомірним з наступних підстав.

Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008,   згідно якого були визнані неконституційними норми статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 р. № 107-VI, винесено 22 травня 2008 року. Ранiше будь-яких рiшень КСУ в вiдношеннi визнання неконституцiйними аналогiчних норм законiв України про державнi бюджети України на 2006 i 2007 роки не було. Згідно п. 5 рішення КСУ від 22 травня 2008р. № 10-рп/2008   «положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення».

Крім того, функції по призначенню та виплаті пенсії передані Пенсійному фонду України з 1 березня 2001 року, згідно Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 18 грудня № 121/2001, тому вимога позивача до органу ПФУ про перерахунок і виплату пенсії за період з 1 червня 1996 року по 1 березня 2001 р. також є безпідставною.

Таким чином, позовні вимоги позивачка може виставляти тільки за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року (день закінчення дії Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік») i не більше.

Пенсію позивачці обчислено згідно з чинним законодавством. Дії управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі є правомірними і законними.

Підстав для визнання позову немає, тому в позовній заяві ОСОБА_6 просила відмовити та справу розглянути за відсутністю представника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі.

У відповідністю з ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглянути справу за відсутністю сторін у порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Позивачка ОСОБА_1, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області та є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, інвалідом 2-ї групи по захворюванню, що пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 /а.с. 10/.

З довідки, наданої управлінням Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області від 18 січня 2010 року, вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області і отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи: основну пенсію:  з березня 2001 року по липень 2001 року – по 325 грн. 38 коп. щомісячно; з серпня 2001 року по березень 2002 року – по 235 грн. 03 коп. щомісячно; з квітня 2002 року по серпень  2002 року – по 263 грн. 23 коп. щомісячно; з вересня 2002 року по березень 2003 року – по 235 грн. 02 коп. щомісячно;

з квітня 2003 року по грудень 2005 року – по 429 грн. 41 коп. щомісячно;

з січня 2006 року по квітень 2005 року – по 1502 грн. 92 коп. щомісячно; додаткову пенсію:  з березня 2001 року по липень 2001 – по 8 грн. 31 коп. щомісячно; з серпня 2002 року – грудень 2007 року - по 12 грн. 47 коп. щомісячно; з січня 2008 року по березень 2008 року – по 94 грн. щомісячно; квітень 2008 року – 92 грн. 20 коп.

Такими чином, запереченнями на позовну заяву та довідкою про фактично нараховану та сплачену пенсію підтверджуються доводи позивача про те, що пенсія за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року їй нараховувалася та виплачувалася відповідачем не відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відповідно до підзаконних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

    Згідно ст. 49 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону від 06.06.1996р. №230/96-ВР) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону від 19.12.1991р. №2001-ХІІ, із змінами, внесеними Законом від 06.06.1996р. №230/96-ВР) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

З положеннями даних норм співпадає припис п. 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ від 30.10.1997 року № 523.

Згідно абз. 1, 3 ч. 1 ст. 2 Закону України №966-ХІV від 15 липня 1996 року «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01.01.2004 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 45 Конституції України пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, визначається Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

За змістом абз. 3 ст. 1 вказаного Закону, державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до вимог Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік.

Визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів виплат та допомоги.

Тобто, мінімальний розмір пенсії за віком для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є виправною величиною від якої проводиться розрахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю призначених за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з положенням ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому нормативно-правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже за Конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ч. 1 ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не підзаконні акти, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Безпідставним є посилання відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України. Оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача встановлених цим же законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього закону в тому числі й інших законів, якими встановлений розмір мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача щодо виплати позивачу за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року державної пенсії та додаткової пенсії в розмірах, які не відповідають Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та діючому законодавству.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції: особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам IІІ групи – 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи – 20 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; ч. ч. 3, 4 статті 54 замінено чотирма частинами, за змістом яких у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках по III групі інвалідності – 180% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, по II групі інвалідності – 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року положення ст. 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18. підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34. підпунктів 1-6, 8-12, пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратило чинність і не підлягало застосуванню з 22 травня 2008 року.

Отже, з 1 січня 2008 року до 21 травня 2008 року відповідач правомірно діяв у відповідності з приписами пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому відсутні підстави для перерахунку пенсії за період з 01.01.2008 року по 01.05.2008 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача щодо виплати позивачу державної пенсії та додаткової пенсії в розмірах, які не відповідають Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та діючому законодавству за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року, вимога про визнання протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області по призначенню та перерахунку позивачу основної та додаткової пенсії є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У відповідністю зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і принципами міжнародного права.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача коштів, що складають різницю між фактично нарахованими і сплаченими йому відповідачем сумами пенсії, починаючи з 01.03.2001 року по 01.05.2008 року, і сумами пенсії, які повинен був сплачувати відповідач їй, як інваліду ЧАЄС IІ групи, та про зобов’язання відповідача компенсувати втрату частини грошових доходів у зв’язку з порушення термінів їх виплати, підлягають частковому задоволенню шляхом зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату недорахованої за період з 01.03.2001 року по 21.06.2001 року пенсії виходячи з розміру належної їй до сплати, як інваліду ЧАЄС III групи: основної щомісячної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», за період з 22.06.2002 року по 31.12.2003 року пенсії виходячи з розміру належної їй до сплати, як інваліду ЧАЄС II групи: основної щомісячної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», а за період з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року пенсії виходячи з розміру належної до сплати: основної щомісячної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на момент нарахування пенсії.

В іншій частині позову належить відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова у межах суми пенсії за один місяць, що складає розмір восьми мінімальних пенсій за віком основної щомісячної пенсії та 75% мінімальної пенсії за віком додаткової пенсії, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 19, 64, 124, 152 Конституції України, ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 50, п. 4 ст. 54, ст. ст. 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат», ст. ст. 6-14, 71, 99, 159-163, 167, 256 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області щодо призначення та перерахунку ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії за період з 1 березня 2001 року по 31 грудня 2007 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1  донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату недорахованої за період з 01 березня 2001 року по 21 червня 2002 року пенсії виходячи з розміру належної до сплати: основної щомісячної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», на момент нарахування пенсії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1  донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату недорахованої за період з 22 червня 2002 року по 31 грудня 2003 року пенсії виходячи з розміру належної до сплати: основної щомісячної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», на момент нарахування пенсії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1  донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату недорахованої за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2007 року пенсії виходячи з розміру належної до сплати: основної щомісячної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на момент нарахування пенсії.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Допустити негайне виконання постанови у межах перерахунку та виплати суми пенсії за один місяць, що складає розмір восьми мінімальних пенсій за віком основної щомісячної пенсії та 75 % мінімальної пенсії за віком додаткової пенсії, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 186 КАС України.

Головуючий: