Апеляційний суд  Кіровоградської  області

Справа № 22—790 -   2010 р.             Головуючий у 1-й інстанції –  Циганаш І.А.

Категорія –   20                                                               Доповідач – Черненко В.В.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14  квітня   2010 року .                 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                              Головуючого  судді – Черненко В.В.

                                       Суддів – Потапенко В.І. Кодрул М.А.

                                       при секретарі – Животовській С.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною   скаргою ОСОБА_1  на рішення Ленінського районного суду  м. Кіровограда  від 02 лютого  2010  року по справі за позовом  прокурора  Ленінського  району м. Кіровограда в інтересах неповнолітніх:  ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третіх осіб – Служби  у справах дітей Кіровоградської  міської ради, служба у справах дітей Ленінської районної у м. Кіровограді ради про визнання  договору купівлі – продажу будинку з надвірними будівлями недійсним,-

                                                                В С Т А Н О В И Л А :

       Прокурор  Ленінського  району м. Кіровограда в інтересах неповнолітніх:  ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернувся  до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третіх осіб – Служби  у справах дітей Кіровоградської  міської ради, служба у справах дітей Ленінської районної у м. Кіровограді ради про визнання  договору купівлі – продажу будинку з надвірними будівлями недійсним . В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив , що проведеною перевіркою встановлено , що 21.03.2008 року  ОСОБА_4  діючи , як продавець та ОСОБА_1.  діючи, як покупець уклали договір купівлі продажу житлового будинку з господарсько - побутовими  будівлями та спорудами , що знаходяться в  АДРЕСА_1.

При укладені зазначеного договору купівлі-продажу не було  враховано права неповнолітніх -  ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, які не були  зазначені в договорі купівлі продажу та які  були  співвласниками вказаного домоволодіння.

Прокурор зазначив, що  даний договір купівлі - продажу порушує Конституційне право  особи володіти своєю власністю, тобто діти залишились без житла. яке належить їм на праві власності.

Крім того було зазначено , що   ОСОБА_4 протягом 2007 -2008 років  за отриманням згоди на продаж зазначено будинку, в органи опіки і піклування не зверталась.

Під час розгляду справи по суті позивач  уточнив позовні вимоги і   зазначив , що ОСОБА_4  злісно не  виконувала  батьківські обов’язки відносно своїх дітей в порушення норм чинного законодавства. Маючи  намір, спрямований  на протизаконне відчуження будинку, розташованого  по АДРЕСА_1 в м. Кіровограді, який також використовувався   її малолітніми дітьми - ОСОБА_3, ОСОБА_2  та  реалізуючі його, усвідомлюючи суспільну протиправність вчинюваного нею діяння та передбачаючи настання наслідків у вигляді залишення своїх малолітніх дітей без житлової площі, але легковажно розраховуючи на їх відвернення ,. продала належний їй згідно договору дарування будинок по АДРЕСА_1 в м. Кіровограді , в результаті чого малолітні діти  залишились без житла та  на даний час  знаходяться в спец закладах.

Прокурор просив визнати договір купівлі –продажу житлового будинку від 21.03.2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1  недійсним та зобов’язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 в м. Кіровограді, а  ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 кошти  отримані за договором купівлі –продажу від 21.03.2008 року.

      Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда  від 02.02.2010 року  позовні вимоги було задоволено .

В апеляційній   скарзі  ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

               Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної   скарги, відповідно до статті 303 ЦПК України, колегія суддів апеляційного  суду  дійшла  висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню,  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

 Відповідно до ст.. ст.. 10 ,  11  ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та  на підставі наданих доказів.

 Відповідно до  ст..213 ЦПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які  сторони посилаються,  як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами  які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст..215 ЦПК України  в рішенні суду  повинно бути вказано на підставі яких доказів та  з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення .

Задовольняючи позовні вимоги  , судом  першої інстанції  було  встановлено , що 21 березня 2008 року  між  ОСОБА_4  та ОСОБА_1   було укладено  договір купівлі продажу житлового будинку з господарсько - побутовими  будівлями та спорудами , що знаходиться   в  АДРЕСА_1 і  цей продаж було здійснено за 15500 гривень.  

 Суд також встановив , що  відповідач ОСОБА_4 мала  двох дітей:      ОСОБА_3 -  ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 і відповідно до  довідки квартального комітету № 21 від 27.11.2007 року за  № 362  вони  були зареєстровані та проживали по АДРЕСА_1  разом зі своєю матір’ю ОСОБА_4. Відповідно до  документів на підставі яких було оформлено договір купівлі-продажу від 21.03.2008 року по реєстру №1022  між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а саме довідки  квартального комітету № 20 від 20.03.2008 року за №158 вбачається,  що ОСОБА_4 разом з неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають та зареєстровані за адресою АДРЕСА_2, а також з довідки квартального комітету №21 від 20.03.2008 року  вбачається , що за адресою АДРЕСА_1 ,ніхто не зареєстрований та не проживає.

Суд зазначив , що  з листа  служби  у справах дітей  Кіровоградської міської  ради від 09.04.2008 року  за № 373 вбачається, що гр.. ОСОБА_4 протягом 2006 -2008 років за  отриманням дозволу на відчуження житла до органу опіки та піклування не зверталась.

Суд першої інстанції  також встановив , що рішенням  Ленінського районного суду м. Кіровограда  від 22.09.2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позбавлені батьківських прав по відношенню своїх неповнолітніх дітей  ОСОБА_3 та ОСОБА_2.. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради від 30.10.2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було надано статус дітей, позбавленого батьківського піклування.

Згідно вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда  від 03.11.2008 року ОСОБА_4 визнано винною за ст. 166 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на  три роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на три роки.

 Суд першої інстанції дійшов висновку, що  оскільки згода  органу опіки і піклування при укладені договору  купівлі продажу будинку АДРЕСА_1 в м. Кіровограді надана не була , продавши даний будинок   жодних дій з приводу придбання іншого житла своїм малолітнім  дітям ОСОБА_4 не вчиняла,   то  позовні вимоги  в частині  визнання недійсним  договору купівлі продажу від 21.03.2008 року  житлового будинку з надвірними  будівлями розташованого  в м. Кіровограді по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції  визнав право власності на  спірний житловий будинок за ОСОБА_4 та стягнув  з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 25500 гривень.

       Колегія суддів  вважає, що висновки суду  першої  інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та  не ґрунтуються на доказах.

Відповідно до  ст..213 ЦПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які  сторони посилаються,  як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами  які були досліджені в судовому засіданні.

З рішення суду першої інстанції вбачається, що  суд  першої інстанції  дійшов висновку, що  правочин вчинений  між сторонами є недійсним оскільки він суперечить  правам  та інтересам малолітніх дітей, внаслідок чого малолітні діти  були позбавлені житла. Про те суд першої інстанції не посилається на докази, які підтверджують такі висновки суду. Суд тільки  посилається на  ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року , який передбачає що діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення  мають право користуватись займаним приміщенням на рівні з власником або наймачем і що органи опіки та піклування  зобов’язані  здійснювати контроль за додержанням батьками або особами  які їх замінюють, майнових житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Також суд посилається  на  ст. 12 ЗУ «По основи соціального  захисту  бездомних громадян і безпритульних дітей» відповідно до якого держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчинені правочинів щодо нерухомого майна.

     Відповідно до ст.. ст.. 10 ,  11  ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та  на підставі наданих доказів.  Відповідно до ст..60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу.

З матеріалів справи  вбачається , що прокурор зазначає в позовній заяві, що неповнолітні діти є співвласниками   будинку який було  відчужено,  ОСОБА_4

 В уточненнях до позовної заяви прокурор зазначає, що неповнолітні діти  також  разом із матір’ю  користувалися   будинком, який потім ОСОБА_4   продала, чим порушила права  дітей оскільки залишила їх без житла.

Відповідно до статі 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого  цим Кодексом  звернутись до суду  за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом , до суду можуть звертатись органи та особи. Яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Колегія  судів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм ЦПК України не з’ясував, яким правом  володіли діти в будинку,  який було продано ОСОБА_4, правом власності на зазначений будинок  чи правом  користування  житлом і які права  були порушені відповідачами по справі.   Суд першої інстанції зазначені обставини  не з’ясував.

Колегія суддів перевірила зазначені обставини  і встановила , що як вбачається  з  матеріалів справи , ОСОБА_4 була одноособовим власником   будинку АДРЕСА_1 в м. Кіровограді. Зазначений будинок їй був подарований в 2003 році ( а.с.8)., що свідчить  про те , що  неповнолітні діти ОСОБА_4 не були співвласниками зазначеного будинку , а тому  доводи прокурора , що  неповнолітні діти були співвласниками   спірного будинку не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи також  вбачається, що в   спірному  будинку  на день  його продажу, а саме на 21.03.2008 року,  ніхто не проживав і ніхто там не був зареєстрований, що підтверджується  довідкою квартального комітету   №21 від 20.03.2008 року. Підпис голови  квартального комітету  засвідчений  керуючим справами виконавчого комітету Ленінської районної ради.(а. с 139). З довідки квартального комітету №20 від  20.03.2008 року  №158 вбачається,  що ОСОБА_4  зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_2 і разом  з нею  проживають і зареєстровані  її діти ОСОБА_3 1995 року народження, ОСОБА_2 2001 року народження.  Підпис голови  квартального комітету №20 засвідчений  керуючим справами виконавчого комітету Ленінської районної ради(а.с.138).

В матеріалах справи (а.с.11) також  знаходиться довідка  видана  головою квартального комітету  №  21 від  27.11.2007 року № 362  з якої вбачається , що  ОСОБА_4 дійсно зареєстрована та проживає  разом з неповнолітніми дітьми за адресою  АДРЕСА_1.  Суд першої інстанції зазначені обставини не перевірив і не дав їм  належну оцінку в  своєму рішенні.

Колегія суддів перевірила зазначені  докази і дійшла висновку, що на момент продажу спірного будинку  в ньому ніхто не проживав і не був зареєстрований. Зазначені обставини  підтверджуються довідкою  квартального комітету   №21 від 20.03.2008 року. Зазначені обставини ніким не спростовані, оскільки в матеріалах справи відсутні такі докази, які б спростували  зазначений факт.

  Відповідно до довідки виданої  головою квартального комітету  №  21 від  27.11.2007 року № 362  з якої вбачається , що  ОСОБА_4 дійсно зареєстрована та проживає  разом з неповнолітніми дітьми за адресою  АДРЕСА_1., колегія судів  віднеслась критично в тій частині що ОСОБА_4  була зареєстрована  в зазначеному  будинку,  оскільки  подарований  ОСОБА_4 будинок у 2003 році будинок, був  зареєстрований тільки в березні 2008 року, що свідчить проте,  що в 2007 році  ОСОБА_4   не могла бути зареєстрована у  зазначеному будинку, оскільки у неї не було правових підстав для реєстрації.

Таким чином можливо зробити висновок, що оскільки неповнолітні діти ОСОБА_4 не були співвласниками зазначеного будинку то   відповідно дозволу органу опіки і піклування при  продажу будинку , який належав  ОСОБА_4 на праві  приватної власності , не потребувалось.

В частині користування   житлом,   яке  належало ОСОБА_4 , на праві  приватної власності, то колегія суддів  дійшла висновку, що оскільки  на час продажу  спірного будинку  ні ОСОБА_4 ні її неповнолітні діти  не були зареєстроровані та  не проживали у зазначеному будинку , то відповідно вказаний будинок не був постійним   місцем проживання дітей , діти зазначеним будинком не користувались,  відповідно і дозволу на  продаж будинку   органом  опіки і піклування  не потребувалось.  Відповідно до  діючого законодавства, ст. 29 ЦК України, місцем проживання  неповнолітніх дітей визначається за місцем проживання  батьків. З довідки квартального комітету №20 від  20.03.2008 року  №158 вбачається,  що ОСОБА_4  зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_2 і разом  з нею  проживають і зареєстровані  її діти ОСОБА_3 1995 року народження, ОСОБА_2 2001 року народження. Встановлено свідчить про те , що місцем постійного проживання  дітей було за місцем проживання батьків  - по вулиці Карпатській 39-а в м. Кіровограді. Зазначені факти ніким  в судовому засіданні не спростовані.

Також з матеріалів справи вбачається, що будинок   по провулку Пішому  9, знаходився в антисанітарному стані, була відключена електроенергія , водопостачання, що свідчить про те , що проживати у вказаному будинку  було неможливо.

 Відповідно до ст.. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана  довести  ті обставини , на які вона посилається  як на підставу своїх  вимог і заперечень, крім випадків , встановлених ст..61 ЦПК України.

   Відповідно до ст.. 60 ч.4 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи із встановлених  обставин   та доказів, які знаходяться в матеріалах справи , колегія суддів дійшла висновку , що позовні вимоги  прокурора не підлягають задоволенню з тих підстав , що   прокурором не доведено факт порушення законних прав  неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користування  житлом під час продажу будинку ОСОБА_4  21.03.2008 року, оскільки на час продажу зазначеного будинку  неповнолітні діти не проживали і не  користувались    житлом у  в будинку АДРЕСА_1. в  м. Кіровограді.

 Таким чином  колегія суддів вважає, що  в задоволені позовних вимог необхідно відмовити  за недоведеністю позовних вимог

 Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів апеляційного суду Кіровоградської області:

                                            ВИРІШИЛА:

         Апеляційну скаргу задовольнити частково.

          Рішення Ленінського  районного суду м. Кіровограда від 02 лютого  2010  року    -  скасувати.

Постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог  прокурора  Ленінського  району м. Кіровограда в інтересах неповнолітніх:  ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третіх осіб – Служби  у справах дітей Кіровоградської  міської ради, служба у справах дітей Ленінської районної у м. Кіровограді ради про визнання  договору купівлі – продажу будинку з надвірними будівлями недійсним - відмовити.

Судові витрати покласти на сторони   по фактично понесеним витратам.

           На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Рішення апеляційного суду набирає  законної сили з моменту його проголошення.

                              Головуючий

                                        Судді