Справа №11-3414 2009 р.
Головуючий у 1 інстанції Доброріз А.В.
Доповідач Самойленко А.І.
УХВАЛА
Іменем України
2 лютого 2010 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Самойленка А.І.
суддів Артамонова О.О., Чепура О.М.
з участю
прокурора Красної К.О.
потерпілого ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3 на вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2009 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Нахабіно Красногорського району Московської області, мешканця міста Макіївки Донецької області, не судимого
засуджено за ст.286 ч.1 КК України до штрафу в сумі 3500 гривень з позбавленням його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 судові витрати за проведення експертизи в сумі 150 гривень 24 копійки.
Цивільний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди залишено без розгляду з правом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 2 березня 2009 року приблизно о 18-й годині 20 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5, і виїжджаючи з території АЗС «Гефест», розташованої на Костянтинівському повороті міста Ясинувата, на проїжджу частину вулиці Орджонікідзе, яка була покрита сніговим накатом та льодом, в порушення вимог пунктів 1.5, 12.1 Правил дорожнього руху України не впевнився в тому, що своїми діями не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху з урахуванням дорожньої обстановки, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення його автомобіля НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_1 Внаслідок зіткнення автомобілів ОСОБА_1 було завдано тілесних ушкоджень у виді: розтягування зв'язкового апарату шиї, яке є тілесним ушкодженням середньої тяжкості; саден лобної області зліва, які є легкими тілесними ушкодженнями; закритого перелому кісток носа, струсу головного мозку, які є легкими тілесними ушкодженнями з короткочасним розладом здоров'я.
В апеляціях:
Прокурор просить скасувати вирок, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що в порушення вимог ст.ст.257, 323, 334 КПК України суд першої інстанції не допитав свідка ОСОБА_6, неправильно вказав у вироку місце вчинення злочину, не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_7, яка була допитана в судовому засіданні;
Захисник ОСОБА_2 просить скасувати вирок, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що обставини і механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_1 внаслідок зіткнення автомобілів 2 березня 2009 року не були з'ясовані і перевірені з належною повнотою, а клопотання сторони захисту про допит судово-медичного експерта з цих питань було відхилено судом, внаслідок чого були обмежені права сторони захисту і порушено принцип рівності сторін, передбачені ст.261 КПК України;
Засуджений ОСОБА_3 просить змінити вирок і виключити застосування щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв уваги те, що він вчинив необережний злочин, який не є тяжким, конкретні обставини, які сприяли його вчиненню, зокрема, складні погодні умови, а також позитивні дані про його особу, внаслідок чого призначив йому надмірно суворе покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Красну, яка підтримала апеляцію прокурора, що її подав; захисника ОСОБА_2 і засудженого ОСОБА_3, які підтримали свої апеляції; думку потерпілого ОСОБА_1 про необхідність залишити вирок без зміни, а апеляції – без задоволення, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції прокурора і захисника не підлягають задоволенню, а апеляція засудженого підлягає задоволенню з таких підстав.
Порушення засудженим ОСОБА_7 пунктів 1.5, 12.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого відбулося зіткнення автомобілів, в апеляціях не оспорюються і ці обставини підтверджені сукупністю доказів у справі, що дослідженні судом і наведені у вироку.
Та обставина, що внаслідок зіткнення автомобілів потерпілому ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження, які у своїй сукупності є тілесними ушкодженнями середньої тяжкості, підтверджена показаннями потерпілого ОСОБА_1, а також висновками судово-медичної експертизи.
З метою усунення однобічності судового слідства в суді першої інстанції, а також надання можливості реалізації своїх прав стороні захисту, апеляційним судом було проведено судове слідство в частковому обсязі, в процесі якого з участю захисника і засудженого був допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_8, який пояснив, що його висновок про заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ґрунтується на даних медичних документів, згідно яких потерпілий ОСОБА_1 був обстежений лікарями різного профілю, були проведені рентгенограма та інші методи обстеження і лікування. При цьому лікарями був встановлений діагноз про отримання потерпілим ОСОБА_1 саден лобної області зліва, закритого перелому кісток носа, струсу головного мозку, розтягування зв'язкового апарату шиї. Ці тілесні ушкодження характерні для отримання їх під час зіткнення автомобіля і з урахуванням медичних даних, а також матеріалів кримінальної справи про факт ДТП з участю ОСОБА_1, який мав місце 2 березня 2009 року, він дійшов висновку про отримання ОСОБА_1 зазначених тілесних ушкоджень у вказаний час і за вказаних обставин.
Тому доводи апеляції захисника про недоведеність отримання потерпілим ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час зіткнення автомобілів з участю засудженого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_1 і про можливість отримання потерпілим цих ушкоджень за інших обставин і в інший час, є суб'єктивним припущенням захисника, яке не ґрунтується на будь-яких об'єктивних даних і суперечить фактичним обставинам справи. Тому ці доводи не можуть бути визнані обгрунтованими.
Не можуть бути визнані обгрунтованими і доводи апеляції прокурора про істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону.
Судом у вироку встановлено, що зіткнення автомобілів мало місце на виїзді з території АЗС «Гефест» на проїжджу частину вулиці Орджонікідзе міста Ясинувата, як про це зазначено і в обвинуваченні, пред'явленому ОСОБА_3. Вказівка суду у вироку, що це місце розташоване в районі Костянтинівського повороту, є лише додатковою інформацією щодо цього ж місця події, що відповідає дійсності, і не може свідчити про встановлення судом іншого місця події у порівнянні з обвинуваченням, яке було пред'явлено ОСОБА_3 органом досудового слідства.
Згідно вимог ст.299 КПК України суд визначає обсяг доказів, що підлягають дослідженню, з урахуванням думок сторін. Як вбачається з протоколу судового засідання ні прокурор, ні сторона захисту не ставили питання про необхідність виклику і допиту судом в якості свідка ОСОБА_6., який не з'явився в судове засідання. Посилаючись в апеляції на відсутність у вироку оцінки показань свідка ОСОБА_7, допитаної в судовому засіданні, як на свідчення порушення судом вимог КПК України, прокурор не зазначив в апеляції про те, яким чином неврахування показань цього свідка перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок. Разом з тим, згідно вимог ст.370 КПК України істотним порушенням вимог КПК України, що є підставою для скасування вироку, є такі порушення, які потягли або могли потягти зазначені наслідки, тоді як зміст показань свідка ОСОБА_7 не спростовує правильність висновків суду щодо обставин вчинення злочину.
Тому доводи апеляції прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст.257, 323, 334 КПК України є безпідставними.
Сукупністю доказів які були досліджені судом першої інстанції і яким суд дав оцінку у вироку, доведена вина водія автомобіля ОСОБА_3 у порушенні ним правил безпеки дорожнього руху, що спричинило завдання потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тому його дії правильно кваліфіковані за ст.286 ч.1 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу – те, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, що суд враховує в якості обставин, що пом'якшують покарання, і вважає можливим призначити покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Згідно санкції ст.286 ч.1 КК України можливість призначення додаткового покарання є альтернативною, однак, суд не навів у вироку мотивів необхідності призначення ОСОБА_3 зазначеного додаткового покарання. Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 не допустив грубого ігнорування вимог правил дорожнього руху і що зіткненню транспортних засобів сприяли складні погодні і дорожні умови, раніше порушень правил дорожнього руху він не допускав. Тому ці обставини свідчать про можливість не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами і з цих підстав вирок суду в частині призначення покарання підлягає зміні
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити. Вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2009 року щодо нього в частині призначення покарання змінити: виключити з вироку призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік і вважати його засудженим за ст.286 ч.1 КК України до штрафу в сумі 3500 гривень без позбавлення його права керувати транспортними засобами.
В решті цей вирок щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції прокурора і захисника – без задоволення.
Судді: