Справа №11-3344  2009 р.

Головуючий у 1 інстанції Румилова Н.М.

Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

26 січня 2010 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Самойленка А.І.

суддів Яременка А.Ф., Кулагіної В.Г.

    з участю

прокурора Андрєєвої Ж.М.

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_2 на вирок Центрально-міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 17 вересня 2009 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Горлівки Донецької області, який проживає в квартирі АДРЕСА_1, не судимого

засуджено за ст.185 ч.3 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст.75, 76 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи; періодично, згідно зі ст.13 Кримінально-виконавчого кодексу України з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

    Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 6404 гривні 20 копійок на відшкодування матеріальної шкоди і 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

    ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 9 листопада 2008 року в період з 00 до 3.00 години, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, справа щодо якого виділена в окреме провадження, з метою таємного викрадання чужого майна прийшли до магазину «Вєтка», розташованого в будинку №8 на вулиці Крупської в селищі Пантелеймонівка в Центрально-міському районі міста Горлівки, шляхом пошкодження решітки на вікні і розбивання віконного скла проникли в приміщення цього магазину, звідки таємно викрали товари на загальну суму 6404 гривні 20 копійок, завдавши власнику цього магазину ОСОБА_2 матеріальної шкоди на вказану суму.

    В апеляціях:

    Прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1 і постановити свій вирок, яким призначити засудженому покарання у виді 4 років позбавлення із звільненням від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 3 роки відповідно до вимог ст.ст.75, 76 КК України. В обґрунтування доводів апеляції посилається на неврахування судом першої інстанції тяжкості вчиненого засудженим злочину, невідшкодування ним завданої матеріальної шкоди і призначення внаслідок чого надмірно м'якого покарання Неимчинову;

    Потерпілий ОСОБА_2 просить змінити вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання засудженому і в частині вирішення його цивільного позову, призначивши засудженому більш суворе покарання і стягнути з засудженого на його користь 4000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування доводів апеляції посилається на те, що суд першої інстанції не врахував тяжкості вчиненого засудженим злочину, що останній ніде не працює, характеру і тяжкості завданої йому злочином моральних страждань, внаслідок чого призначив засудженому надмірно м'яке покарання і безпідставно зманшив заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Андрєєву, яка підтримала апеляцію, подану прокурором, засудженого ОСОБА_1, який заперечував проти апеляцій і просив вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляцій відсутні, виходячи з наступного.

Фактичні обставини вчинення злочину та кваліфікація дій засудженого в апеляціях не оспорюються і відповідно до вимог ст.365 КПК України вирок в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Міра покарання ОСОБА_1 за ст.185 ч.3 КК України призначена в межах санкції цієї норми закону, тобто, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину. Приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України, суд першої інстанції врахував те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, визнав свою вину і розкаявся у вчиненому. Та обставина, що ОСОБА_1 на даний час не має постійного місця роботи, сама по собі не може бути визнана обставиною, що перешкоджає застосуванню щодо нього положень ст.75 КК України.

Крім цього, вказуючи про надмірну м'якість покарання, призначеного засудженому і необхідність призначення покарання у виді 4 років позбавлення волі, прокурор, у той же час, в своїй апеляції також ставить питання про необхідність звільнення ОСОБА_1 від цього покарання з випробуванням відповідно до вимог ст.75 КК України, яке й застосовано судом першої інстанції. Потерпілий ОСОБА_2, поставивши питання про необхідність призначення засудженому більш суворого покарання, у той час не ставить питання про необхідність скасування вироку і постановлення апеляційним судом свого вироку, тоді як можливість призначення більш суворого покарання апеляційним судом шляхом зміни вироку чинним КПК України не передбачена.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_2 внаслідок вчиненого злочину, суд першої інстанції виходив не тільки із вимог, заявлених потерпілим, а й з урахуванням конкретних обставин, що впливають на визначення характеру і глибини моральних страждань, матеріального стану засудженого, вимог розумності і справедливості, у зв'язку з чим визначений судом розмір грошового відшкодування, що підлягає стягненню з засудженого, відповідає вимогам, встановленим ст.23 ЦК України.

Тому, з урахуванням усіх наведених обставини підстави для задоволення апеляцій прокурора і потерпілого відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Вирок Центрально-міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 17 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляції прокурора і потерпілого – без задоволення.

    Судді: