№ 2-а-4620/2009
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 листопада 2009 року
Київський районний суд м. Донецька як адміністративний суд у складі:
головуючої судді Желтобрюх І.Л.,
при секретарі Вишняк М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії, -
В С Т А Н О В И В:
06 жовтня 2008 року Позивачка звернуся до Донецького окружного адміністративного суду м. Донецька з позовом до Донецького обласного управління пенсійного фонду України, посилаючись на наступні обставини: відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачене її право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак Відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат їй не провадить. Просила зобов’язати Відповідача з 2006 року по 2007 рік перерахувати на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком.
17 серпня 2009 року справа надійшла до Київського районного суду м. Донецька за підсудністю. Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 20 серпня 2009 року позов залишений без руху до 08 вересня 2009 року для усунення виявлених недоліків. 08 вересня 2009 року недоліки позову Позивачкою були усунені, якими вона уточнила, конкретизувала позовні вимоги. Ухвалою від 09 вересня 2009 року позовна заява прийнята до провадження суду.
З уточнених позовних вимог, вбачається, що Позивачка перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, де отримує пенсію за віком при повному стажі, тому належним Відповідачем по справі вважає саме це Управління ПФУ. За датою народження, як дитина війни, вона має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, якого у 2006 і 2007 роках взагалі не отримувала, а з 2008 року щомісячно отримує, але у значно меншому розмірі. Вважає, що, оскільки усі законодавчі акти, якими зменшувались розміри передбаченої допомоги, пізніше визнавалися неконституційними, - має право на перерахунок й отримання сум не донарахованої допомоги за період з 2006 по 2009 роки, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тобто рівної розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за відповідний період часу. Просить поновити пропущений строк звернення до суду, посилаючись на таке: звернення громадян до суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 22 КУ забороняється прийняття нових законів, що звужують обсяг чи зміст існуючих прав чи свобод. Оскільки Відповідач є суб’єктом владних повноважень, він зобов’язаний діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - і добровільно, не чекаючи на звернення до суду, виплачувати належне підвищення до пенсії. Про порушення свого права Позивачка дізналася лише після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації незадовго до звернення до суду. З огляду на викладене, Позивачка просить задовольнити позов, поновити пропущений строк звернення до суду, зобов’язати перерахувати та сплатити на її користь недоплачене їй як дитині війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по час розгляду справи..
У судове засідання Позивачка не з’явилася, надіславши на адресу суду заяву, в якій просить розглядати позов за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному об’ємі.
Представник Відповідача, ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги відхилив, пояснивши, що дійсно Позивачка перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивачка дійсно має соціальний статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років. Ні інвалідом, ні учасником ВВВ, ні жертвою нацистських переслідувань, у встановленому законом порядку вона не визнавалася, відомостей про нагородження орденами і медалями до Управління не надавала. Окрім призначеної їй у встановленому законом порядку пенсії Позивачка щомісячно отримує від Відповідача підвищення до пенсії у таких розмірах: з 01.01.2008р. в сумі 47грн. 00коп.; з 01.04.2008р. – по 48грн. 10коп.; з 01.07.2008р. – по 48грн. 20коп.; з 01.10.2008р. по цей час – по 49грн. 80коп.
Проти заявленого позову Відповідач заперечує повністю, посилаючись на такі обставини:
По-перше, ПФУ не є належним відповідачем по справі. Відповідно до п. 1-3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМУ № 1261 від 24 жовтня 2007р., Пенсійний фонд – центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України; та здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Виплата передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195- IV підвищення до пенсії провадиться відповідно до вимог ст. 7 цього ж закону виключно за рахунок Державного бюджету України, а ніяк не за рахунок коштів ПФУ. Відповідно до ст. 95 ч. 2 Конституції України, виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету, бюджетів інших рівнів, та не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду, і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим законом. Кошти пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету і не підлягають оподаткуванню (ст. 72 ч. 2 того ж Закону). Оскільки Пенсійний фонд не є розпорядником коштів держбюджету, а кошти з держбюджету на ці цілі Пенсійному фондові не виділялися, - отже, немає підстав вважати, що саме органи Пенсійного фонду повинні виплачувати таке підвищення.
По-друге, стверджує представник Відповідача, позовні вимоги не мають під собою правового підґрунтя. Так, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дійсно передбачене право осіб, що мають зазначений статус, на підвищення призначеної їм пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте з часу прийняття вказаної норми закону вона неодноразово змінювалася, або її дія призупинялася.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р., з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, на 2007 рік, зокрема, зупинено дію ст. 6 Закону України № 2195- IV. А статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачене підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Саме на підставі зазначених норм дітям війни сплачувалось підвищення до пенсії в розмірах: з 01.01.2007р. в сумі 19грн. 00коп.; з 01.04.2007р. – по 19грн. 35коп.; з 01.10.2007р. - по 19грн. 75коп. Дійсно, Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зазначені норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними, проте жодного нормативного акту на виконання вказаного рішення КСУ прийнято не було, і видатків з держбюджету на підвищення дітям війни не передбачено.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» були внесені зміни до Закону України № 2195-IV, а саме: текст статті 6 викладений у новій редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншим учасникам війни – на 10% прожиткового мінімуму для осі, які втратили працездатність. Пункт 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» було визнано таким, що не відповідає Конституції України, тобто є неконституційним, - рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року. Проте, як вважає представник Відповідача, попередня редакція статті 6 Закону України № 2195- IV автоматичному поновленню не підлягає, а жодної спеціальної вказівки про відновлення дії попередньої редакції цієї статті законодавець не видавав. Для врегулювання ситуації, Кабінетом Міністрів України 28 травня 2008 року було прийнято Постанову № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», введену в дію з 22.05.2008р., відповідно до п. 8 якої, дітям війни встановлені підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в твердих грошових сумах: з 22 травня 2008 року – по 48грн. 10коп., з 01 липня 2008 року – по 48грн. 20коп., а з 01 жовтня 2008 року – по 49грн. 80коп., - які й виплачувались органами пенсійного фонду фактично протягом 2008 року.
Немає правових підстав виплачувати зазначений розмір допомоги і у 2009 році, оскільки відповідно до статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835 право встановлювати у 2009 році розміри соціальних виплат надане Кабінету Міністрів України. Зазначена норма бюджетного закону неконституційною не визнавалася, а тому підстав до її незастосування немає. З огляду на викладене, правомірними є дії Відповідача з виплати у 2009 році Позивачці допомоги у розмірах, визначених постановою КМУ від 28.05.2008р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (по 49грн. 80коп. щомісячно).
По-третє. На законодавчому рівні не визначено, які органи повинні сплачувати зазначене підвищення, за рахунок яких джерел (коштів), не визначений механізм розрахунку самого підвищення, тобто порядок його обчислення: з якого розміру мінімальної пенсії слід виходити, враховуючи, що у частині третій статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (№ 1058-IV).
І в-останнє. Статтею 99 КАСУ встановлено річний строк звернення до суду. Усі законодавчі акти є загальновідомими й загальнодоступними, бо підлягають обов’язковому опублікуванню в друкованих засобах масової інформації, - тому посилання Позивачки на необізнаність не може бути визнане судом поважною причиною для пропуску строку звернення до суду. Згідно до ст. 100 КАСУ пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. УПФУ в Київському районі м. Донецька наполягає на пропущенні Позивачкою строку звернення до суду.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинними на часі законами України, - у зв’язку з чим просив у позові відмовити повністю.
Сторонами визнається і не оспорюється, і це підтверджуються матеріалами справи, таке: Позивачка перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька і отримує пенсію за віком при повному стажі (а.с. 21). Позивачка дійсно має соціальний статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років. Вік позивачки підтверджується дослідженим у судовому засіданні паспортом громадянки України, копія якого докладена до матеріалів справи (а.с. 6). Спеціальний правовий статус Позивачки підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні, копія якого докладена до матеріалів справи (а.с. 8). Ні інвалідом, ні учасником ВВВ, ні жертвою нацистських переслідувань, у встановленому законом порядку вона не визнавалася, відомостей про нагородження орденами і медалями до Управління не надавала. Окрім призначеної їй у встановленому законом порядку пенсії Позивачка щомісячно отримує від Відповідача підвищення до пенсії у таких розмірах: з 01.01.2008р. в сумі 47грн. 00коп.; з 01.04.2008р. – по 48грн. 10коп.; з 01.07.2008р. – по 48грн. 20коп.; з 01.10.2008р. – по 49грн. 80коп. (а.с. 20,21).
Заслухавши пояснення представника Відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст. 8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення громадянина до суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Статтею 9 цього кодексу, зокрема, визначено, що суд при вирішенні справи керується і принципом законності. Частиною четвертою цієї статті, зокрема, відтворено принцип ієрархічності нормативно-правових актів. Так, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору чи іншому правовому акту, - суд застосовує правовий акт, що має вищу правову силу. А частина сьома цієї ж статті визначає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до вимог ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті другої КАСУ встановлено перелік обставин, які підлягають перевірці з боку суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за № 2195- IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В статті 7 цього закону зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. Частина друга статті третьої цього закону визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Проте низка нормативно-правових актів, виданих пізніше, була спрямована на зміну, скасування чи зупинення дії цієї норми.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р., дію цієї статті знову було призупинено, натомість статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачене підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. ці норми закону, а саме: п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», - були визнані такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційними). Згідно до п. 3 Рішення КСУ, вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» у текст статті 6 закону № 2195- IV були внесені зміни, норма була викладена у новій редакції, і стала містити посилання на статтю 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - передбачені якою розміри соціальних дотацій ветеранам і учасникам війни поширили свою дію і на дітей війни також. Зазначена норма бюджетного закону, – пп. 2 п. 41 розділу II Закону України, - теж була визнана неконституційною і втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп від 22 травня 2008 року.
Абзацом першим пункту 8 постанови КМУ від 28.05.2008р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,1грн., з 01 липня – 48,2грн., та з 01 жовтня – 49,8грн.
Відповідно до ст. 17 ч. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року по справі «Кечко проти України», суд, зокрема, відзначив, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги. Крім того, Високий суд відзначив, що у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Згідно до вимог ст. 99 ч. 2 КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 100 КАСУ передбачено, що пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Аналізуючи доводи представника Відповідача, суд не може погодитися з твердженнями про те, що Управління ПФУ в Київському районі м. Донецька не є належним відповідачем по справі, з огляду на таке: п. 2.1 Постанови правління пенсійного фонду України «Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах» від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України. Оскільки органами державної влади на Відповідача покладено обов’язок провадити виплату зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються Відповідачем за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету, - суд приходить до висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька є належним відповідачем по справі.
Наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни в частині непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV («…мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність…») на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, встановлена Конституційним судом України (ухвала від 19 травня 2009 року по справі № 2-25/2009). Однак з огляду на вимоги ст. 8 ч. 4 та ст. 9 ч. 7 КАСУ, керуючись принципом верховенства права, суд вважає за необхідне при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком виходити з загальних засад законодавства, що регулюють це питання, - ст. 3 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», - відповідно до яких мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до абз. 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р., прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших виплат, виходячи з вимог Конституції та законів України. За ст. 19 ч. 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком визначається на рівні мінімального споживчого бюджету. Абз. 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається саме цим законом. Тому вказівка, що міститься у частині третій статті 28 цього закону, - про непоширення встановленого частиною першою цієї ж статті розміру мінімальної пенсії за віком на правовідносини, що не регулюються цим законом, - не може бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком у меншому розмірі.
Помилковим є твердження представника Відповідача про те, що після визнання недійсною (неконституційною) норми, якою стаття 6 Закону № 2195- IV була змінена й викладена у новій редакції, автоматичного відновлення старої редакції статті не відбувається, а необхідна спеціальна вказівка законодавця про поновлення її дії.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до принципу законності, викладеного у вже наведеній судом нормі ст. 9 КАСУ, суд не застосовує нормативно-правові акти, які не відповідають Конституції чи законам України, а також міжнародним правовим актам, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування держави в особі її органів, посадових осіб і організацій. Законами повинно обмежуватися свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і самої держави задля загального добра, адже людина, її права і свободи, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Адміністративний суд не повинен застосовувати положення правового акту, у тому числі й закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам або порушує права та свободи людини. Такі нормативно-правові акти не тягнуть жодних правових наслідків, і повинні повністю ігноруватися усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими, службовими особами, які, на вимогу частини першої цієї статті, повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Недійсними положення п. 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», пп. 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» визнані з дати ухвалення відповідних рішень КСУ (09.07.2007р. та 22.05.2008р. відповідно), але не відповідали Конституції вони від дати їх прийняття. З урахуванням викладеного, незаконний (тобто такий, що не відповідає Конституції України, неконституційний) нормативно-правовий акт не тягне жодних правових наслідків, і не може змінювати чи скасовувати (зупиняти дію) чинного (прийнятого відповідно до Конституції та законів України) нормативно-правового акту.
Не можна погодитися і з твердженнями представника Відповідача щодо відсутності правових підстав до виплати Позивачці спірної допомоги у 2009 році з посиланням на обмеження, встановлені нормами бюджетного законодавства, - виходячи з такого: відповідно до статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI Кабінету Міністрів України надане право встановлювати у 2009 році розміри лише тих соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати (а не мінімальної пенсії за віком), в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. Поняття мінімальної заробітної плати й мінімальної пенсії за віком не є ідентичними (тотожними), їх розміри визначаються відповідними нормами законодавства і не є рівними. Таким чином, зазначене обмеження не може поширювати свою дію на суми соціальних виплат, визначені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за № 2195- IV, які обчислюються виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком.
З огляду на означене вище, керуючись принципами верховенства права і закону, суд приходить до висновку, що протягом 2007-2009 років Позивачка мала право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.
Вирішуючи питання про можливість поновлення строку звернення до суду, суд виходить з тих обставин, на які посилається Позивачка як на підставу для такого поновлення, та з того факту, що представник Відповідача наполягав на застосуванні наслідків, передбачених ст. 100 ч. 1 КАСУ, - тобто на відмові у позові з підстав пропуску строку звернення до суду. Так, Позивачка зазначила юридичну необізнаність як причину для пропущення строку звернення до суду. Додала, що Відповідач повинен був нарахувати й виплатити їй допомогу, не чекаючи її звернення до суду. Проте необізнаність Позивачки не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки усі закони, нормативно-правові акти, судові рішення, є доступними для ознайомлення усіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання цієї людини. Позивачка щомісяця отримувала пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлювала її розмір і мала можливість з’ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивачка не знала, але повинна була і могла (мала реальну можливість) знати про порушення свого права з дати опублікування Рішень КСУ № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. Право на судовий захист гарантується кожному (стаття 6 КАСУ). Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням. Проте Позивачка звернулася до суду лише 06 жовтня 2008 року (а.с. 3-5,9). Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до суду Позивачкою не наведено та не доведено.
З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: право Позивачки на одержання підвищення до пенсії за 2007-2009 роки підлягає поновленню, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 24 листопада 2009 року. В іншій частині позов необґрунтований і задоволенню не підлягає.
Позивачка не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов’язані із зверненням до суду і розглядом адміністративної справи.
Відповідач є державною установою, тому суд вважає можливим у відповідності до положень статті 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 86, 160-163, 181 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії, - задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 як дитині війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 24 листопада 2009 року, з урахуванням фактично здійснених виплат.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
СУДДЯ: