РІШЕННЯ

                    ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

                                        Справа № 2 - 30/2010 рік

                                        №2-522/2009 рік

    06 квітня 2010 року Малинський районний суд Житомирської області

        під головуванням судді             Збицької К.Д.,

        з участю секретаря             Даниленко Л.Г.,

        прокурора                 Лозовика А.В.,

        позивачів                 ОСОБА_1, ОСОБА_2,

        відповідачів                 ОСОБА_3, ОСОБА_4,

        їх представника             ОСОБА_5,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Малині цивільну   справу  за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_4, ОСОБА_3   про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на будинок за набувальною давністю, -  

                        встановив :

    позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом та просять визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 20 лютого 2004 року на користь відповідачів на житловий будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що даний заповіт спадкодавцем не складався, він був безграмотним, хворим і не міг його підписати; визнати недійсним свідоцтва, отримані відповідачами на підставі цього заповіту від 26 січня 2007 року, а також визнати за ними (позивачами) право власності на зазначений житловий будинок за набувальною давністю.

    У судовому засіданні позивачі підтримали позов з підстав, зазначених у позовній заяві.

    ОСОБА_2 пояснила, що вона з 1972 року перебувала у шлюбі з братом відповідачів ОСОБА_7, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Проживали сім’єю та були постійно прописані в будинку АДРЕСА_1, який належав батькові чоловіка  ОСОБА_6 як члени його сім’ї. Через деякий час після смерті у 1989 році баби свекор перейшов жити до ОСОБА_8, де прожив до смерті. Будинок залишив їм. Після смерті діда ОСОБА_8 також померла.

    ОСОБА_1 пояснила, що після смерті діда вона подала заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини, але дізналася про те, що він склав заповіт на своїх синів і у видачі свідоцтва їй було відмовлено.

    Вважають, що ОСОБА_6 був старий, хворий, немічний,  безграмотний, відповідачі здійснювали на нього психологічний тиск, не доглядали його, він не міг підписати заповіт, а ОСОБА_1 у відповідності до ст.1266 Цивільного кодексу України має успадкувати ту частку спадщини, яка належала б за законом її батькові, якби він був живий на час відкриття спадщини.  Також вважають, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Оскільки вони проживали з дозволу діда більше 10 років у його будинку, то набули право власності на нього за набувальною давністю.

    Відповідачі  позов не визнали, посилаючись на необґрунтованість вимог позивачів. Не заперечуючи, що батько мав похилий вік, проживав тривалий період часу у будинку своєї співмешканки, де й помер у віці 91 року, стверджують, що він мав здатність спілкуватися, розумів значення своїх слів і дій. Вони часто провідували його, надавали допомогу. Заповіт був складений лише за його власною волею та бажанням. Позивачі ніяких стосунків з ним не підтримували, хоча й проживали в його будинку.

2.

    З’ясувавши  обставини справи у межах заявлених позовних вимог та перевіривши їх наданими суду доказами суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Згідно з положеннями ч.3 ст.10, ч.1 ст.60  ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, передбачених ст.61 цього Кодексу.

    Судом встановлено, що ОСОБА_6, який був батьком чоловіка позивачки та відповідачів, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 91 року (а.с.71).

    20 лютого 2004 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_10 був посвідчений його заповіт, згідно якого ОСОБА_6 у відповідності до ст.1233 Цивільного кодексу (ЦК) України на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким належний йому житловий будинок з відповідними надвірними будівлями-спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповів в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.65).

    При посвідченні заповіту нотаріусом, у присутності якої заповіт підписано,  було встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, про що зроблено відмітку.

    За свідченнями опитаних судом свідків покійний ОСОБА_6 відповідно до свого віку та стану здоров’я пересувався з палицею,  спілкувався з оточуючими. Його племінниця свідок ОСОБА_11 щотижня провідувала дядька, який жив з другою дружиною ОСОБА_8, з його слів знає, що він зробив заповіт на своїх синів.

    ОСОБА_12 постійно навіщала свого свекра, який близько 15 останніх років прожив з ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу. З її слів вони й дізналися, що він хоче скласти заповіт. Повернувшись від нотаріуса, він хвалився, що тепер буде спокійний. Позивачі не були навіть на його похоронах.

    Свідок ОСОБА_13, який займається пасажирським перевезенням на таксі, пояснив, що коли приїхав на виклик, відповідачі підвели діда до автомобіля, посадили на переднє сидіння і він відвіз їх до приватної нотаріальної контори, звідки забрав більш ніж через годину.

    Наведене спростовує посилання позивачів на те, що заповідач був лежачим хворим, не ходив, втратив пам’ять.

    З наданих відповідачами документів про призначення пенсії видно, що в період з 1956 по 1961 роки він працював бригадиром тракторної бригади, ставив свій підпис на поданні про призначення пенсії (а.с.97-98), на обліку у лікаря психіатра не перебував (а.с.60), що спростовує твердження позивачів про його безграмотність та недієздатність.

    Статтею 1235 Цивільного кодексу визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

    Позивачі не відносяться до осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

    На підставі заповіту та своєчасно поданих заяв відповідачів Малинською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа за №28 за 2006 рік та їм видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.42,43, 81-95) й проведена реєстрація   права власності

3.

на  нерухоме майно – на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями  (власниками в рівних частках ) по вулиці Кримського, 27а в місті Малині від 22.02.2007 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.15,15зв.).

    Частиною першою статті 1257 Цивільного кодексу України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним, тобто недійсним, а  частиною другою цієї статті, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача  не було вільним і не відповідало його волі.

    Доказів щодо визнання з цих підстав заповіту недійсним позивачі не надали.

    Таким чином суд дійшов висновку, що підстав для скасування заповіту та виданих 26 січня 2007 року Малинською державною нотаріальною конторою свідоцтв про право на спадщину за заповітом немає.

    За рішенням Малинського районного суду від 23 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області (а.с.66) та ухвалою Верховного Суду України від 24 вересня 2007 року (а.с.67-68), виселена із належного позивачам на праві власності житлового будинку ОСОБА_2 (а.с.17-18).

    Рішенням Малинського районного суду від 16 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_14, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення   відповідачів з належного позивачам на праві приватної власності будинку АДРЕСА_1 позов задоволено частково  - виселена з будинку ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми (а.с.16). Її апеляційна скарга ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2009 року відхилена (а.с.69).

    Щодо визнання права власності на спадковий житловий будинок за набувальною давністю, то відповідно до ст.344 Цивільного кодексу України, яка набула чинності з 1 січня 2004 року, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

    За частиною третьою цієї статті якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять років з часу спливу позовної давності.

    З пояснень сторін позивачі проживали у спірному будинку як члени сім’ї сина власника цього будинку.  Вони заздалегідь знали, що володіють житловим будинком, належним ОСОБА_6, за його згодою. Це нерухоме майно не було безтитульним.  Вони сподівалися отримати його в спадок, не пред’являли до власника ніяких претензій щодо визначення права власності і лише після його смерті, коли визначилися спадкоємці  житлового будинку за заповітом власника, заявили даний позов, який суд визнає безпідставним.

           Керуючись ст.ст.10,11,60, 212,213,215  Цивільно-процесуального кодексу

        України, на підставі ст.ст.233,344,1233,1234,1235,1257 Цивільного кодексу             України, -

4.

                                  вирішив :

    відмовити у задоволенні позову  ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_4, ОСОБА_3   про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на будинок за набувальною давністю за безпідставністю.

      Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої  інстанції повністю або частково шляхом подання до   апеляційного суду Житомирської області через Малинський районний суд заяви про апеляційне оскарження  протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги на рішення суду  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі  подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили  після розгляду справи апеляційним судом.

    Головуюча