Справа № 2-3207
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2010 року м. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого - одноособово судді Боярського О.О.
при секретарі –Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить встановити факт проживання однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу з 01.04.1998 року та стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму коштів у розмірі 107340 гривень, в якості частки спільної сумісної власності подружжя, вказуючи, що з 01 квітня 1998 року проживає однією сім’єю з ОСОБА_2 у його будинку, веде з ним спільне господарство та має спільний бюджет, у зв’язку з чим вважає, що все майно набуте за час шлюбу належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, в тому числі і грошові кошти, які ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період їх сумісного проживання. Позивачка зазначає, що встановлення факту проживання однією сім’єю є необхідним їй для врегулювання майнових відносин подружжя та стягнення з відповідача ОСОБА_2 частини грошових коштів, які є об’єктом їх спільної сумісної власності.
У судовому засіданні позивачка вимоги позовної заяв підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні позов у частині встановлення факту проживання однією сім’єю визнав, одночасно заперечуючи, проти стягнення з нього коштів у розмірі 107340 гривень, посилаючись на те, що при укладанні договору позики з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він діяв в інтересах родини, але позичені ними грошові кошти йому й досі не повернуті.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін по справі, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не знаходяться у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час сумісного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності , якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Враховуючи положення вищенаведених статей СК України, для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без шлюбу необхідно врахувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному у ст. 3 СК України визначенню, відсутність будь-яких інших шлюбних відносин у позивача та відповідача на момент встановлення факту їх проживання однією сім’єю, наявність між сторонами відносин, що притаманні подружжю, місце і час такого проживання.
Ч. 1 ст. 61 ЦПК України звільняє сторін від доказування тих обставин, які визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом установлені наступні факти, які визнані та не заперечуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1, проживає спільно з ОСОБА_2 з 01 квітня 1998 року по теперішній час у будинку, який належить ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. З 01 квітня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет та відносини, що притаманні подружжю.
За період спільного проживання, 01 січня 2007 року в них народилася спільна донька ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції 18 січня 2007 року, актовий запис № 20 в якому як батько дитини записаний ОСОБА_2 та як мати ОСОБА_1.
У будь-якому іншому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду справи не перебувають.
Згідно ч. 1 п. 5 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Таким чином, встановлені вище обставини, вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту проживання однією сім’єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.04.1998 року.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь з ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 107340 гривень, в якості частки спільної сумісної власності подружжя судом встановлено наступне.
Згідно з положеннями ст. 74 СК України майно набуте чоловіком та жінкою, які проживають однією родиною без шлюбу у період сумісного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, між якими не укладено шлюбу, розповсюджуються положення глави 8 дійсного кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно пп. 1, 3 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за виключенням виключеного із цивільного обігу. Якщо одним із подружжя укладений договір і інтересах сім’єю , то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виігриш, отримані по цьому договору, являються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У судовому засіданні позивачка пояснила, що 07 листопада 2008 року у період проживання однією сім’єю з нею, відповідач ОСОБА_2 надав у борг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти, які належали їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в розмірі 20 000 тисяч евро. Коли вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення їй її частини грошей відповідач відповів відмовою, посилаючись на те, що дана сума позичених ним ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошових коштів й досі не повернута йому. На підтвердження чого надав їй лазерний диск із записом розмови ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу повернення вищевказаних грошових коштів, який був зроблений ним задля врегулювання майнових відносин сім’ї.
За клопотанням позивачки лазерний диск mp3 з надписом «Тайфун» із аудіозаписом розмов ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6, які відбулися 25 березня 2010 року та 07 квітня 2010 року та роздруківки цього аудіозапису долучені до матеріалів справи.
Предметом даного спору не є боргові зобов’язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перед ОСОБА_2, але суд вважає за необхідне дослідити докази надані позивачкою на підтвердження існування відповідної суми грошей, яка є спільною сумісною власністю її та відповідача, в межах їх належності до цієї справи, оскільки позовні вимоги позивачки стосуються саме частини позиченої ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошової суми.
З розписки наданої позивачкою у судове засідання (копія в матеріалах справи) вбачається, що 07 листопада 2008 року, ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 20 000 евро. Згідно умов даної розписки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов’язувались повернути грошові кошти у розмірі 20 000 евро у строк до 28 лютого 2009 року.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив факт надання вказаних коштів у борг ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначив, що вищевказані кошти надавались їм у позику в інтересах родини для здійснення підприємницької діяльності та розвитку власного бізнесу.
У судовому засіданні був заслуханий лазерний диск із записом розмови ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу повернення позичених у ОСОБА_2 грошових коштів. Зі змісту записаної на лазерному дискі розмови вбачається, що предметом розмови були саме грошові кошти, позичені відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у ОСОБА_2, визначені у розписці. У ході розмови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнали те, що ними була отримана у борг вказана сума грошей та вказали на те, що свої зобов’язання по поверненню ОСОБА_2 цих грошей визнають, але повертати їх на той момент відмовились. У судовому засіданні були також допитані свідки ОСОБА_7, який був безпосередньо присутній під час вищевказаної розмови, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які зазначили, що знайомі з громадянами, розмову яких заслуховували на плівці у судовому засіданні та вказали, що голоси почуті ними з розмови, яка прослуховувалась, належать саме ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
У результаті досліджених вище доказів, суд встановив, що 07 листопада 2008 року у період проживання однією сім’єю з позивачкою, відповідач ОСОБА_2 надав у борг, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали грошові кошти, які належали позивачці та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в розмірі 20 000 тисяч евро та зобов’язалися повернути ОСОБА_2 таку ж суму у строк до 28 лютого 2009 року. Свої зобов’язання з повернення грошей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виконали.
Отже ствердження відповідача про те, що він не має можливості повернути позивачці частину грошових коштів, яка належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя, у зв’язку з тим, що дані грошові кошти не були повернуті йому позичальниками знайшли підтвердження у судовому засіданні.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки у частині стягнення з відповідача, ОСОБА_2, на користь позивачки половини суми коштів, які останній позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 107340 гривень, оскільки данні кошти не були повернуті відповідачу, а відтак у розумінні статей 60-63 СК України не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 3, 60, 61,63, 74 СК України, ст. ст. ст. ст. 10, 11, 58, 59, 60, 61 209, 213-215, 256 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу та стягнення коштів задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.04.1998 року.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2 що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії НОМЕР_3, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 суми коштів у розмірі 107340 гривень в якості частки спільної сумісної власності подружжя – відмовити.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: