< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2010 р. Справа № 2а-8370/10/0570
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Крилової М.М.
суддів Шальєвої В.А., Роздільської Т.В.
при секретарі Гумуржи Т.В.
за участю
представника позивача не з’явився
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування постанови від 11.02.2010 року у справі № ВП 16514351 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року, зобов’язання поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року, зобов’язання забезпечити примусове виконання вимог виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року, стягнути моральну шкоду у сумі 1700 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з посиланням на добровільне виконання боржником рішення суду, оскільки виконавчий лист № 2а-6732/09/0570, виданий Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року, не виконаний.
Позивач до судового засідання не з’явився та у позовній заяві наполягав на розгляді справи за його відсутністю.
Представник відповідача Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні позов не визнав та наполягав на відмові в задоволені позову.
Представник відповідача Державного казначейства України в судовому засіданні позов не визнав та наполягав на відмові в задоволені позову.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали виконавчого провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.11.2009 року Донецьким окружними адміністративним судом виданий виконавчий лист № 2а-6732/09/0570, відповідно до якого зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути звернення ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Луценка Ю.В. від 12.03.2009 року.
Так, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.12.2009 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року та встановлений семиденний термін з моменту одержання постанови для добровільного виконання.
Крім того, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.02.2010 року зазначене вище виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з виконанням боржником рішення суду в повному обсязі в добровільний термін.
Позивач оскаржує, зокрема, постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.02.2010 року та дії (бездіяльність) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при її винесенні, посилаючись на порушення з боку відповідача положень Закону України «Про виконавче провадження».
Суд вважає таке твердження позивача обґрунтованим з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 7 Закону України «Про виконавчу службу», зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.
В силу ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилався відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України приймаючи спірну постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.02.2010 року, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з вказаним пунктом зазначеної норми є повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Як встановлено судом, виконавчим документом в даному випадку є виконавчий лист № 2а-6732/09/0570, відповідно до якого зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути звернення ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Луценка Ю.В. від 12.03.2009 року.
Разом з тим, як зазначає позивач, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, до теперішнього часу боржником не виконаний, при цьому Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України доказів повного фактичного виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570 не надав.
Як зазначає Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у поясненнях та письмових запереченнях, підставою закінчення виконавчого провадження став лист від 18.01.2010 року № 10/5-235 начальника Департаменту громадської безпеки МВС України Маєвського В.І., відповідно до якого повідомляється, що звернення ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Луценка Ю.В. від 12.03.2009 року боржником розглянуто.
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Тобто, в даному випадку фактичним повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом було б надання Міністерством внутрішніх справ України відповіді ОСОБА_1 на його звернення від 12.03.2009 року.
З наведеного виходить, що саме стягував, в даному випадку позивачу, підтверджує факт виконання рішення, оскільки саме на його користь та в його інтересах видано виконавчий документ.
Однак, не зважаючи на відсутність відповідних доказів наявності обставин для закінчення виконавчого провадження, державний виконавець не використав надані йому повноваження в силу ст. 5 Закону та не перевірив чи відбулось повне фактичне виконання виконавчого документа, за якими порушене виконавче провадження, зокрема, не запитав у позивача підтвердження виконання рішення.
На підставі зазначеного суд дійшов до висновку щодо відсутності у Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підстав для закінчення виконавчого провадження у відповідності з п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на приписи зазначених норм матеріального права дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині винесення оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 11.02.2009 року суд вважає протиправними та такими, що не відповідають вимогам закону.
Що стосується вимог позивача відносно зобов’язання поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа та забезпечити примусове виконання вимог виконавчого листа, суд вважає за необхідне відмітити, що статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства гарантовано кожній особі право на судовий захист, а відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 8 вказаного Кодексу суд при здійсненні судочинства керується принципом верховенства права.
Однією з основних засад принципу верховенства права є справедливість (рішення Конституційного Суду від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 «У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання)»).
Зважаючи на наведене, права позивача (як стягувача) підлягають захисту в тому числі і у спосіб зобов’язання відповідача поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа та забезпечення примусового виконання вимог виконавчого листа, оскільки це необхідно для найбільш повного захисту прав позивача.
Крім того, в силу положень статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року, підлягає відновленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на суб'єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Отже, вказана норма встановлює презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та покладає на нього обов'язок довести суду правомірність свого рішення.
З огляду на це, суд вважає, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не виконав вимог, встановлених ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування та обґрунтування правомірності прийнятих рішень та вчинених дій, а тому вимоги в частині визнання дій протиправними, скасування постанови від 11.02.2010 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, зобов’язання поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, зобов’язання забезпечити примусове виконання вимог виконавчого листа № 2а-6732/09/0570 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 1700 грн. слід зазначити наступне.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На думку суду, позивач не навів суду докази, які б підтвердили заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, не довів чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 1700 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З наведеного виходить, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 11.02.2010 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року протиправними.
Скасувати постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.02.2010 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року.
Зобов’язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року.
Зобов’язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України забезпечити примусове виконання вимог виконавчого листа № 2а-6732/09/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 18.11.2009 року.
У задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.
У судовому засіданні 28 квітня 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови. Постанова виготовлена в повному обсязі 30 квітня 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.5 ст.186 КАС України
Головуючий суддя Крилова М.М.
Судді Шальєва В.А.
Роздільська Т.В.