А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

Справа № 22ц-2687                                 Головуючий по першій

                    2010 рік                                              інстанції Парахіна Є.В.

                                                                                Суддя-доповідач Лобов О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    05 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі

головуючої судді Акопян В.І.

суддів Лобова О.А., Новохатньої В.А.

при секретарі Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 04 березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Ленінського районного відділу Полтавського міського управління ГУМВС України у Полтавській області, Полтавського міського управління ГУМВС України у Полтавській області,  Головного управління МВС України в Полтавській області, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути з Держави на її користь  1 000 000 грн. моральної шкоди.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що у 1996 році працівниками Ленінського РВ ПМУ ГУМВС України у Полтавській області відносно позивачки незаконно порушено п?ять кримінальних справ, об?єднаних в одне провадження. Через три роки ці кримінальні справи були закриті за п.2 ст.6 КПК України.

Незаконними діями працівників міліції позивачці завдана моральна шкода.  

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 04 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.  

Не погодившись з рішенням суду, його оскаржила ОСОБА_3 та, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, справу повернути на новий розгляд.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд  упереджено оцінив надані у справу докази та відповідно зробив хибний висновок про недоведеність позовних вимог.  

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі скасувати рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог в разі порушення норм матеріального права.

З матеріалів справи убачається, що з 01 червня 1992 року на підставі наказу №1  згідно рішення Полтавської міської ради №245 від 27 травня 1992 року ОСОБА_3 працювала директором Полтавського підприємства побутових послуг «Прокат».

28 листопада 1996 року слідчим СВ Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області відносно ОСОБА_3 порушена кримінальна справа за ст.84 ч.1 КК України.

У травні 1996 року слідчим СВ Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області відносно ОСОБА_3 порушені три кримінальні справи за ст.86-1, ст.143 ч.2, ст.172 КК України.

 11 серпня 1997 року слідчим СВ Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області відносно ОСОБА_3 порушена кримінальна справа за ст.84 ч.4 КК України.

Зазначені п?ять кримінальних справ об?єднані в одне провадження.

На час розслідування відносно ОСОБА_3 обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Згідно повідомлення начальника УМВС України в Полтавській області від 08 лютого 1999 року під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_3 працівниками органів внутрішніх справ допущена тяганина, слідство проведене неякісно, у зв?язку з чим до винних осіб вжиті заходи реагування.

Постановою заступника начальника СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 22 грудня 1999 року розслідування у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_3 закрите згідно п.2 ст.6 КПК України у зв?язку з відсутністю у її діях складу злочину.

Кримінальні справи відносно ОСОБА_3 порушувалися у зв?язку з її діяльністю на посаді директора Полтавського підприємства побутових послуг «Прокат».

 Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності вчинення працівниками органів внутрішніх справ неправомірних дій відносно ОСОБА_3 під час розслідування кримінальної справи відносно неї.  

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.10, ст.11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог. Сторони зобов?язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень. При цьому суд зобов?язаний сприяти всебічному і повному  з?ясуванню обставин справи.

Підставами позову, які відповідно до вимог ст.31, ст.214 ЦПК України суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Тому суд уточнює підстави позову і застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовувала заявлені вимоги, зокрема, незаконністю порушення відносно неї кримінальної справи, тривалим розслідуванням цієї кримінальної справи, обмеженням її свободи пересування внаслідок обрання відносно неї запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, іншими обставинами.

Наведене, за твердженням позивачки, завдало їй моральну шкоду, оскільки порушило звичайний життєвий уклад, завадило належним чином піклуватися про неповнолітню дитину, яку виховувала сама.

При цьому у позові ОСОБА_3 посилалася на ст.56 Конституції України і ст.7 ЦК України в редакції 1963 року.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст.214 ЦПК України не з?ясував яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спірних правовідносин, а тому дійшов хибного висновку про відсутність підстав, передбачених ст.7, ст.440-1, ст.442, ст.443 ЦК України в редакції 1963 року, для задоволення позову.

 Правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності врегульовані ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові  незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду» №266 від 01 грудня 1994 року (Далі – «Закон №266).

Згідно п.1 ч.1 ст.1, п.5 ст.3 Закону №266 підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого незалежно від вини службових осіб органів досудового слідства.

Пунктом 2 ч.1 ст.2 Закону №266 передбачено, що право на відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, виникає у випадку закриття кримінальної справи у зв?язку з відсутністю у діях особи складу злочину.

    Відповідно до ст.4 Закону №266 моральна шкода відшкодовується у  разі, коли незаконні  дії  органів дізнання, досудового слідства, прокуратури
і  суду  завдали  моральної  втрати  громадянинові,  призвели   до
порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають  від  нього
додаткових зусиль для організації свого життя.

    Таким чином, за змістом положень Закону №266 для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, достатнім є встановлення сукупності таких обставин: незаконність притягнення особи як обвинуваченого (ст.1), закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину,
відсутністю у  діянні  складу  злочину  або  недоведеністю  участі
обвинуваченого у вчиненні злочину (ст.2) і настання для особи негативних наслідків морального характеру в результаті вчинення слідчих та інших процесуальній дій відносно неї (ст.4).    

    Судом встановлено, що кримінальна справа відносно ОСОБА_3 закрита після трьох років розслідування на підставі п.2 ст.6 КПК України у зв?язку з відсутністю у її діях складу злочину (а.с.6-7).

    Слідство у справі проводилося неякісно, допущена тяганина, у зв?язку з чим до винних службових осіб вжиті заходи реагування (а.с.5).

    Очевидною та такою, що не підлягає доказуванню відповідно до ч.2 ст.61 ЦПК України, є та обставина, що перебування під слідством протягом трьох років змінило звичний уклад життя ОСОБА_3, вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

    Окрім того, слід зважити на ту обставину, що у період з 1996 по 1999 рік ОСОБА_3 мала на утриманні та самостійно виховувала неповнолітню дитину, яка хворіла (а.с.64-66).

    З огляду на встановлені обставини ОСОБА_3 відповідно до Закону №266 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій органу досудового слідства.

    Приймаючи до уваги наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

    Заявлена ОСОБА_3 сума відшкодування у розмірі 1 000 000 грн. не є співмірною з тими негативними наслідками, що настали для неї, та не відповідає критерію розумності.

Оцінивши встановлені у судовому засіданні фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що достатньою та справедливою для компенсації моральних страждань ОСОБА_3 буде сума в розмірі 10 000 грн.    

      Керуючись ст. 303, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст.309, ст. 316  ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 04 березня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково: відшкодувати на користь ОСОБА_3 за рахунок Держави 10 000 грн.. моральної шкоди шляхом списання цієї суми у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Судові витрати віднести за рахунок Держави.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                  В.І. Акопян  

Судді                                                           О.А. Лобов

                                                                     В.А. Новохатня