2-107/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

      28 квітня 2010 року                                                                               м. Ромни

      Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді  В.О. Шульги, при секретарях Т.А. Мірошниченко, М.Ю. Устенко,  Ю.В. Кириленко розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, Роменська районна державна нотаріальна контора, про визнання правочинів  недійсними, -

ВСТАНОВИВ :

    ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до  ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, Роменська районна державна нотаріальна контора і після неодноразових змін, уточнень та доповнень позовних вимог просить: визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений  28 серпня 2003 року Роменською районною державною нотаріальною конторою на користь ОСОБА_2; визнати недійсним договір довічного утримання ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу ОСОБА_4 16 лютого 2006 року, реєстр № 406, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2  В обґрунтування позову, в останній редакції позовної заяви, зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її рідний дядько - ОСОБА_5 Після його смерті залишилося  спадкове майно – однокімнатна впорядкована  квартира АДРЕСА_1, вартістю 18395 грн. 17 вересня 2006 року вона  подала  до Роменської міської держнотконтори заяву про прийняття спадщини після смерті дядька. Крім цього заяви подали ОСОБА_6 – син покійного і ОСОБА_2 – спадкоємець за заповітом. 9 листопада 2006 року, державний  нотаріус Роменської міськдержнотконтори відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. На її думку, ОСОБА_3 не зможе оформити спадщину через відсутність документів у підтвердження родинних стосунків. Що ж стосується заповіту, посвідченого 28 серпня 2003 року, та договору довічного утримання, посвідченого 16 лютого 2006 року, вони є недійсними.  ОСОБА_5 був інвалідом 1 групи і  обслуговувався  відділенням соціальної допомоги територіального центру соціальної допомоги з 8 липня 2003 року по 13 липня 2005 року вдома. Безпосередньо обслуговування здійснювала працівник центру – ОСОБА_7 До середини 2003 року ОСОБА_5 жив з дружиною – ОСОБА_8, а після розірвання шлюбу, з 12 серпня 2003 року став жити один. З того часу як дядько залишився сам, вона постійно відвідувала його, доглядала за ним, забезпечувала харчування, прала одяг та білизну, купувала необхідні ліки. У ОСОБА_5  часто були головні болі,  бували напади роздратування, він погано бачив (одне око втратив на ВВВ, а друге пошкоджене катарактою) і чув (знижений слух),  часто забувався. З середини липня 2005 року вона не змогла ходити до ОСОБА_5 та доглядати його, так як двері квартири були постійно замкнені. Працівник терцентру також не змогла продовжити обслуговувати ОСОБА_5, так як двері їй теж не відкривали. Сусіди пояснювали, що ОСОБА_5 живий, але знаходиться у квартирі, замкнений на замок. Оскільки ОСОБА_5 погано бачив, він не міг самостійно прочитати текст оспорюваних правочинів, а внаслідок зниження слуху він потребував дуже голосного прочитання  тексту угод вголос.  В той же час в заповіті відмітка про прочитання  тексту заповіту, відсутня. В тексті договору довічного утримання відмітка про прочитання його вголос, відсутня. А тому, при посвідченні правочинів, були порушені вимоги Інструкцій про вчинення нотаріальних дій, що свідчить про те, що при посвідченні даних правочинів нотаріуси належним чином не  перевірили волю ОСОБА_5 на укладення правочинів. За таких обставин вона має підстави вважати, що  внаслідок цілого ряду захворювань, а саме зниження слуху та зору,  наявність неврологічних розладів, враховуючи похилий вік, ОСОБА_5 не міг самостійно  прочитати оспорювані правочини,  усвідомлювати  зміст правочинів, які підписує, та їх наслідки. Відповідно ст. 48 ЦК України 1963 р., угода, що не відповідає вимогам закону є недійсною. Оскільки заповіт був посвідчений з порушенням ст. 54 Закону України  «Про нотаріат» та абз. 3 п. 13 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, він є недійсним. Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Оскільки договір довічного утримання ОСОБА_5 посвідчений з порушенням ст. 54 Закону України  «Про нотаріат», абз. 3 п. 16 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, він є недійсним. Крім цього,  позивач просила визнати недійсними оспорювані  правочини з тих підстав,  що підписи на них виконані не самим ОСОБА_5 і з тих підстав,  що ОСОБА_5,  на час укладення спірних правочинів, мав психічні розлади, які не дозволяли йому усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

    В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги і просила задоволити позов. Суду пояснила,  що ОСОБА_5 за життя неодноразово говорив,  що він свою квартиру залишить їй. Вона йому допомагала, доглядала за ним, надавала допомогу, а потім в 2005 році не змогла зайти в квартиру до дядька. Вона племінниця ОСОБА_5 і є його спадкоємцем, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини,  а тому має право вимагати визнання правочинів недійсними.

    В судовому засіданні представник позивача позов підтримала,  просила його задоволити. Суду пояснила,  що вона та її довіритель, не зважаючи на зміни та доповнення обгрнтувань позову, наполягає на вирішенні спору виходячи з усіх   обґрунтувань наведених в попередніх і останній редакціях позовної заяви. При вирішенні питання по заповіту ОСОБА_5, слід застосувати норми ЦК України 1963 року, так як на час посвідчення заповіту діяв саме цей закон. Що ж стосується визнання недійсним договору довічного утримання то при вирішенні даного питання слід  застосовувати чинний ЦК України. Правочин, за яким ОСОБА_2 було передано майно ОСОБА_5  в с. Перехрестівка, вони не оспорюють.

    В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_9 позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні, суду пояснив, що його дружина ОСОБА_2 і її мати доглядали за ОСОБА_5 і той залишив ОСОБА_2 все своє майно – нерухомість в Перехрестівці та квартиру в м. Ромни. ОСОБА_5 сам вирішив так зробити і сам склав заповіт та побажав укласти договір довічного утримання. Так склалося тому,  що  син  ОСОБА_5 не захотів його доглядати, а більше доглядати не було кому.  

    В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_10 позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні. Суду пояснив, що підстав вважати оспорювані правочини недійсними немає, так як жодних сумнівів щодо цілеспрямованості волевиявлення ОСОБА_5 на укладення договору довічного утримання та заповіту, немає.

    В судовому засіданні третя особа – ОСОБА_3 позов вважав обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. Суду пояснив,  що він є рідним сином ОСОБА_5,  що вказано і в  свідоцтві про його  народження. Позов він вважає правильним тому,  що не зрозуміло чому батько все своє майно заповів ОСОБА_2

    В судовому засіданні третя особа – приватний нотаріус Роменського міського нотаріального округу – ОСОБА_4 позов не визнала і вважала що він задоволенню не підлягає. Суду пояснила,  що даного договору довічного утримання і обставин його укладення вона не пам'ятає. Але при укладенні будь якого правочину, особливо з людьми похилого віку, вона перш за все, в ході розмови з клієнтом, з'ясовує чи розуміє людина що саме значить той правочин для оформлення якого вона прийшла і чого саме бажає клієнт. В ході з'ясування цих обставин вона визначає і стан людини, а саме чи не має підстав вважати що людина має психічні розлади здоров'я, глуха, сліпа чи інші вади, які б перешкоджали їй самостійно вчиняти правочин.  Витребовування спеціальних довідок від клієнтів, чи з відповідних установ, законом не передбачено. Після того, як вона переконається, що клієнт розуміє який правочин бажає укласти і які наслідки це для нього тягне, оформляються документи і посвідчується правочин,  екземпляри якого видаються сторонам.  

    В судове засідання третя особа - Роменська районна державна нотаріальна контора явку представника не забезпечила. Надала заяву про розгляд справи без участі їх представника, при вирішенні спору поклалася на думку суду.

    Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показала,  що в 2003 році працювала державним нотаріусом Роменської районної державної нотаріальної контори. Даного заповіту та обставин його укладення вона не пам'ятає, але при укладенні будь якого правочину з'ясовуються наміри клієнта і чи розуміє він суть та значення вчинюваних ним дій. Витребування інформації про стан здоров'я клієнта чинним законодавством не передбачено. При укладенні правочину, стороною якого є сліпа, глуха чи інша особа з вадами здоров'я, які можуть перешкоджати особі в укладенні правочину, є спеціальний порядок – для сліпих передбачено прочитання тексту правочину вголос. Але якщо людина бачить, хоча б і не дуже  добре, їй пропонується самій прочитати зміст. Якби були підстави вважати, що ОСОБА_5 сліпий, вона б звичайно прочитала йому текст заповіту.  

    Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду показала,  що вона працює в центрі соціальної допомоги і здійснювала догляд за ОСОБА_5 на дому з 2003 по 2005 рік. Потім за ним стали доглядати якісь люди. ОСОБА_5 був звичайною літньою людиною,  психічних розладів здоров'я вона у нього не помічала. Він був прискіпливий до різних документів, грошей. Вона йому звітувала про витрачені кошти і він питав куди і скільки потрачено.

    Допитана в судовому засіданні в якості свідка  ОСОБА_12 суду показала, що  працюючи лікарем-окулістом в Роменській ЦРЛ, вона декілька разів приймала ОСОБА_5 і оглядала його. Він приходив до них часто, так як був інвалідом і мав право на отримання деяких ліків безкоштовно, крім цього він слідкував за своїм здоров'ям. В нього одного ока не було, а друге було вражене катарактою. Рівень зору у ОСОБА_5 був низьким 0,01-0,02,  про що є відмітки і в медичній документації по ОСОБА_5  

      Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показала, що  працюючи лікарем-терапевтом в Роменській ЦРЛ, вона декілька разів бувала у ОСОБА_5 і оглядала його, так як він жив на її дільниці. У нього не було правого ока, були загальні захворювання – стенокардія, порушення кровообігу кінцівок, аденома передміхурової залози. ОСОБА_5 був нормальною людиною і нормально орієнтувався в життєвих ситуаціях, ніяких відхилень від норми вона у нього не помічала. Стосовно обслуговування людей на дому працівниками територіальних центрів,  то якщо у людини є психічне захворювання,  її територіальний центр на обслуговування брати не має права.  

        Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 суду показав,  що висновок експертизи він підтримує, при проведенні посмертної судово-медичної експертизи експертною комісією було встановлено,  що ОСОБА_5 був психічно здоровою людиною і на час вчинення спірних правочинів розумів значення своїх дій і міг ними керувати.  Жодних підстав вважати,  що  ОСОБА_5 на час посвідчення заповіту та укладення договору довічного утримання, мав якісь ознаки розладів здоров'я, що не дозволяло йому розуміти значення своїх дій, немає. Висновок експертизи стосується загального стану здоров'я ОСОБА_5 на час складання заповіту і підписання договору довічного утримання.

    Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 суду показала,  що висновок експертизи вона підтримує, підстав вважати,  що  ОСОБА_5 на час посвідчення заповіту та укладення договору довічного утримання, мав якісь розлади здоров'я, що не дозволяло йому розуміти значення своїх дій, немає. Було проведено експертизу  і у висновку вказано,  що ОСОБА_5 за життя, а саме у серпні 2003 року та в лютому 2006 року, не страждав  психічними захворюваннями і не виявляв тимчасового хворобливого розладу  психічної діяльності або слабоумства,  міг розуміти значення своїх дій та керувати ними в періоди  вчинення правочинів.  У висновку експертизи також вказано,  що питання про вплив пониження слуху та зору в період вчинення правочину не входить до компетенції судової психолого-психіатричної експертизи. Так зазначено не тому, що така експертизу взагалі не відноситься до компетенції  цих експертів, а тому що провести таку експертизу стосовно померлої особи неможливо,  так як в даному випадку без самого об'єкта експертизи, провести таку експертизу і дати відповідь на поставлені в ухвалі суду  питання  неможливо. При проведенні експертизи вони враховували загальний стан здоров'я ОСОБА_5, згідно наданої меддокументації,  стан його слуху та зору і їх висновок стосується не тільки психічної сторони здоров'я ОСОБА_5, а і його загального стану на час укладення спірних правочинів. Тобто експертиза в цілому дала відповідь на поставлені судом питання.

    Допитана в судовому засіданні експерт  ОСОБА_16 суду показала,  що висновок експертизи вона підтримує, хоча в рамках її спеціалізації вона приймала обмежену участь в експертизі,  підстав вважати,  що  ОСОБА_5 на час посвідчення заповіту та укладення договору довічного утримання, мав якісь розлади здоров'я, що не дозволяло йому розуміти значення своїх дій, немає. Було проведено експертизу  і у висновку вказано,  що ОСОБА_5 за життя, а саме у серпні 2003 року та в лютому 2006 року, не страждав  психічними захворюваннями і не виявляв тимчасового хворобливого розладу  психічної діяльності або слабоумства,  міг розуміти значення своїх дій та керувати ними в періоди  вчинення правочинів.  У висновку експертизи  вказано,  що питання про вплив пониження слуху та зору в період вчинення правочину не входить до компетенції судової психолого-психіатричної експертизи  тому, що провести таку експертизу стосовно померлої особи неможливо,  так як в даному випадку без самого об'єкта експертизи, провести таку експертизу і дати відповідь на поставлені  питання  неможливо. При проведенні експертизи вони враховували загальний стан здоров'я ОСОБА_5, згідно наданої меддокументації,  стан його слуху та зору і їх висновок стосується не тільки психічної сторони здоров'я ОСОБА_5, а і його загального стану на час укладення спірних правочинів. Тобто експертиза дала відповідь на поставлені судом питання.

     Вислухавши пояснення сторін, покази свідків та експертів,  дослідивши матеріали справи, оцінивши  всі докази за внутрішнім переконанням, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність  і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов  не обґрунтований і задоволенню не підлягає з наступних підстав.

      Згідно довідки  відділу РАЦС Роменського МРУЮ від 4 серпня 2006 року за № 478-0279 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вкаазне також підтверджується копією свідоцтва про смерть.

      З архівної довідки вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року і його батьками вказані – ОСОБА_17, ОСОБА_18.

      З архівної довідки вбачається, що ОСОБА_19 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, її батьками вказані – ОСОБА_17, ОСОБА_18.

      Згідно довідки виданої відділом РАЦС Роменського МРУЮ від 27 липня 2006 року за № 415-02-79 ОСОБА_20 та ОСОБА_19 15 квітня 1934 року зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_19

      Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_21 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року і її батьками вказані ОСОБА_20 і ОСОБА_19

      ОСОБА_19 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, що підтверджено свідоцтвом про смерть.

      Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_23 та ОСОБА_21 18 вересня 1976 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_21

      Згідно довідки виконкому Роменської міськради виданої 12 грудня 2006 року № 421/01 ОСОБА_5, 1915 року народження, інвалід ВВВ 1 групи обслуговувався відділенням соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та ОНГ виконкому Роменської міськради  в період з 8 липня 2003 року по 13 липня 2005 року.

      Згідно довідки ДКП «Роменське МБТІ» від 21 грудня 2006 року № 2983 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом  ОСОБА_4 16 лютого 2006 року, реєстровий №406. Балансова вартість квартири, станом на 20 грудня 2006 року з урахуванням діючих індексацій, становить 12599,0 грн.

      З постанови Роменської міської ДНК від 28 листопада 2006 року № 998 про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що ОСОБА_1, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її дядька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та постійно проживав в АДРЕСА_1 відмовлено.  Підставами для відмови у вчиненні нотаріальних дій в постанові вказані ст. 1223 та ст. 1258 ЦК України.

      Заповітом від 25 лютого 2002 року ОСОБА_5 заповів домоволодіння за АДРЕСА_2 ОСОБА_2. Заповіт посвідчений  приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу ОСОБА_24.

      Заповітом від 28 серпня 2003 року ОСОБА_5 усе своє майно заповів ОСОБА_2 Заповіт  посвідчений  державним нотаріусом  Роменської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11

      За договором довічного утримання від 16 лютого 2006 року, що укладений між ОСОБА_5 (відчужувач)  та ОСОБА_2 (набувач майна), ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_2  квартиру АДРЕСА_1 за що ОСОБА_2 взяла на себе обов'язок  довічного забезпечення ОСОБА_5   Договір складений в трьох примірниках і два примірники  видані сторонам. Договір  посвідчений приватним нотаріусом  Роменського міського нотаріального округу ОСОБА_4.

      В свідоцтві про народження ОСОБА_3, його батьками вказані ОСОБА_5 і  ОСОБА_25

      Заявою від 7 червня 2006 року ОСОБА_2 прийняла спадщину, що залишилася після смерті  ОСОБА_5 Заявою від 7 вересня 2006 року ОСОБА_1 прийняла спадщину, що залишилася після смерті  ОСОБА_5 Заявою від 31 травня 2006 року  ОСОБА_3 прийняв спадщину, що залишилася після смерті його батька - ОСОБА_5 Вказані обставини підтверджені й інформацією Роменської  міської держнотконтори.

    З інформації Роменської ЦРЛ вбачається,  що  ОСОБА_5 періодично проходив лікування  в урологічному відділенні з діагнозом – аденома передміхурової залози, сечоміхурова нориця, хронічний цистопіеонефритт в стадії загострення. Церебральний атеросклероз ХНМК ІІ стадія.

    На обліку в першій ОСЛ ОСОБА_5 не значиться,  що підтверджено довідкою від 29 березня 2007 р.

    ОСОБА_5 перебував на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги,  що підтверджується його  заявою і договором від 8 липня 2003 року.

    Згідно висновку експерта  судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2007 року та висновку експерта  судово-почеркознавчої експертизи від 18 жовтня 2007 року підписи у двох примірниках договору довічного утримання від 16 лютого 2006 року та у заповіті від  28 серпня 2003 року  виконані самим ОСОБА_5 Крім цього, сторонами в судовому засіданні було визнано ту обставину,  що договір довічного утримання та оспорюваний заповіт підписував саме ОСОБА_5

    Згідно акту посмертної комплексної  судової психолого-медико-психіатричної    експертизи  від 4 липня 2008 року у ОСОБА_5 психічних захворювань, які відносяться до медичного та юридичного критеріїв недієздатності  не установлено в період з 1987 року по кінець лютого 2006 року,  тобто останній був дієздатним і знаходився в такому психічному стані,  що  забезпечував йому здатність розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення.

      Згідно акту додаткової посмертної  комплексної судової психолого-медико-психіатричної    експертизи   від 11 червня 2009 року  ОСОБА_5 за життя, а саме в серпні 2003 року і в лютому 2006 року не страждав  хронічним психічним захворюванням, не виявляв тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності або слабоумства. ОСОБА_5 за своїм психічним станом здоров'я міг розуміти значення своїх дій та керувати ними в період складання заповіту та в період складання договору довічного утримання.

    Згідно карти медичного огляду   одинокого громадянина від  13 жовтня 20003 року,  ОСОБА_5 підлягає  обслуговуванню  відділенням соціальної допомоги на дому. Рухома активність значно знижена, здатність до самообслуговування знижена.  Протипоказань для обслуговування – психічні та інш., немає.

    Згідно квитанції від 11 січня 2010 року  ОСОБА_2 сплатила 5000 грн. за правову допомогу.

    Згідно квитанції про переказ коштів,  11 лютого 2010 року ОСОБА_16  було переказано 125 грн.

      Вартість квитка від м. Суми до м. Ромни становить 23,72 грн.

    Таким чином, між сторонами склалися спірні цивільні правовідносини щодо правильності заповіту та правильності укладення договору довічного утримання. При вирішенні спору в частині визнання недійсним заповіту, суд виходить з положень Цивільного кодексу України 1963 року, а в частині визнання недійсним договору довічного утримання з положень чинного ЦК України.  

      Відповідно статті 48 ЦК України 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

    Статтями 527-530 ЦК України 1963 року визначено дві черги спадкоємців – перша це  діти, дружина  та батьки спадкодавця, а друга це брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері.

      Відповідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

       Відповідно ст. 3 Закону України  «Про психіатричну допомогу»  кожна особа вважається  такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено  на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами України.  

    Відповідно  ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим  Кодексом, звернутися до суду за захистом  своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

      За таких обставин суд приходить висновку,  що позивач, всупереч принципу змагальності сторін та вимог ст. 60 ЦПК України  не довела у встановленому законом порядку того,  що укладені ОСОБА_5 правочини – заповіт та договір довічного утримання є недійсними.  

    Такий висновку суду склався виходячи з тих обставин, що ОСОБА_5 тричі, у різний час, через тривалий проміжок часу та у різних нотаріусів посвідчував правочини про відчуження належного йому майна одній і тій же особі – ОСОБА_2, що свідчить про цілеспрямованість і єдність  його наміру залишити належне йому майно саме ОСОБА_2

    Надані сторонами  та добуті судом  докази свідчать про те, що ОСОБА_5, в період вчинення спірних правочинів, розумів значення своїх дій і керував ними.

    Що ж стосується посилань позивача на те, що ОСОБА_5 не міг прочитати тексту спірних правочинів і мав поганий слух, суд їх до уваги не бере, оскільки в судовому засіданні всі свідки, за винятком свідка ОСОБА_12 підтвердили ту обставину, що ОСОБА_5 був прискіпливим до різного роду документів і міг  читати.

     Стосовно обґрунтувань позовних вимог в частині недійсності договору  довічного утримання через його посвідчення приватним нотаріусом, суд вважає що при посвідченні даного договору нотаріус діяв у відповідності вимог  ст. ст. 34,36 Закону України  «Про нотаріат» і п. 2 Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», згідно якого приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти,  що мають юридичне значення,  та всі інші нотаріальні  дії, які   вчиняються   державними   нотаріусами,  за  винятком  видачі свідоцтва про право на  спадщину  та  вжиття  заходів  до  охорони спадкового майна.  

      Крім цього, вирішуючи спір в частині визнання  недійсним заповіту ОСОБА_5, який посвідчений 28 серпня 2003 року,  суд вважає, що позивач не довела суду  що її права порушені, невизнані чи оспорюються, оскільки згідно вимог ЦК України 1963 року вона не є спадкоємцем за заповітом  або спадкоємцем  першої чи другої черги після смерті ОСОБА_5, а відповідно не має права вимагати визнання даного заповіту недійсним.

    Що ж стосується вирішення спору в частині визнання недійсним договору довічного утримання ОСОБА_5, посвідченого 16 лютого 2006 року, суд вважає, що позивач не довела суду  що в даному випадку її права порушені, невизнані чи оспорюються, оскільки згідно вимог чинного ЦК України    вона не є спадкоємцем за заповітом  або спадкоємцем   за законом після смерті ОСОБА_5, так як нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії саме з тих підстав, що вона не є спадкоємцем,  оскільки має право на спадкування лише у випадку відсутності спадкоємців за заповітом та спадкоємців попередніх черг за законом. В даному ж випадку є спадкоємці за заповітом, проте у випадку визнання заповіту недійсним, спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є син покійного – ОСОБА_3, який подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. А тому суд вважає,  що позивач  не має права вимагати визнання договору довічного утримання  недійсним.

      З огляду на висновок суду про відмову в задоволенні позову, відповідно ст. 88 ЦПК України, з позивача, на користь відповідача підлягають стягненню  судові витрати в доведених розмірах, а саме 94,88 грн. вартості проїзду двох експертів з м. Суми до м. Ромни і назад. Крім цього з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 200 грн. витрат на правову допомогу. Такий розмір витрат на правову допомогу суд визначає виходячи з орієнтовних витрат часу на підготовку заперечень, обсягу наданих доказів, того, що представник позивача ОСОБА_26 жодного разу участі в судовому засіданні не приймав, натомість інтереси відповідача представляли два інші представники.  

      Керуючись  ст.ст. 48, 527-530 ЦК України 1963 р., ст.ст. 203, 1258, 1261, 1265 ЦК України,  ст. ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212, 213-215, 292, 294,  296 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

    В  задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи  ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, Роменська районна державна нотаріальна контора про визнання правочинів  недійсним  відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  судові витрати в сумі двісті  дев'яносто чотири гривні  (294, 88 грн.).

    Після набрання чинності даним рішення суду, заходи забезпечення позову – арешт квартири АДРЕСА_1 скасувати.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Роменський міськрайонний суд Сумської області  шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.  

      Суддя...                                                           підпис.

      Копія вірна :

СУДДЯ   РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО  СУДУ                                       В.О. ШУЛЬГА