Справа  №2-812/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

             20 квітня 2010 року  

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Федюшина М.В.

при секретарі    -         Корнєєвій І.В.

           розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкова цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Київська районна рада м. Харкова, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про визнання ордеру недійсним та виселення з житлової площі, суд,-    

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати ордер № 2643/06 від 04.10.2006 року, виданий Київською районною Радою у м. Харкові на квартиру АДРЕСА_1 недійсним та виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2.

Обґрунтований позов тим, що ОСОБА_1 разом з родиною (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) знаходились на квартирному обліку в квартирно-експлуатаційному відділі м. Харкова як особа, яка потребує поліпшення житлових умов.

04.10.06 року відповідачу на весь склад сім’ї Київською районною радою у м. Харкові був виданий ордер № 2643/06 на квартиру АДРЕСА_1.

В порядку п. 64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в українській РСР, відповідачами було надано письмове зобов’язання про звільнення раніше займаного житлового приміщення, а саме: 3 кімнат в гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

До теперішнього часу відповідачі не звільнили кімнати в гуртожитку, чим порушили порядок і умови надання житлових приміщень та інтереси інших громадян, які потребують поліпшення житлових умов, тому в порядку ст. 59 ЖК України ордер має бути визнаний недійсним.

В гуртожитку відповідачі не мешкають, за комунальні послуги та квартирну плату не сплачують, чим наносять державі збиток. Реєстрація відповідачів в гуртожитку скінчилась 01.08.07 р.

Крім того, відповідачі в отриманій квартирі також не зареєстровані та не сплачують квартирну плату та плату за комунальні послуги, що підтверджується листом № 29 від 24.03.09 року дільниці № 42 КП «Жилкомсервіс», яка є балансоутримувачем будинку.

Позивач звертався з листом до виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова щодо анулювання ордеру, виданого відповідачам, але 21.04.09 року отримав відповідь за № 0777, в якій Київська районна рада запропонувала скасувати рішення Харківського гарнізону та житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил.

Відповідно до п. 69 правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР на підставі рішення про надання приміщення громадянину видається ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Оскільки дія ордеру виданого відповідачам скінчилась, відповідачі безпідставно займають спірну квартиру.

В судовому засіданні представник позивача підтримуючи вимоги позову, зазначила, що підстав для пропущення строку, передбаченого п. 69 «Правил обліку….» у відповідачів не має.

Позивач звертався до відповідачів з листом № 2128 від 16.07.09 року, в якому вимагав звільнити кімнати в гуртожитку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та повідомляв, що у випадку не звільнення відповідачем кімнат, комісією квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова вказані кімнати будуть відкриті.

22.07.09 року відповідачем надана відповідь, в якій він посилається на Конституцію щодо схоронності та недоторканості його майна, зазначив, що звільнення кімнат у гуртожитку відбудеться після рішення суду.

На теперішній час дія ордеру № 2643/06 від 04.10.06 р. скінчилась, відповідачі безпідставно займають квартиру АДРЕСА_2

В судовому засіданні відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом всього часу проходження військової служби, зокрема, новозбудованого житла, виключно з числа службового.

4 жовтня 2006 року ОСОБА_1, як військовослужбовця з вислугою понад 20 років, на підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної в місті Харкові ради № 198-1 від 3 жовтня 2006 року, було забезпечено житлом для постійного проживання - трикімнатною квартирою АДРЕСА_1. На ім’я ОСОБА_1 було видано ордер на жиле приміщення № 2643/06 від 4 жовтня 2006 року.

14 липня 2008 року Виконавчим комітетом Київської районної в м. Харкові ради було зроблено відмітку на ордері № 2643/06 про те, що цей ордер не скасовувався і є дійсним.

На момент видачі ордеру на житлову площу відповідачам була надана інформація, що в лютому 2006 року будинок, в якому розташована спірна квартира, був введений в експлуатацію (акт державної комісії, затверджений рішенням Харківської міської ради № 96 від 1.02.2006 року).

Отримав ордер на спірну квартиру та підписав зобов’язання про звільнення кімнат 1,6,7 в гуртожитку, розташованому в будинку 2 «А» по вул. 23 Серпня в місті Харкові, відповідачі виявили, що будинок АДРЕСА_1, не підключений до систем водо-, тепло- та енергопостачання, що робить неможливим проживання в ньому, через невідповідність житла санітарним та технічним вимогам.

21.02.2007 року будинок АДРЕСА_1 було передано в комунальну власність на підставі рішення 11 сесії 5 скликання Харківської міської ради № 33/07 від 21.02.2007 року.

З 2006 року і по теперішній час відповідачі разом з іншими мешканцями будинку ведуть постійне листування з замовником будівництва - Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, АК «Харківобленерго», Міністерством оборони України, Департаментом житлового господарства Харківської міської ради, з питання приєднання будинку до міських комунікацій та забезпечення будинку безперебійним енергопостачанням.     Як вбачається з чисельних відповідей компетентних органів (листи Департаменту будівництва Міністерства оборони України № 227/11/4697 від 27.10.07., № 227/2/2487 від 17.06.08., № 227/2/3024 від 22.07.08., № 227/ІІ/4000 від 21.10.08., № 227/11/1913 від 23.06.09., листи АК «Харківобленерго» № 01-26Е/12-6399 від 13.10.08.," № 01-54/5429 від 10.07.09., лист Міністерства оброни України № 220/4704 від 13.11.08., лист Департаменту комунального господарства № Г-6848/1-09.08-39 від 19.06.09.) станом на липень 2009 року власник та балансоутримувач будинку (територіальна громада в особі Харківської міської ради та КП «Жилкомсервіс») водо- та теплопостачання в будинку з'явились наприкінці 2007 року, а безперебійним енергопостачанням мешканці не забезпечені і досі.    

З перелічених вище листів вбачається, що причиною такої ситуації є невиконання технічних умов з його підключення до кабелю енергомереж необхідної потужності, що в свою чергу не може бути виконане, адже відповідна документація Харківській міській раді не передавалась, а АК «Харківобленерго» відмовляється надати дублікати документів, адже договір укладено зі Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони.    

На теперішній час питання з енергопостачанням так і не вирішено остаточно, у той час, як квартири в будинку АДРЕСА_1 обладнані електроплитами, а ліфт в 14-поверховому будинку не працює.    

Згідно зі статтею 50 Житлового кодексу УРСР та пунктом 51 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в УРСР, жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умов даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним та технічним вимогам.     Попре невідповідність санітарним та технічним вимогам відповідачі, які до цього часу проживали в кімнатах АДРЕСА_2, переїхали в спірну квартиру. Проте через непрацюючий ліфт в новому будинку частина речей залишилась в гуртожитку. В травні 2008 року колишній сусід, ОСОБА_5, зацікавлений в тому, щоб зайняти кімнати відповідачів у гуртожитку, поставив броньовані двері на вході до блоку, взагалі унеможливив вивезення речей відповідачами. Чисельні звернення відповідачів з проханням повернути речі були проігноровані, звернення до правоохоронних органів також не принесли результату, на теперішній час Дзержинським районним судом міста Харкова розглядається цивільна справа за позовом відповідачів про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зобов'язання відповідачів звільнити кімнати в гуртожитку у зв'язку з забезпеченням їх житлом для постійного проживання було надано ними у відповідності до пункту 64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, без зазначення строків, адже термін визначається в залежності від готовності нового житла для проживання в ньому.

Як роз'яснює Верховний Суд України в своєму листі від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)» сама по собі згода громадянина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення будівництва квартири власними силами не є підставою для виселення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звільнити у зв'язку з поліпшенням житлових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та включення до складу житлового фонду.

Таким чином, виключно через невідповідність спірної квартири санітарним та технічним умовам відповідачі не з власної вини більше двох років були змушені проживати в гуртожитку та були позбавлені можливості вселитися в надане їм житло. Через протиправну поведінку ОСОБА_5, мешканця гуртожитку, відповідачі змушені в судовому порядку вимагати усунення перешкод та витребувати власні речі з чужого незаконного володіння.

    В обґрунтування правової позиції щодо наявності підстав визнання недійсним ордера
на житлову площу позивач посилається на статтю 59 Житлового кодексу УРСР, пункти 64
та 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм
жилих приміщень в Українській РСР.

Відповідно до статті 59 Житлового кодексу УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Позивач обґрунтовує свою вимогу про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення тим, що надання відповідачам спірної квартири порушує права інших громадян на житло.

В той же час норма, викладена в статті 59 Житлового кодексу УРСР, містить чітко визначену підставу для визнання ордеру на житлову площу недійсним - порушення прав конкретної особи на конкретне зазначене в ордері приміщення, наприклад, ордер може бути визнаний недійсним, коли він виданий на житлове приміщення, право на яке належить іншій особі, у випадках видачі ордера з порушенням прав наймача на одержання ізольованого житлового приміщення у порядку статті 54 ЖК УРСР тощо.

Відповідно до чинного законодавства не можуть бути підставами для визнання ордеру недійсним зазначені в позові обставини: несплата комунальних платежів, відсутність реєстрації відповідачів в спірній квартирі, не звільнення кімнат в гуртожитку після отримання ордеру.

Відповідачі наголошують на те, що належними та допустимими доказами відсутності вини полягають в тому, що вони не заселились в спірну квартиру протягом ЗО днів. Заборгованості з комунальних платежів по спірній квартирі у відповідачів немає і позивачем не надано доказів її наявності.

Реєстрація відповідачів в кімнатах гуртожитку була тимчасовою та скінчилась 1 серпня 2007 року, що підтверджується відповідною відміткою в паспортах відповідачів. Тому посилання позивача на наявну реєстрацію відповідачів в гуртожитку є викривленням обставин, спрямованим на введення суду в оману.

Реєстрація відповідачів в спірній квартирі перешкоджає категорична відмова позивача видати Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні - тобто відмова видати документ, що підтверджує зняття відповідачів з реєстрації в гуртожитку.

        Крім того, відповідно до чинного законодавства України позивач не наділений правом
звернення до суду з позовом про визнання недійсним ордера на житлову площу.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України викладених у Постанові від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі статтею 18 Житлового   кодексу   УРСР   (наприклад,   про   визнання   ордеру недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.     З відомчого житлового фонду житловий будинок АДРЕСА_1 рішенням 11 сесії 5 скликання Харківської міської ради № 33/07 від 21 лютого 2007 року був прийнятий в комунальну власність територіальної громади міста Харкова та переданий на баланс КП «Жилкомсервіс».                             Отже, відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве .самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.                                         Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова Міністерства оборони України є квартирно-експлуатаційним органом, на який покладено функції здійснення оперативного обліку службових житлових приміщень, погодження включення житлових приміщень до числа службових та їх виключення, погодження надання службових приміщень військовослужбовцям, ведення обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, зберігання облікових справ. Тобто квартирно-експлуатаційний орган в межах наданих повноважень розпоряджається виключно службовими житловими приміщеннями і не має ніякого відношення до об'єктів комунальної власності.                                         Таким чином, квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова Міністерства оборони України не може виступати позивачем в справі, яка стосується питань розпорядження комунальним майном. Власником комунального майна є територіальна громада. Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» право власності на об'єкти комунальної власності можуть реалізовувати виключно сама територіальна громада шляхом проведення місцевого референдуму або уповноважені нею місцеві ради. Належним позивачем по цій справі є Харківська міська рада або у випадку делегування відповідних повноважень Київська районна в місті Харкові рада.                                         Забезпечення військовослужбовців з вислугою понад 20 років житлом для постійного проживання є соціальною гарантією їхнього захисту з боку держави, яка гарантується Законами України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».                     Задоволення позову призведе до грубого порушення прав ОСОБА_1, який завдяки 30-річній сумлінній військовій службі отримав від держави житло для постійного проживання своєї родини. Чисельні порушення під час забезпечення відповідачів житлом у вигляді надання квартири в будинку без тепло-, водо- та енергопостачання, тобто такої, що не відповідала санітарним і технічним нормам та була непридатна для проживання, є підставою для звернення відповідачів до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, але жодним чином не є підставою для позбавлення їх власного житла і виселення в гуртожиток.    

Представник КП «Жилкомсервіс» в судове засідання не з’явилась, надала до суду письмову заяву про слухання справи у її відсутності.

Заслухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи, суд дійшов до висновку про необґрунтованості позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні до них правовідносини.

Оцінюючи докази, суд виходить з положень ст. 60 ЦПК України.

Судом встановлено, що 4 жовтня 2006 року ОСОБА_1, як військовослужбовця з вислугою понад 20 років, на підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної в місті Харкові ради № 198-1 від 3 жовтня 2006 року, було забезпечено житлом для постійного проживання-трикімнатною квартирою АДРЕСА_1. На ім’я ОСОБА_1 було видано ордер на жиле приміщення № 2643/06 від 4 жовтня 2006 року.

14 липня 2008 року Виконавчим комітетом Київської районної в м. Харкові раді було зроблено відмітку на ордері № 2643/06 про те, що цей ордер не скасовувався і є дійсним.

На момент видачі ордеру на житлову площу відповідачам була надана інформація, що в лютому 2006 року будинок, в якому розташована спірна квартира, був введений в експлуатацію (акт державної комісії, затверджений рішенням Харківської міської ради № 96 від 1.02.2006 року).

Отримав ордер на спірну квартиру та підписав зобов’язання про звільнення кімнат 1,6,7 в гуртожитку, розташованому в будинку 2 «А» по вул. 23 Серпня в місті Харкові, відповідачі виявили, що будинок АДРЕСА_1, не підключений до систем водо-, тепло- та енергопостачання, що робить неможливим проживання в ньому, через невідповідність житла санітарним та технічним вимогам.

21.02.2007 року будинок АДРЕСА_1 було передано в комунальну власність на підставі рішення 11 сесії 5 скликання Харківської міської ради № 33/07 від 21.02.2007 року.

З 2006 року і по теперішній час відповідачі разом з іншими мешканцями ведуть постійне листування з замовником будівництва - Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, АК «Харківобленерго», Міністерством оборони України, Департаментом житлового господарства Харківської міської ради, з питання приєднання будинку до міських комунікацій та забезпечення будинку безперебійним енергопостачанням.    

Як вбачається з відповідей Департаменту будівництва Міністерства оборони України № 227/11/4697 від 27.10.07., № 227/2/2487 від 17.06.08., № 227/2/3024 від 22.07.08., № 227/ІІ/4000 від 21.10.08., № 227/11/1913 від 23.06.09., АК «Харківобленерго» № 01-26Е/12-6399 від 13.10.08.," № 01-54/5429 від 10.07.09., Міністерства оброни України № 220/4704 від 13.11.08., Департаменту комунального господарства № Г-6848/1-09.08-39 від 19.06.09. станом на липень 2009 року власник та балансоутримувач будинку територіальна громада в особі Харківської міської ради та КП «Жилкомсервіс» водо- та теплопостачання в будинку з'явились наприкінці 2007 року, а безперебійним енергопостачанням мешканці не забезпечені до теперішнього часу.    

Як встановлено в судовому засіданні, причиною такої ситуації є невиконання технічних умов з  підключення будинку до кабелю енергомереж необхідної потужності, що в свою чергу не може бути виконане, адже відповідна документація Харківській міській раді не передавалась, а АК «Харківобленерго» відмовляється надати дублікати документів, адже договір укладено зі Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони.    

На теперішній час питання з енергопостачанням не вирішено остаточно, у той час, як квартири в будинку АДРЕСА_1 обладнані електроплитами, ліфт в 14-поверховому будинку не працює.    

Згідно зі статтею 50 Житлового кодексу УРСР та пунктом 51 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в УРСР, жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умов даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним та технічним вимогам.     Попре невідповідність санітарним та технічним вимогам відповідачі, які до цього часу займали кімнати АДРЕСА_2, переїхали в спірну квартиру. Проте через непрацюючий ліфт в новому будинку, та дії сусідів по гуртожитку, частина речей залишилась в гуртожитку. В травні 2008 року колишній сусід, ОСОБА_5, зацікавлений в тому, щоб зайняти звільнені відповідачем та його родиною кімнати у гуртожитку, поставив броньовані двері на вході до блоку, чим взагалі унеможливив вивезення речей відповідачами.

Звернення відповідачів з проханням повернути речі були проігноровані, на теперішній час Дзержинським районним судом міста Харкова розглядається цивільна справа за позовом відповідачів про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зобов'язання відповідачів звільнити кімнати в гуртожитку у зв'язку з забезпеченням їх житлом для постійного проживання було надано ними у відповідності до пункту 64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, без зазначення строків, адже термін визначається в залежності від готовності нового житла для проживання в ньому.

Згідно роз'яснень Верховний Суд України від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ», сама по собі згода громадянина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення будівництва квартири власними силами не є підставою для виселення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звільнити у зв'язку з поліпшенням житлових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та включення до складу житлового фонду.

Таким чином, виключно через невідповідність спірної квартири санітарним та технічним умовам відповідачі не з власної провини більше двох років були змушені проживати в гуртожитку та були позбавлені можливості вселитися в надане їм житло. Через протиправну поведінку ОСОБА_5, мешканця гуртожитку, відповідачі змушені в судовому порядку вимагати усунення перешкод та витребувати власних речей з чужого незаконного володіння.

    В обґрунтування правової позиції щодо наявності підстав визнання недійсним ордера
на житлову площу позивач посилається на статтю 59 Житлового кодексу УРСР, пункти 64
та 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм
жилих приміщень в Українській РСР.

Відповідно до статті 59 Житлового кодексу УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Позивач обґрунтовує свою вимогу про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення тим, що надання відповідачам спірної квартири порушує права інших громадян на житло.

В той же час норма, викладена в статті 59 Житлового кодексу УРСР, містить чітко визначену підставу для визнання ордеру на житлову площу недійсним - порушення прав конкретної особи на конкретне зазначене в ордері приміщення, наприклад, ордер може бути визнаний недійсним, коли він виданий на житлове приміщення, право на яке належить іншій особі, у випадках видачі ордера з порушенням прав наймача на одержання ізольованого житлового приміщення у порядку статті 54 ЖК УРСР тощо.

Відповідно до чинного законодавства не можуть бути підставами для визнання ордеру недійсним зазначені в позові обставини: несплата комунальних платежів, відсутність реєстрації відповідачів в спірній квартирі, проживання їх в гуртожитку після отримання ордеру.

Відповідачі наголошують про те, що належними та допустимими доказами відсутності своєї вини полягають в тому, що не заселились в спірну квартиру протягом ЗО днів. Заборгованості з комунальних платежів по спірній квартирі у відповідачів немає і позивачем не надано доказів її наявності.

Реєстрація відповідачів в кімнатах гуртожитку була тимчасовою та скінчилась 1 серпня 2007 року, що підтверджується відповідною відміткою в паспортах відповідачів. Тому посилання позивача на наявну реєстрацію відповідачів в гуртожитку є викривленням обставин, спрямованим на введення суду в оману.

Реєстрація відповідачів в спірній квартирі перешкоджає категорична відмова позивача видати Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні - тобто відмова видати документ, що підтверджує зняття відповідачів з реєстрації в гуртожитку.

        Крім того, відповідно до чинного законодавства України позивач не наділений правом
звернення до суду з позовом про визнання недійсним ордера на житлову площу.

Згідно роз'яснень Пленум Верховного Суду України в Постанова від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно   зі   статтею   18   Житлового   кодексу   УРСР   (наприклад,   про   визнання   ордеру недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.         З відомчого житлового фонду житловий будинок АДРЕСА_1 рішенням 11 сесії 5 скликання Харківської міської ради № 33/07 від 21 лютого 2007 року був прийнятий в комунальну власність територіальної громади міста Харкова та переданий на баланс КП «Жилкомсервіс».                                         Отже, відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве .самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.                                         Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова Міністерства оборони України є квартирно-експлуатаційним органом, на який покладено функції здійснення оперативного обліку службових житлових приміщень, погодження включення житлових приміщень до числа службових та їх виключення, погодження надання службових приміщень військовослужбовцям, ведення обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, зберігання облікових справ. Тобто квартирно-експлуатаційний орган в межах наданих повноважень розпоряджається виключно службовими житловими приміщеннями і не має ніякого відношення до об'єктів комунальної власності.                                         Таким чином, квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова Міністерства оборони України не може виступати позивачем в справі, яка стосується питань розпорядження комунальним майном. Власником комунального майна є територіальна громада. Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» право власності на об'єкти комунальної власності можуть реалізовувати виключно сама територіальна громада шляхом проведення місцевого референдуму або уповноважені нею місцеві ради. Належним позивачем по цій справі с Харківська міська рада або у випадку делегування відповідних повноважень Київська районна в місті Харкові рада.                                         Забезпечення військовослужбовців з вислугою понад 20 років житлом для постійного проживання є соціальною гарантією їхнього захисту з боку держави, яка гарантується Законами України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».                     Задоволення позову призведе до грубого порушення прав ОСОБА_1, який перебуваючи на військовій службі отримав від держави житло для постійного проживання своєї родини. Чисельні порушення під час забезпечення відповідачів житлом у вигляді надання квартири в будинку без тепло-, водо- та енергопостачання, тобто такої, що не відповідала санітарним і технічним нормам та була непридатна для проживання, не є підставою для позбавлення їх власного житла і виселення в гуртожиток.    

Згідно ст. 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями за рахунок державного бюджету, тому забезпечення військовослужбовців житлом є державною метою в області здійснення соціальної політики, що гарантовано законодавством.

Згідно п. 9 Положення про порядок забезпечення житловою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України № 20 від 03.02.1995 року), військовослужбовці визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов на загальних підставах відповідно до діючого законодавства.

В силу п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень, такими, що потребують поліпшення житлових умов визнаються громадяни:  п. 6 які мешкають в гуртожитках; п. 7 якщо мешкають в одній кімнаті особи різного полу віком з 9-ти років.

Таким чином, в судовому засіданні, вимоги позову квартирного відділу м. Харкова щодо визнання недійсним ордеру та виселення відповідачів не знайшли свого підтвердження, та спростовуються сукупністю доказів досліджених у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 61, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 48, 50, 52, 58,59, 65-1 ЖК України, ст. 21 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Київська районна рада м. Харкова, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про визнання ордеру недійсним та виселення з житлової площі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                                                   М.В.Федюшин