Справа № 22ц-357/2010 Головуючий у першій інстанції
Овсієнко Ю.К.
Категорія – цивільна Доповідач – Шемець Н.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
30 квітня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: позивача ОСОБА_6, відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, представника ОСОБА_7 –ОСОБА_11, представника ТОВ „Фірма „Стрижень”- Костюка В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Стрижень” на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ТОВ „Фірма „Стрижень” про виділення майна в натурі та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про виділення йому в натурі гаражного боксу 1-1 та після уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності на гаражний бокс 1-1, будівля А-1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 41,3 кв.м, вартістю 64005 грн., що становить 23/100 частин, за третім варіантом поділу згідно висновку експертизи від 26 березня 2008 року у справі №2-411/2008р.; за відповідачами визнати право власності на гаражні бокси 1-2 та 1-3, будівля А1 -1 за тією ж адресою, площею 94,9 кв.м. та 45,4 кв.м. відповідно, вартістю 212559 грн., що становить 77/100 частин від всіх будівель. Грошову компенсацію в сумі 8692 грн. зобов”язувався сплатити відповідачам після вступу рішення суду в законну силу.
Позивач посилався на те, що сторони є учасниками спільної власності, яка складається з 4 гаражних боксів за адресою: м.Чернігів вул..102 км станції Чернігів-Північний, йому належить 1/5 частина спільного майна, і за висновком судової будівельно-технічної експертизи на його частку можливе виділення одного найменшого гаражного боксу з виплатою компенсації іншим співвласникам.
Рішенням суду задоволені позовні вимоги ОСОБА_6, виділено йому у власність на належну частку гаражний бокс 1-1 будівлі під літерою „А-1”, площею 41,3 кв.м., вартістю 64005 грн. в АДРЕСА_1, що складає 23/100 частин від усіх будівель.
Відповідачам виділено у власність гаражні бокси 1-2 площею 94,9 кв.м. та 1-3, площею 45,4 кв.м., будівлі під літерою „А1-1” вартістю 212559 грн. за зазначеною адресою, що становить 77/100 частин від усіх будівель.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь відповідачів грошову компенсацію на недоотриману частку в майні в розмірі 8692 грн. по 2173 грн. на користь кожного.
В апеляційній скарзі ТОВ „Фірма „Стрижень” просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що суд неправильно визначив правовий статус спірних об”єктів нерухомості. Не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду щодо розгляду спору відносно 4 гаражних боксів як одного цілого об”єкту спільної сумісної власності сторін.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2008 року встановлено, що позивач та відповідачі мають право власності на два окремі об”єкти нерухомості: один гаражний бокс 1-1 згідно рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 березня 1995 року і три гаражні бокси 1-2, 1-3 згідно ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 травня 1996 року. Тому, як вважає апелянт, суд має розглядати кожний об”єкт нерухомості як окремий об”єкт правових відносин.
Також апелянт вважає безпідставним твердження суду про те, що ТОВ „Фірма „Стрижень” не має права власності на гаражний бокс 1-1, оскільки рішеннями господарських судів встановлено, що позивач та відповідачі внесли вклад до статутного фонду у вигляді майна, отриманого на підставі рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 березня 1995 року, і право власності ТОВ „Фірма „Стрижень” на цей гаражний бокс підтверджується правовстановлюючим документом - додатковою угодою від 05 жовтня 1995 року до установчого договору.
Також суд першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно відмовив ТОВ у витребуванні матеріалів інвентаризаційної справи по гаражним боксам з Чернігівського МБТІ та відмовив у проведенні судової будівельно- технічної експертизи, оскільки судом використано експертизу, проведену у 2008 році і по іншій справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7 є співвласниками гаражних боксів в АДРЕСА_1, спірне майно належить їм на праві спільної сумісної власності, і прийшов до висновку, що позивач має право на виділ у натурі частки із майна, що знаходиться у спільній сумісній власності.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач має право на виділ у натурі частки із спільного майна, проте його висновок про можливість реального виділу частки позивача із майна, що є у спільній власності, не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Згідно рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 березня 1995 року ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7 було виділено у спільну сумісну власність з майна кооперативу „Снов” один бокс капітального гаража.
Згідно ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 травня 1996 року цим же особам в рахунок погашення боргу кооперативу „Снов” в сумі 870 млн.крб. передані три гаражні бокси вартістю 747 млн.730 тис. крб.,розташованих на ст. Чернігів- Північний.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7 про виділ частки спільного майна у натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_13, ОСОБА_6, КП „Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору дарування та внесення змін до реєстру прав власності встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7 мають право спільної сумісної власності на два окремі об”єкти нерухомого майна: один гаражний бокс на підставі рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 березня 1995 року і три гаражних бокси згідно ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 травня 1996 року, які розташовані за однією адресою. Також в даному рішенні суд зазначив, що судовими рішеннями не було визначено частки кожного із співвласників в майні, тому спірне майно належало сторонам на праві спільної сумісної власності.
Зазначене рішення не було оскаржено в касаційному порядку і є чинним на даний час.
Частиною 3 ст.61 ЦПК України передбачено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Тому доводи апелянта відносно того, що спір стосується двох окремих об”єктів нерухомого майна є вірними, оскільки ґрунтуються на висновках рішення суду в іншій цивільній справі.
Крім того, з поетажного плану вбачається, що чотири гаражні бокси в документації Чернігівського МБТІ рахуються як дві окремі будівлі: А-1, площею 41,3, та А1-1, площею 94,9 кв.м. та 45,4 кв.м., (а.с.10 справа № 2-411/2008р.), а з реєстраційного посвідчення слідує, що бокси зареєстровані за сторонами у справі в рівних частинах за кожним(а.с. 28).
Ст.370 ЦК України встановлено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності і у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Такий виділ здійснюється в порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу.
Ч.2 ст.364 ЦК України передбачено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу має право на одержання грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №03-10с від 22 березня 2010 року виділити в натурі 1/5 частину в будівлі А-1 неможливо.
Також експерт запропонувала варіанти виділу в натурі 1/5 частини в будівлі А1-1 та в будівлі в цілому.
В апеляційному суді ОСОБА_6 після проведення експертизи наполягав на виділі йому у власність гаражу 1-1 в будівлі А-1 або гаражу 1-3 площею 45,4 кв.м. за варіантом №5 в обох будівлях в цілому.
Апеляційний суд враховує, що позовні вимоги ОСОБА_6 стосуються виділу 1/5 частки у всьому спільному майні - чотирьох гаражних боксах, і вважає їх неправомірними, виходячи з того, що гаражний бокс 1-1, будівля А-1, і гаражні бокси 1-2 та 1-3, будівля А1-1, є окремими об”єктами права спільної сумісної власності.
Вимоги позивача відносно виділу частки з кожного об”єкту не заявлялись, а стосуються всього майна, що знаходиться у спільній сумісній власності сторін. Гаражний бокс 1-1 будівля А-1згідно висновку експертизи є річ неподільна, частка позивача 1/5 у порівнянні з часткою відповідачів 4/5- незначна, відповідачі категорично заперечують проти даного варіанту, оскільки порушуються їхні права як співвласників, тому вимоги позивача про реальний виділ його 1/5 частки у всьому майні шляхом виділу гаражного боксу 1-1 не можуть бути задоволені.
Крім того, у разі виділу позивачу у власність всього гаражного боксу 1-1 в будівлі А1-1 припиняється право власності інших співвласників у даному гаражному боксі, проте такі вимоги позивачем не заявлялися і судом не розглядалися, як не заявлялись вимоги про припинення права власності позивача в гаражних боксах 1-2 та 1-3 в будівлі А1-1 та компенсації цієї частки у будівлі А1-1 шляхом виділу обох часток в будівлі А-1.
Щодо виділу частки позивача за варіантом №5, то апеляційний суд враховує, що позивачем не заявлялись вимоги про припинення його права власності в гаражному боксі 1-1 будівля А-1 шляхом компенсації його частки в будівлі А1-1, крім того, згідно висновку експертизи за даним варіантом частка позивача більше ідеальної частки в одиницях загальної площі на 9,08 кв.м та на 11994 грн. більше ідеальної частки в одиницях вартості, і становить 25/100(1/4) частину від об”єкта нерухомості в цілому, що є значним перевищенням ідеальної частки позивача і в грошовому виразі і у вартісному варіанті.
Відповідачі заперечували проти такого варіанту виділу частки позивача, не визнаючи вимог ОСОБА_6 та не погоджуючись на грошову компенсацію їх часток.
Позивач також не бажає отримувати грошову компенсацію за його частку, як не погоджується і з пропозицією відповідачів придбати гараж за їх кошти на його ім”я в іншому місці.
Оскільки гаражні бокси не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності на частки сторін, заявлені вимоги позивача про реальний виділ в натурі його частки не підлягають задоволенню.
Доводи апелянта щодо належності йому на праві власності гаражного боксу 1-1 будівля А-1 на підставі рішень господарських судів апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Апеляційний суд враховує, що право власності за позивачем та відповідачами на гаражний бокс 1-1 на підставі рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 березня 1995 року зареєстровано Чернігівським МБТІ в 1996 році, що підтверджується реєстраційним написом №580 від 24 червня 1996 року, тобто, сторони належним чином зареєстрували своє право власності на майно і на даний час є власниками цього гаражного боксу.
Доказів про те, що дане майно належним чином у встановленому законом порядку зареєстровано за ТОВ „Фірма „Стрижень” суду не надано, тому посилання апелянта про перебування даного гаражного боксу на балансі товариства не є доказом його права власності на це майно.
Доводи апелянта про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки наявний корпоративний спір, є безпідставними, оскільки позовні вимоги ОСОБА_6 не ґрунтуються на порушенні його корпоративних прав, а наявний спір між фізичними особами-співвласниками щодо їх майна.
Посилання апелянта на невитребування судом першої інстанції матеріалів інвентаризаційної справи та непроведення судової будівельно-технічної експертизи, не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги, враховуючи, що в матеріалах даної справи наявні необхідні для вирішення спору витяги з інвентаризаційної справи, а судова експертиза проведена за клопотанням апелянта в процесі апеляційного розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про виділ майна в натурі та визнання права власності.
Керуючись ст.ст.364, 370 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.3,4, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд ,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ТОВ „Фірма „Стрижень” – задовольнити.
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09 грудня 2009 року – скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 про виділення майна в натурі та визнання права власності - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: