АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц- 2094 Головуючий в 1інстанції – Масенко Д.Є.
Категорія Доповідач – Темнікова В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого – Темнікової В.І.,
суддів –Мартинюка В.І., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря – Нестеровської Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 15 березня 2010 року за скаргою ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції на дії державного виконавця Ленінського ВДВС Луганського МУЮ, -
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 15 березня 2010 року було відмовлено у задоволенні скарги ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції на дії державного виконавця Ленінського ВДВС Луганського МУЮ через її необґрунтованість.
Не погодившись з зазначеною ухвалою, ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції. звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.01.2010р. Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції щодо примусового виконання ухвали суду від 07.04.2009р. про накладення арешту на майно ОСОБА_3
В судовому засіданні представник ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції підтримала доводи апеляційної скарги та дала пояснення аналогічні відомостям, викладеним в ній.
Представник Ленінського ВДВС Луганського МУЮ не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду – без змін.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції.
Постановляючи ухвалу по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 07.04.2009р. було накладено арешт на все майно, яке розташоване за адресою : АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3. На виконання зазначеної ухвали суду Ленінським ВДВС Луганського МУЮ 07.05.2009р. було відкрите виконавче провадження. Актом державного виконавця від 18.01.2010р. було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 майно, яке належить ОСОБА_3 відсутнє. Тому постановою від 21.01.2010р. виконавче провадження було закінчене на підставі ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” у зв’язку з відсутністю майна належного ОСОБА_3 за вказаною адресою. Також суд виходив з того, що обрання виду забезпечення позову згідно ст. 152 ЦПК України віднесено до компетенції суду і судом було обрано вид забезпечення позову шляхом накладенні арешту на саме на майно ОСОБА_3, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Тому суд дійшов висновку про те, що посилання представника заявника на те, що державним виконавцем не було здійснено заходів щодо встановлення іншого майна боржника та накладення на нього арешту, а також накладення арешту на частку боржника у статутному фонді СВФ “АГРО” є безпідставними, так як суд таких заходів забезпечення позову не обирав. Проаналізувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених заявником вимог.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті ухвали суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2009р., якою була скасована постанова державного виконавця від 12.05.2009р. про зупинення виконавчого провадження щодо накладення арешту на майно ОСОБА_3 і якою суд зобов’язав Ленінський відділ ДВС Луганського МУЮ провести виконавчі дії, а саме: накласти арешт на все майно боржника ОСОБА_3 та виконати всі дії пов’язані з цим, згідно діючого законодавства, не заслуговують на увагу виходячи з наступного:
Як убачається з матеріалів справи і з цим погодився представник заявника на виконанні у державного виконавця знаходилася саме ухвала Ленінського районного суду м. Луганська від 07 квітня 2009р. Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2009р. тільки перевірялася правомірність дій державного виконавця по виконанню ухвали від 07 квітня 2009р. Даною ухвалою була дана оцінка правомірності дій державного виконавця стосовно зупинення виконавчого провадження на підставі ухвали про зупинення провадження по справі за позовом ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, тобто по справі, по якій і вживалися заходи забезпечення позову. Після скасування постанови державного виконавця про зупинення провадження по справі та зобов’язання Ленінський відділ ДВС Луганського МУЮ провести виконавчі дії, а саме: накласти арешт на все майно боржника ОСОБА_3 та виконати всі дії пов’язані з цим, згідно діючого законодавства, підлягала виконанню у відповідності до вимог діючого законодавства саме та ухвала суду, яка перебувала на виконанні держаних виконавців, і зупинення по виконанню якої було здійснено державним виконавцем не вірно, а саме ухвала суду від 07.04.2009р. і державний виконавець повинен був накласти арешт дійсно на все майно ОСОБА_3, але яке знаходиться за вказаною в ухвалі від 07.04.2009р. адресою. Ухвала Ленінського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2009р. самостійному виконанню без урахування ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 07.04.2009р. не підлягає, так як нею не обиралися самостійні заходи забезпечення конкретного позову. Обрання ж способу та порядку забезпечення позову віднесено діючим законодавством до компетенції суду з урахуванням перш за все ціни позову та інших обставин по тій справі, по якій розглядається позов, для забезпечення якого вживаються заходи забезпечення позову, а не по справі, по якій перевіряється правомірність дій державного виконавця по виконанню ухвали про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що в акті від 18.01.2010р. не знайшло відображення факту наявності або відсутності у ОСОБА_3 іншого майна, ніж нерухоме майно ( транспортні засоби, побутова техніка, меблі та таке інше) не заслуговують на увагу, так як в даному акті зазначено, що виходом за адресою АДРЕСА_1 було встановлено, що майно, яке належить ОСОБА_3 на праві власності відсутнє, а також відображено те, що будинок та земельна ділянка належать ОСОБА_4 Що стосується транспортних заходів, то вони проходять реєстрацію у відповідних компетентних органах на ім’я власника транспортного засобу, а не за адресою його проживання. Більш того, такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на транспортні засоби ОСОБА_3, судом взагалі не обирався.
Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги неправомірність дій державного виконавця по не оголошенню ним заборони на відчуження корпоративних прав ОСОБА_3 , який має право власності на статутний фонд юридичної особи ПП СВФ “Агро”, яка зареєстрована за адресою місця проживання останнього, а саме за адресою АДРЕСА_1, так як майно юридичної особи не належить на праві власності особисто ОСОБА_3 як фізичній особі, а такий вид забезпечення позову як накладення арешту на частку у статутному фонді юридичної особи судом згідно тексту ухвали суду від 07.04.2009р. не обирався.
З урахуванням викладеного, не відповідає дійсності також ствердження в апеляційній скарзі на те, що державний виконавець повинен був встановити та накласти арешт на все майно боржника та винести постанову про накладення арешту на все майно боржника і оголосити заборону на його реалізацію та направити цю постанову та відповідні запити до обліково – реєстраційних установ, що проводять реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів, нерухомості, корпоративних прав. Посилання апелянта на те, що державний виконавець повинен був винести на стадії виконання ухвали суду від 07.04.2009р. постанову про накладення арешту на все майно боржника і оголосити нею заборону на його реалізацію, як самостійний процесуальний документ, а не обмежуватися винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, також не відповідає вимогам діючого законодавства, так як постанова про накладення арешту на майно боржника і оголошення заборони на його реалізацію виноситься державним виконавцем, коли у нього на виконанні знаходиться рішення суду про майнові стягнення і державним виконавцем самим обираються заходи щодо його виконання. Правова ж природа виконання ухвали про забезпечення позову передбачає точне виконання саме того виду забезпечення позову, який було обрано судом, і не передбачає вихід державного виконавця за межі даного виду забезпечення позову. Висновки ж апелянта, зроблені ним в тексті апеляційної скарги стосовно цього питання, фактично є суб’єктивним тлумаченням апелянтом вимог діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та матеріалів справи, які не відповідають дійсності.
Доводи апеляційної скарги на те, що ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” не передбачено закінчення виконавчого провадження на підставі встановлення держвиконавцем факту відсутності майна у боржника також не заслуговують на увагу, так як встановленням даного факту з урахуванням конкретних перелічених вище обставин по справі, було фактично закінчено виконання ухвали суду від 07.04.2009р., про що і зробив висновок суд першої ін станції на підставі всіх обставин по справі, а закінчення виконавчого провадження у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом передбачено ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та не є підставою для скасування ухвали суду.
Керуючись ст. 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 15 березня 2010 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після її проголошення в касаційному порядку .
Головуючий
Судді