КОПІЯ          

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

28 квітня  2010  року                                      місто  Вінниця

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду   Вінницької області у складі:

                    Головуючого :  Чуприни В.О.

                                          Суддів : Морозовського В.І., Іванюка М.В.  

                                          При секретарі :   Липач Ю.М.

                    За участю : відповідача – позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника ОСОБА_4, представника позивача – відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення суми простроченої заборгованості по кредиту та суми дострокового стягнення кредиту;  зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним пункту 1.1.3 кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року,   встановила :

    В липні 2009 р.     ВАТ «Універсал Банк» (правонаступник ВАТ «Банк Універсальний)  звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги у розмірі станом на 21.07.2009 р. невиконанням відповідачами умов кредиту щодо повернення грошових коштів та сплати процентів.

    У подальшому  представник банку письмовою заявою збільшив розмір вимог станом на 23.11.2009 р. в сумі 3.015456 грн. 77 коп., з яких 2.897779 грн. 65 коп. – непогашений кредит, 115886 грн. 27 коп. – несплачені відсотки, 1790 грн. 84 коп. – пеня.

    В ході розгляду справи в грудні 2009 р. ОСОБА_1 звернулася зі зустрічною позовною заявою до ВАТ «Універсал Банк» з тих підстав, що пункт 1.1.3. договору стосовно підвищених процентних ставок у разі звільнення позичальника з основного місця роботи суперечить закону, обмежує її права та вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

    Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 19.02.2010 р. позов ВАТ  «Універсал Банк»  задоволений  і  стягнуто  солідарно  з  ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 385326 швейцарських франків 38 сантимів, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 2.855268 грн. 48 коп.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь банку судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

    Зустрічний позов ОСОБА_1 до ВАТ «Універсал Банк» залишений без задоволення.

    У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати і ухвалити нове про відмову банку в задоволенні позову, а її зустрічний позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

    Заявою від 9.04.2010 р. ОСОБА_3 приєднався до апеляційної скарги, навівши доводи щодо неправильності та незаконності рішення суду, та підтримав наведені у скарзі вимоги ОСОБА_1

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши  доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, зокрема щодо часткового  внесення змін у рішення, з наступних підстав.

З матеріалів справи убачається, що 24.10.2007 р. між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (на придбання майна, кредит зі зменшеними ризиками), за яким останній видано кошти в сумі 396 383 швейцарських франків на строк кредитування по 10.10.2013 р., що є датою остаточного погашення всієї суми кредиту.

Розмір процентної ставки за користування кредитом за договором (базова ставка) становить: у період з 24.10.2007 р. по 10.10.2012 р. – 4,5% річних;  з 11.10.2012 р. по 10.10.2023 р.- 9,95%. За користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується підвищена процентна ставка в оговорених розмірах.

У п. 1.1.3 договору сторони погодили, що у разі звільнення Позичальника з основного місця роботи встановлюються нові процентні ставки за користування кредитом, а саме : базова процентна ставка – у розмірі 10,45% річних та підвищена процентна ставка – у розмірі 31,35 % річних, починаючи з першого робочого дня, що слідує за днем звільнення Позичальника з основного місця роботи.

Відповідач зобов’язалась повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за його користування, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих зобов’язань за договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені цим договором.

Умовами договору сторони передбачили право банку вимагати дострокового повернення кредиту у випадку настання будь-якої з обставин, зазначених у п.5.2.5 та не усунення позичальником порушень протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вимоги позичальнику.

В якості забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору 24.10.2007 р. між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки відповідно до п.1.3, 1.4 якого поручитель зобов’язався відповідати у повному обсязі за виконання боржником усіх зобов’язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Наказом ВАТ «Універсал Банк» № 14500-к від 13.11.2008 р. ОСОБА_1, заступника керівника Вінницького регіонального управління Подільського міжрегіонального управління Департаменту мережі відділень ВАТ «Універсал Банк» в м. Вінниця, звільнено з роботи 14.11.2008 р. згідно п.3 ст. 40 КЗпП.

У зв’язку з утворенням простроченої заборгованості, у відповідності з кредитним договором (п.5.2.5), банк скористався правом вимоги дострокового повернення кредиту та поставив питання про стягнення штрафної санкції.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 550 ЦК визначено, що неустойкою (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (ч.1 ст.550 ЦК).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

З таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки його суд дійшов з повним з’ясуванням обставин справи та належної оцінки доказів сторін на підставу вимог і заперечень.

    ОСОБА_1 у апеляційній скарзі  посилається на те, що суд невірно прийшов до висновку про порушення нею своїх зобов’язань за кредитним договором, а суперечка виникла лише з приводу нарахування підвищених відсотків та застосування п. 1.1.3 кредитного договору.

    Проте, таке твердження не відповідає дійсності, оскільки первісний позов був поданий саме з предмету стягнення заборгованості за кредитним договором, а лише зустрічний позов, поданий в процесі його розгляду, стосувався питання незаконності та недійсності зазначеного пункту договору.

    Представником банку не заперечувався факт того, що відповідачем сплачувалися кошти по кредиту, але сплата здійснювалась за відсотковою ставкою, нижчою, ніж була на дату платежів, і яка вже не діяла у зв’язку з настанням події, передбаченої п.1.1.3 договору.

    У даному пункті сторони погодили, що додаткова угода про зміну процентної ставки не укладається, тому покликання апелянта на недодержання банком порядку підвищення процентної ставки є необґрунтованими.

    Аналогічній оцінці слід віддати і посилання ОСОБА_1 щодо винуватості банку в її неналежному інформуванні про розмір необхідних змінених платежів, оскільки об’єктивних даних, щоб стверджували звернення апелянта з цього приводу, чи відмови банку у видачі нового графіка сплати кредиту, судовим розглядом спору не здобуто.

    Покликання   апелянта   на  безпідставне  незастосування  судом  ст. 1056-1 ЦК України слід залишити поза увагою, так як питання збільшення процентної ставки були оговорені та погоджені сторонами в договорі, а вказана норма (набрала чинності 10.01.2009 р.)  регулює відносини щодо заборони банку односторонньої зміни розміру процентів.

      Клопотання про призначення судової експертизи для з’ясування  правильності  поданих банком розрахунків відповідачкою ОСОБА_1 у ході розгляду справи не було заявлено, відтак твердження скарги щодо хибності суми відшкодування в питанні, що потребує спеціальних знань є недоведеними.

    Правова оцінка умов договору кредиту та конкретних обставини справи, обґрунтовано давали суду підстави для висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

    Відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

    Так, кредит виданий банком не сторонній особі, а працівнику - ОСОБА_1 за пільговими відсотковими ставками з урахуванням фінансового стану позичальника та його місця роботи на керівних посадах у ВАТ «Універсал Банк». Користуючись цим, позичальником було свідомо прийнято на себе ризик втрати роботи та пов’язаних з цим наслідків у вигляді підвищення відсоткової ставки. При цьому, договором (п.1.1.3) прямо передбачено, що настання такої події, як звільнення позичальника з основного місця роботи є підставою вважати, що існують передумови погіршення рівня платоспроможності позичальника та що наданий кредит ним може бути несвоєчасно повернений.

    Отже мова йде про надання банком певної преференції позичальнику та свідомі фінансові ризики обох договірних сторін, тому волевиявлення учасників, у тому числі й ОСОБА_1, у правочині, спрямованому на реальне настання правових наслідків, було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

    Наведене виключає можливість задоволення зустрічного позову про визнання недійсним п. 1.1.3 договору, оскільки  правочини, які в цивілістичній науці одержали назву кабальних, мають ваду волі під впливом тяжких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

    За змістом ст. 233 ЦК під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, крайня нужденність сім’ї та інші обставини, для усунення чи пом’якшення яких необхідне термінове укладення правочину.

    Дійсні обставини справи свідчать, що підстав для кваліфікації оспорюваного пункту договору за ст. 233 ЦК не має, як і вважати порушеними права ОСОБА_1 на вибір роду занять та на працю.

    Такий висновок, якого дійшла колегія суддів, не конкурує з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача кредиту не установлено.

    При вирішенні даного питання апеляційним судом також ураховано, що протягом часу користування кредитом більш як двох років ОСОБА_1 не оспорювала правомірність п.1.1.3 договору, а звернення її до суду з позовом очевидно обґрунтовано метою захисту проти вимог первісного позову банківської установи.

    Констатуючи додержання судом першої інстанції норм закону у вирішенні даної конкретної справи, колегія суддів разом з тим звертає увагу на неправильне стягнення боргу в іноземній валюті, що суперечить правилам ст. 192 ЦК та роз’ясненням, викладеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. щодо необхідності переведення судом іноземної валюти в українську.

    Таким чином, шляхом внесення змін в рішення  суду першої інстанції, солідарному стягненню з відповідачів, згідно офіційного курсу гривні до іноземної валюти швейцарського франку за 100 одиниць – 740.7817, встановленого  Національним  банком  України  на день ухвалення рішення 19.02.2010 р., підлягає 2.854427 грн. 31 коп. (385326, 38 швейцарських франків х 740.7817 : 100) з яких :

1.   2.707736 грн. 23 коп. (365524,18 швейцарських франків х 740.7817 : 100) – суми дострокового стягнення кредиту;

2.   109697 грн. 77 коп. (14808,38 швейцарських франків х 740.7817 : 100) – відсотків за користування кредитом;

3.   35298 грн. 10 коп. (4764,98 швейцарських франків х 740.7817 : 100) – простроченої заборгованості;

4.   1695 грн. 20 коп. (228,84 швейцарських франків х 740.7817 : 100) підвищених відсотків.

    Керуючись  ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316  ЦПК  України, колегія суддів, вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року  змінити, зокрема, в резолютивній його частині слова «в розмірі 385326 (триста вісімдесят п’ять тисяч триста двадцять шість) швейцарських франків 38 сантимів, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 2 855 268 (два мільйони вісімсот п’ятдесят п’ять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 48 коп.» замінити словами «в розмірі 2.854427 грн. 31 коп., з яких 2.707736 грн. 23 коп. суми дострокового стягнення кредиту, 109697 грн. 77 коп. відсотків за користування кредитом, 35298 грн. 10 коп. простроченої заборгованості, 1695 грн. 20 коп. підвищених відсотків». В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.

          Головуючий :     підпис     В.О.Чуприна

    Судді :         підпис     В.І.Морозовський

                підпис     М.В.Іванюк

    З оригіналом вірно :

    Суддя апеляційного суду                     В.О.Чуприна