Справа № 2-1065

                                                                                                                                                2010р.

                                             Р І Ш Е Н Н Я

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    28 квітня 2010р. Печерський районний суд м. Києва

    в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

                           при секретарі – Довгій К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київської міського нотаріального округу Павелко Борис Олександрович

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири –

                                                встановив:

позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 березня 2008р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павелком Б.О., посилаючись на те, що вказаний договір був укладений з порушенням вимог діючого законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 перебував з нею у зареєстрованому шлюбі і відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні даного договору необхідна була її письмова згода, однак, вона такої згоди не давала, тому договір суперечить чинному законодавству і відповідно до ст. 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та їх підстави.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що між позивачкою та відповідачем був укладений шлюбний договір (контракт), відповідно до якого майно, набуте одним із подружжя є його особистою приватною власністю, тому відповідач мав право на придбання квартири без згоди дружини і ця квартира є його особистою власністю. Також представник відповідача вважає, що позивачкою не доведено, що спірний договір був укладений за спільні кошти подружжя.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що при укладенні договору купівлі-продажу були дотримані всі вимоги діючого законодавства і нотаріусом були враховані умови шлюбного контракту, укладеного між сторонами.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, про час та дату судового засідання повідомлялася належним чином, направила до суду заяву, у якій зазначила, що позовні вимоги не визнає та просить проводити розгляд справи без її участі, тому суд визнав за можливе провести судовий розгляд справи у відсутність відповідачки ОСОБА_4

Третя особа приватний нотаріус Павелко Б.О. у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, направив до суду пояснення по позову, в яких просить розглядати справу у його відсутність та зазначив, що при посвідченні спірного договору ОСОБА_2 дійсно перебував у шлюбі з ОСОБА_1, однак, вона надала згоду на укладення вказаного договору, уклавши 21 листопада 2003р. шлюбний контракт з ОСОБА_2, тому при посвідченні спірного договору були дотримані всі вимоги законодавства і немає підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Вислухавши сторони, приймаючи до уваги пояснення третьої особи, вивчивши

                                                     - 2 -

надані документи, судом встановлено, що 25 березня 2007р. між  ОСОБА_3, який також діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яку покупець сплатив кошти у сумі 2 375 000грн. (с.с.9).

Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_2 22 листопада 2003р. уклав шлюб з ОСОБА_6, позивачкою по справі (с.с.6).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 3 червня 2008р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, і 19 серпня 2008р. зареєстровано розірвання шлюбу (с.с.7-8).

Згідно свідоцтва про зміну імені, виданого 06 серпня 2009р. Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького районного управління юстиції Волинської області, ОСОБА_1 змінила прізвище на Грабінська (с.с.115).

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 ст. 27-1 КпШС України, який діяв на момент укладення шлюбу між сторонами, особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укласти угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

21 листопада 2003р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений шлюбний договір (контракт), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_7, відповідно до п.п. 1.5, 1.6 якого майно, набуте одним із подружжя (крім успадкованого та подарованого) є його особистою приватною власністю. Інший із подружжя не має права розпоряджатися цим майном, а також вчиняти будь-які дії щодо даного майна без дозволу (згоди) власника майна. Майно, яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, хоч і придбане у шлюбі, є особистою приватною власністю (роздільним майном) того із подружжя, за ким воно зареєстроване (с.с.28-29).

Таким чином, до реєстрації шлюбу сторони уклали між собою шлюбний договір, який визначив порядок набуття подружжям права власності на майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі, та не поширення на нього положень ст. 22 КпШС України ( ст. 60 СК України).

Посилання позивачки на те, що шлюбний контракт не відповідає законодавству, яке діяло на момент його укладення, та порушує її права, спростовується рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської обл. від 5 лютого 2010р., яким у позові позивачки про визнання недійсним положень п.п. 1.5, 1.6 шлюбного договору (контракту), укладеного 21 листопада 2003р. між нею та відповідачем ОСОБА_2, відмовлено ( с.с.89-92).

Ухвалою судді Верховного Суду України від 8 квітня 2010р. відмовлено позивачці у відкритті касаційного провадження за її скаргою на вказане рішення суду (с.с.116).

У ч. 2 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя " від 21 грудня 2007р. зазначено,  що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем у відповідності до вимог закону і у позивачки відсутні законні підстави для порушення питання про визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним.

Посилання позивачки на порушення вимог ст. 65 Сімейного Кодексу України при укладенні спірного договору, суд вважає безпідставними, оскільки відповідач, укладаючи договір купівлі квартири, не розпоряджався майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

                                     - 3 -

Твердження позивачки про те, що квартира придбана за їх спільні кошти, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки позивачкою не було надано суду доказів у підтвердження цим обставинам.

Крім того, у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської обл. від 5 лютого 2010р. зазначено, що сторони припинили шлюбні відносини на початку 2008р., а спірний договір було укладено відповідачем  25 березня 2008р., тобто після припинення шлюбних відносин.

Враховую викладене, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

    На підставі викладеного, керуючись ст. 27-1 КпШС України, ст. 63 СК України, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

                                             вирішив:

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київської міського нотаріального округу Павелко Борис Олександрович про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.

    Рішення набирає законної сили, якщо протягом десяти днів з дня його проголошення не було подано заяву про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.                

                                          СУДДЯ