Справа № 2-1693/2010р

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

(заочне)

22 березня 2010 року               Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої – судді         -     Мусієвського Є.П.

при секретарі         -      Пелещишин І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу  за позовом   ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод» про визнання звільнення за прогул незаконним, зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод» про визнання звільнення за прогул незаконним, зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої вимоги  тим, що Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23.05.2001 р., залишеним у силі Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.08.2001 р. та Ухвалою Верховного Суду України від 21.03.2002 р., його було поновлено на посаді заступника начальника матеріально-технічного забезпечення ЗАТ «Львівський керамічний завод»  та стягнуто в його користь 4 290 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак незважаючи на це до роботи його не допущено, а вимоги державного виконавця про виконання рішення суду також були проігноровані, в даний час він дізнався про існування наказу № 212-к від 28.05.2001 р. про поновлення його на роботі за рішенням суду, але з даним наказом його ніхто не ознайомлював і про цей наказ йому не відомо, крім того, 25.12.2003 року відповідачем було видано наказ № 323-к згідно з яким його повторно звільнено з роботи на підставі  п.4 ст.40 КЗпП України (за вчинення прогулу з 25.06.2003 р. по 25.12.2003 р.) з яким не був ознайомлений і про його існування не знав, тому вважає, що наказ про звільнення слід визнати незаконним, змінити формулювання та дату звільнення і стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 79263,97 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні вищенаведеному, доповнивши, що позивач на даний час досяг пенсійного віку і не бажає поновлюватись на посаді з якої його було звільнено.  Просять позов задоволити.

Представник відповідача в суд жодного разу не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про день, час і місце слухання справи, причини неявки суду не повідомив, заперечень на позов не подав. За таких обставин суд вважає за можливе постановити заочне рішення у відповідності до вимог ч.4 ст.169 ЦПК України.

         Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали  справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

           Так з копії Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23.05.2001 р. убачається, що судом позов ОСОБА_1 до ВАТ «Львівський керамічний завод» задоволено, поновлено на посаді заступника начальника матеріально-технічного постачання ВАТ «Львівський керамічний завод» та стягнуто на користь позивача 4290,56 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с.8-9).

            Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.08.2001 р. та Ухвалою Верховного Суду України від 21.03.2002 р. рішення Залізничного районного суду м.Львова від 23.05.2001 року  залишено без змін, а апеляційні та касаційні скарги без задоволення (а.с.10-13).

             З копії наказу ВАТ «Львівський керамічний завод» № 323-к від 25.12.2003 р. видно, що згідно наказу № 212-к від 28.05.2001 р. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного постачання. Для ознайомлення з даним наказом  у відділ кадрів не з’явився і на роботу не виходить чим порушує трудову дисципліну та вчиняє прогул. За невихід на роботу з 25.06.2003 р. по 25.12.2003 р. звільнити з роботи заступника начальника відділу матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 з 25.12.2003 р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.7).

             З копій постанови головного державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції від 04.06.2007 р. та 08.06.2007 р. вбачається, що державним виконавцем вживались заходи до виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, однак директором ЗАТ «Львівський керамічний завод» не було видано жодних наказів про поновлення ОСОБА_1 на посаді, у зв’язку з цим державним виконавцем постановлено накласти штраф на директора підприємства відповідно 170 грн. та 340 грн. (а.с.17-18).

        Відповідно до копій актів державного виконавця від 04.06.2007 р., 07.06.2007 р., 12.06.2007 р. державним виконавцем державної виконавчої служби Залізничного ВДВС ЛМУЮ з виходом на територію ЗАТ «Львівський керамічний завод» встановлено, що наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі не має і останній до роботи не допущений (а.с.14-16).

        Ч.4 ст.40 КЗпП України передбачена можливість розірвання власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

        Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України Кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень.

        Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом № 212-к від 28.05.2001 р. про поновлення його на роботі за рішенням суду.

        З огляду на вищенаведені документи, що складались державним виконавцем у 2007 році, про те, що держвиконавцю неодноразово повідомлялось про відсутність наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд ставить під сумнів легітивність наказу № 212-к від 28.05.2001 р.

        До такого висновку суд приходить і враховуючи зміст оскаржуваного наказу, з якого убачається, що ОСОБА_1 не виходить на роботу з 28.05.2001 р., а звільнено його за прогул вчинений тільки у період з 25.06.2003 р. по 25.12.2003 р.

        Відповідач також не надав суду доказів, що у період з 28.05.2001 р. до моменту звільнення 25.12.2003 р. ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата.

        Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України – власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

        Як ствердив у судовому засіданні позивач він взагалі не знав, що з 28.05.2001 р. по 25.12.2003 р. ніби-то працював на займаній посаді. Трудова книжка знаходиться у нього з моменту першого звільнення, яка оглянута судом в судовому засіданні, жодних записів в трудову не внесено та розрахунків з ним по заробітній платі відповідач не провів.

        З наведеного суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 не був повідомлений про його поновлення на роботі, про існування наказу № 212-к від 28.05.2001 р. не знав, а отже не міг вчинити прогул без поважних причин.

        Ст.43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з працівником на підставі п.4 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу.

        Як вбачається з оспорюваного наказу згоди профспілкового органу на розірвання трудового договору зі ОСОБА_1 не було.

        Відповідач не надав суду доказів, що ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 323-к від 25.12.2003 р.

        З ксерокопії наказу № 323-к від 25.12.2003 р. вбачається, що даних про ознайомлення  ОСОБА_1 з цим наказом не має (а.с.7).

        Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

        За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк на оскарження наказу про його звільнення  з поважних причин.

             З і змісту ч.3 ст.235 КЗпП України убачається,що у разі визнання   звільнення   таким,   що   не  узгоджується  із  чинним законодавством,  суд на прохання  працівника,  який  у  зв'язку  з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати  трудові  відносини  з  відповідачем,  може   визнати звільнення  незаконним, непоновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з  посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

        Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при вирішенні питання про поновлення на роботі орган, який вирішує спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

        З представлених позивачем розрахунків заробітної плати заборгованість відповідача складає 79   263,97 грн.

        Оскільки відповідачем не надано жодних даних щодо розміру заробітної плати працівника на посаді заступника начальника матеріально-технічного постачання, то суд вважає наведені позивачем розрахунки з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати та індексів інфляції достовірними і такі приймає до уваги.

        Згідно постанови від 28.01.2005 року ВАТ «Львівський кераміний завод» перереєстровано у ЗАТ «Львівський керамічний завод», тому стягнення слід проводити  з останнього (а.с.38).

             Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ст.ст.40,43, 47, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.   212-216 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

    Позов  задоволити. Поновити строк на подачу позовної заяви.

        Визнати  звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України - незаконним.

    Наказ ЗАТ «Львівський керамічний завод» № 323-к від 25 грудня 2003 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України - скасувати.

    Змінити дату і причину звільнення ОСОБА_1, визнавши його звільненим з посади заступника начальника матеріально-технічного постачання ЗАТ «Львівський керамічний завод» за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 01.04.2010 року.

    Стягнути з ЗАТ «Львівський керамічний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 79 263 (сімдесят дев’ять тисяч двісті шістдесят три) грн. 97 копійок.

     Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом  10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції .

Суддя