ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

-          позивача: не з'явились;

-          відповідача: Коваленко В.М., дов. №10 від 19.07.2007р.;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2006 року  Дочірнє підприємство "Фірма Леда" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" про стягнення 126652,7грн. –основного боргу за договором поставки товарів від 17.01.2006р. №33 та 4483,15грн. -  пені, внаслідок прострочення платежу за цим договором.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006р. у справі №1/234 (суддя Шестак В.І.) провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 15400грн. припинено. Позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" на користь Дочірнього підприємства "Фірма Леда" 111252,73грн. основного боргу, 4185,82грн. пені, 1154,39грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у даній справі прийнято на підставі ст.80 ГПК України, з посиланням на часткове погашення відповідачем заборгованості на суму 15400грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд послався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товарів від 17.01.2006р. №33 щодо оплати поставленого товару та настанням відповідальності за вказане порушення з посиланням на ст.193 ГК України, ст.ст.526, 530 ЦК України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. у справі №1/234 (колегія суддів у складі головуючого судді Губенко Н.М., суддів Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" залишено без задоволення, рішення  господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006р. у даній справі - без змін, з підстав вірного встановлення господарським судом першої інстанції фактичних обставин справи, ретельним дослідженням наявних доказів, наданням їм належної оцінки і прийняття судового рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненням до неї, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р., якою залишено без змін  рішення господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006р. у даній справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На час розгляду справи в касаційній інстанції суду не наданий відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними оскаржуваних постанови та рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17.01.2006р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №33 поставки товарів, згідно п.1.1 якого позивач, як постачальник, зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товари, визначені у п.1.2 цього договору, а відповідач, як покупець, зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.1.2 цього договору найменування, одиниці виміру, кількість, асортимент, ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються в видаткових накладних, що є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно п.2.9 договору поставки уповноважена особа відповідача підписує видаткову накладну про отримання партії товару та надає доручення встановленого зразка на отримання кількості товару. Якщо вказані документи не надані, відмітка (підпис) на видатковій накладній не зроблений, позивач може відмовити в поставці партії товару та повернути товар.

Відповідно до п.5.1 договору поставки відповідач здійснює оплату за поставлену партію товару не пізніше 21 календарних днів від дати їх поставки.

Позивач вказував, що ним, на виконання умов договору поставки, в червні –липні 2006р. поставлено товар по накладним: №2271 від 30.06.2006р. на суму 54024,53грн.; №2272 від 30.06.2006р. на суму 67521,77грн.; №2273 від 30.06.2006р. на суму 1507,76грн.; №2674 від 31.07.2006р. на суму 27289,64грн.; №2675 від 31.07.2006р. на суму 47561,99грн.; №2676 від 31.07.2006р. на суму 3041,51грн. на загальну суму 200947,2грн.

Судом першої інстанції, з чим погодився апеляційний господарський суд, встановлено, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 74294,47грн., а відтак заборгованість останнього становить 126652,73грн., однак суд не зазначив платіжних документів (у тому числі банківської виписки), на підставі яких суд дійшов такого висновку.

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідач зазначав, що станом на 19.12.2006р. перерахував позивачу за поставлений товар 15400грн., однак суди першої та апеляційної інстанцій припиняючи провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 15400грн. не вказали які платіжні документи свідчать про погашення відповідачем зазначеної заборгованості.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки товарів №33 від 17.01.2006р., суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач взяті на себе зобов’язання по поставці товару виконав, а відповідач доказів здійснення в повному обсязі розрахунків за товар  з позивачем не надав.

Проте погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій неможливо з наступних підстав.

Згідно ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2.8 договору поставки передбачено, що постачальник разом з партією товару повинен надати наступні документи: податкову накладну, видаткову накладну; сертифікат відповідності виробника (по замовленню покупця).

Однак суди попередніх інстанцій під час розгляду даного спору не витребували у сторін податкових накладних виданих на виконання цих договірних умов, не з’ясували їх відображення позивачем у книзі продажу товарів (робіт, послуг), а відповідачем у книзі придбання товарів (робіт, послуг).   

Поряд з цим, суди попередніх інстанцій не з’ясували дотримання сторонами договірних умов визначених у п.2.9 та п.2.10 договору поставки, щодо надання уповноваженою особою покупця доручення встановленого зразку на отримання кількості товару, а також обов’язкового додання покупцем до цього договору генерального доручення (листа-повідомлення) з переліком та зразками підписів уповноважених для прийому товару осіб, та зразками відбитків діючих штампів.

Крім того, суди попередніх інстанцій при розгляді спору не з’ясували дотримання порядку поставки товару по цьому договору визначеному у п.2.5  договору поставки з витребуванням транспортних документів та наданням їм відповідної правової оцінки.   

Суди попередніх інстанцій не з’ясували і дотримання сторонами договірних умов визначених п.5.5 договору поставки щодо проведення сторонами щомісячно звірки взаєморозрахунків зі складанням відповідного акту звірки взаєморозрахунків, які є підставою для подальших та остаточних розрахунків.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні банківські виписки, яким господарськими судами попередніх інстанцій не надано ретельної правової оцінки, для визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки.

У зв’язку з цим попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Допущені порушення норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок.

Згідно імперативних вимог ст.1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, місцевий господарський суд, припиняючи провадження у справі №1/234 в частині стягнення основного боргу в сумі 15400грн., не навів пункту статті 80 ГПК України, на підставі якої суд дійшов цього висновку, зазначивши лише статтю, яка містить не одну підставу припинення провадження у справі, що не було виправлено судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Враховуючи наведене, неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та постановити законне й обґрунтоване рішення, оскільки рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно з ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, ст. 11110- 11112  ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Коло" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006р. у справі №1/234 скасувати.

Справу №1/234 передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.